Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
У 1917-1920 роках українське державотворення стало жертвою соціал-демократичного доктринерства. Ця риса тодішнього політичного проводу позначилася і на підході до кримського питання. В червні 1918 року Дмитро Донцов записав у своєму нотатнику: “Справа Криму знов актуалізується. В Міністерстві Закордонних Справ пропонують мені зорганізувати товариство охорони Криму як інтегральної частини української держави. Надумалися! Коли я вперше, прибувши до Києва, порушив цю справу в нашій пресі, трактуючи Крим як невіддільну частину України, многі кивали головами на це, як на недемократичну єресь. Як на них — повинен був Крим мати право самоозначення. А коли б, виконуючи це право, він віддав би весь півострів, що прилягав до України, з усіма його базами, портами і твердинями, в руки якоїсь ворожої нам держави, — тим гірше для нас. Демократичні засади святі! Віват юстіція, переат Україна!”
Володіння Кримом було надзвичайно важливим для Києва. Без нього українська держава не лише втрачала військовий і економічний потенціал, але й дозволяла ворогові вхопити себе за горло. “Належність Криму до України є conditio sine qua non української незалежності” — категорично твердив Донцов у одному з аналітичних матеріалів, і з ним важко не погодитися.
Попри цю важливість, делегація УНР під час Берестейських переговорів відмовилася піднімати питання українських прав на Крим, мотивуючи власну позицію ідеологічною маячнею, про яку згадував Донцов. Коли полковник Петро Болбочан правом сили заявив про українську приналежність Криму, політики проявили імпотентність.
Нині ситуація подібна. На Банковій відмовляються навіть від підняття кримського питання на дипломатичному рівні (хоч відповідні пропозиції озвучуються іншими державами, зокрема Польщею). Що вже говорити про інформаційну обробку кримського населення чи елементарну диверсійну роботу. А за умов, коли немає чіткої і зрозумілої позиції офіційного Києва, беруть слово такі “стратеги” як Пінчук або Артеменко. І братимуть далі, бо позиція Банкової цьому сприяє.
Між тим, Крим і далі лишається надзвичайно важливим для України. І йдеться не лише про його геостратегічне значення. Українське слово “держава” чудово передає суть держави як явища. Воно походить від слова “держати”. Держава — це щось вище за територію і її населення. Це згусток авторитету і панування. Саме державництва у такому сенсі бракувало соціал-демократичним доктринерам. Нинішній владі цього державництва бракує по інших причинах: для їхньої торгашеської ментальності Україна — це всього лиш ринок, територія наживи, а не те, що покликане до панування.
Крим сьогодні є тестом на українську державність. І поки що немає підстав бачити у нинішній владі тих, хто успішно складе цей тест. Його зможуть скласти лиш ті, хто готовий піти стопами Болбочана та його вояків.
18.03.2017 15:05
Крим як тест на державність
На Банковій відмовляються навіть від підняття кримського питання на дипломатичному рівні (хоч відповідні пропозиції озвучуються іншими державами, зокрема Польщею). Що вже говорити про інформаційну обробку кримського населення чи елементарну диверсійну робо
Збігаючись у часі, третя річниця окупації Криму і сторіччя Української революції змушують задуматися над історичними паралелями.У 1917-1920 роках українське державотворення стало жертвою соціал-демократичного доктринерства. Ця риса тодішнього політичного проводу позначилася і на підході до кримського питання. В червні 1918 року Дмитро Донцов записав у своєму нотатнику: “Справа Криму знов актуалізується. В Міністерстві Закордонних Справ пропонують мені зорганізувати товариство охорони Криму як інтегральної частини української держави. Надумалися! Коли я вперше, прибувши до Києва, порушив цю справу в нашій пресі, трактуючи Крим як невіддільну частину України, многі кивали головами на це, як на недемократичну єресь. Як на них — повинен був Крим мати право самоозначення. А коли б, виконуючи це право, він віддав би весь півострів, що прилягав до України, з усіма його базами, портами і твердинями, в руки якоїсь ворожої нам держави, — тим гірше для нас. Демократичні засади святі! Віват юстіція, переат Україна!”
Володіння Кримом було надзвичайно важливим для Києва. Без нього українська держава не лише втрачала військовий і економічний потенціал, але й дозволяла ворогові вхопити себе за горло. “Належність Криму до України є conditio sine qua non української незалежності” — категорично твердив Донцов у одному з аналітичних матеріалів, і з ним важко не погодитися.
Попри цю важливість, делегація УНР під час Берестейських переговорів відмовилася піднімати питання українських прав на Крим, мотивуючи власну позицію ідеологічною маячнею, про яку згадував Донцов. Коли полковник Петро Болбочан правом сили заявив про українську приналежність Криму, політики проявили імпотентність.
Нині ситуація подібна. На Банковій відмовляються навіть від підняття кримського питання на дипломатичному рівні (хоч відповідні пропозиції озвучуються іншими державами, зокрема Польщею). Що вже говорити про інформаційну обробку кримського населення чи елементарну диверсійну роботу. А за умов, коли немає чіткої і зрозумілої позиції офіційного Києва, беруть слово такі “стратеги” як Пінчук або Артеменко. І братимуть далі, бо позиція Банкової цьому сприяє.
Між тим, Крим і далі лишається надзвичайно важливим для України. І йдеться не лише про його геостратегічне значення. Українське слово “держава” чудово передає суть держави як явища. Воно походить від слова “держати”. Держава — це щось вище за територію і її населення. Це згусток авторитету і панування. Саме державництва у такому сенсі бракувало соціал-демократичним доктринерам. Нинішній владі цього державництва бракує по інших причинах: для їхньої торгашеської ментальності Україна — це всього лиш ринок, територія наживи, а не те, що покликане до панування.
Крим сьогодні є тестом на українську державність. І поки що немає підстав бачити у нинішній владі тих, хто успішно складе цей тест. Його зможуть скласти лиш ті, хто готовий піти стопами Болбочана та його вояків.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Хватит быть нытиками и хлюпиками Володимир Гломозда 15:29
- Тримати зв’язок: як підтримати людей на тимчасово окупованій території Нісар Ахмад вчора о 20:10
- Сильные должны править миром. Точка Володимир Гломозда вчора о 15:45
- "Зачистка" від Банкової Євген Магда 14.02.2025 22:02
- П’ять уроків енергетичного переходу до 2025 року Ксенія Оринчак 14.02.2025 16:22
- Ми у вільному падінні в провалля Володимир Горковенко 14.02.2025 13:43
- Джаз проти тривог: чому "Чикаго" резонує з Україною Ірина Голіздра 14.02.2025 06:59
- Перемовини з терористом: юридичний та етичний вимір Дмитро Зенкін 13.02.2025 17:00
- 14 лютого – День книгодарування: подаруйте книжки своїм бібліотекам Віктор Круглов 13.02.2025 12:28
- Искусство заключать сделки... с дьяволом Володимир Стус 13.02.2025 02:55
- "No clear vision, no future". Без чёткого видения – у Украины нет будущего Вільям Задорський 12.02.2025 15:21
- Податки для українських біженців у Європі: реальність, ризики та можливості Дмитро Зенкін 11.02.2025 17:48
- Інвестиції в українську нерухомість: можливості та виклики Сергій Дзіс 11.02.2025 17:35
- Відшкодування шкоди від терористичних актів: чи реально отримати компенсацію від держави? Світлана Приймак 11.02.2025 15:34
- Самотність, яка нищить Людмила Євсєєнко 11.02.2025 14:17
Топ за тиждень
Популярне
-
День бабака і безнадії. Як переселенці вже десять років живуть у модульному містечку в Кривому Розі
2094
-
Завод із виробництва боєприпасів Rheinmetall в Україні почне працювати у 2026 році
Бізнес 1777
-
Перший центр повернення для українських біженців відкриють у Берліні: підписано документ
Бізнес 1434
-
Ключове питання для США зараз – чи готові вони надати Україні гарантії безпеки
Думка 994
-
Тіна Кароль, SadSvit, Ницо Потворно: сім музичних новинок тижня
Життя 842
Контакти
E-mail: [email protected]