Оскарження кредитором банкрута правочинів в яких кредитор не є його стороною

Право кредитора на оскарження правочинів банкрута, які впливають та відноситься до його ліквідаційної маси і за рахунок яких мали бути задоволені кредиторські вимоги

06 жовтня 2022 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 925/593/21 (ЄДРСРУ № 106636515) досліджував питання щодо права кредитора на оскарження правочинів банкрута в яких кредитор не є його стороною, однак останні впливають на зменшення ліквідаційної маси.

Суть спору: Питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Договору недійсним за позовом особи, яка не є стороною такого правочину, однак на її думку  оспорюваний правочин порушує його права, як кредитора банкрута.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За частиною першою статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 4 ГПК України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити. Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі  № 761/45721/16-ц.

Отже підставою для звернення до суду є наявність порушеного права та звернення про здійснення його захисту особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову, про що правильно зазначив суд апеляційної інстанції.

Тобто існує певний порядок реалізації прав суб`єктів господарювання стосовно захисту порушених прав за змістом якого підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту.

(!!!) Тому вирішуючи переданий на розгляд суду спір по суті, суд у першу чергу повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) відкрито провадження у справі, належним позивачем.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на втрату боржником внаслідок укладення спірного правочину активів (рухомого майна), за рахунок яких мали бути задоволені вимоги кредиторів, та які мали бути включені до ліквідаційної маси банкрута.

Верховний Суд звертає увагу, що процедура банкрутства є унікальним процесом, який характеризуються специфічним складом учасників, кожен з яких вступаючи в провадження у справі наділяється особливими процесуальними правами та обов`язками, зумовленими характером відносин неспроможності. Передусім це спричинено особливістю провадження у справах про банкрутство, яка полягає у застосуванні специфічних способів захисту її суб`єктів, особливостях процедури, учасників, стадій та інших елементів, які відрізняють це провадження від позовного.

У силу приписів частини першої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства саме ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб.

ВАЖЛИВО: Отже, саме ліквідатор вправі і зобов`язаний вчинити дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу, тоді як кредитор відповідно до положень Кодексу України з процедур банкрутства не наділений таким правом з метою повернення майна у ліквідаційну масу банкрута.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 1-23-32/135-08-4825 та у справі № 925/593/21 .

Водночас кредитор боржника може мати похідний інтерес у поверненні майна до ліквідаційної маси банкрута, який може реалізовуватися в межах процедури банкрутства боржника, де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, зокрема контролем за вжитими ліквідатором заходами у ліквідаційній процедурі.

Таке регулювання пояснюється тим, що повноваженнями звертатися з відповідним позовом має наділятися той, хто не тільки має похідний інтерес у позові, а й при цьому має можливість ефективно захищати права позивача. Таким суб`єктом в цьому разі є ліквідатор банкрута. Натомість відповідно до частини шостої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства дії (бездіяльність) ліквідатора можуть бути оскаржені до господарського суду учасниками справи про банкрутство, права яких порушено такими діями (бездіяльністю). Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі  № 761/45721/16-ц.

Водночас не підлягає судовому захисту похідний інтерес позивача у захисті порушеного права іншої особи (постраждалого), оскільки судовому захисту підлягає саме порушене право останнього. Такий захист за участі позивача можливий лише за умови здійснення ним процесуального представництва постраждалого, у цьому разі, боржника. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц, у постанові Верховного Суду від 26.05.2022 у справі № 1-23-32/135-08-4825.

Отже, позивач не довів порушення його права чи безпосереднього законного інтересу, а тому він є неналежним позивачем у цій справі, що є самостійною підставою для відмови в позові. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду    від 07.07.2020 у справі  № 910/10647/18 (провадження № 12-175гс19), від 08.10.2019 у справі № 916/2084/17 (провадження № 12-77гс19).

ВИСНОВОК: В процедурі банкрутства виключно ліквідатор вправі і зобов`язаний вчиняти дії щодо повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб у його ліквідаційну масу.

Між тим, в процедурах де ліквідація боржника здійснюється під контролем кредиторів, останні наділяються правом оскаржити дії (бездіяльність) ліквідатора до господарського суду та зобов’язати виконати вимоги Закону (ч. 6 ст. 61 КУзПБ).