Порушення прав дитини, як підстава визнання договору іпотеки недійсним

Порушення прав неповнолітньої дитини, як підстава для визнання договору іпотеки недійсним: судова практика.

10.07.2017 р. Верховним судом України врамках справи № 6-1002цс17 розглядалось питання щодо порушення правнеповнолітньої дитини, як підстава для визнання договору іпотеки недійсним.

Підставою для перегляду даної справи уВСУ слугували постанови Верховного Суду України в яких містяться такі висновки:

-норми статті 177 СК України, статті 16 Закону України «Про охорону дитинства»та статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних осіб ібезпритульних дітей», які передбачають необхідність отримання попередньогодозволу органу опіки і піклування на укладення батьками договору щодо майна,право на яке має дитина, спрямовані на захист майнових прав дітей, відтакпідставою для визнання недійсним договору щодо майна, право на яке має дитина,за позовом її батьків є несам по собі факт відсутності попереднього дозволу органу опіки і піклування наукладення такого договору, а порушення внаслідок його укладення майнових правдитини (постанови від 12 вересня 2012 року, 20 січня, 10 лютого2016 року);

- вчинений батьками (усиновлювачами)правочин стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користуванняяким мають діти, без обов’язкового попереднього дозволу органу опіки тапіклування суд може визнати недійсним (частина шоста статті 203, частина першастатті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочинсуперечить правам та інтересам дитини: звужує обсяг існуючих майнових правдитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежуєїї права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження правадитини на житло. Власник майна, якийє одночасно законним представником неповнолітньої або малолітньої особи таукладає правочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно тав інтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього такихдій. Неправдиве повідомлення батьками, які єодночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, провідсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бутипідставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживали своїми правами законнихпредставників дитини, а може спричинити інші передбачені законодавствомнаслідки, які застосовуються органами опіки та піклування (постанова від 22червня 2016 року).

Отже,існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції висновкам,викладеним у постановах Верховного Суду України, щодо застосування у подібнихправовідносинах статті 177 СК України, статті 17 Закону України «Про охоронудитинства», статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомнихосіб і безпритульних дітей».  

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексуУкраїни (далі – ЦК України) визнання правочину недійсним є одним з передбаченихзаконом способів захисту цивільних прав та інтересів осіб, а загальні вимогищодо недійсності правочину передбачені статтею 215 цього Кодексу.        

Так, відповідно до частин першої –третьої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання вмомент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинамипершою – третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. 

Недійсним є правочин, якщо йогонедійсність установлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнаннятакого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочинупрямо не встановлена законом, але одна зі сторін або інша заінтересована особазаперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочинможе бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). 

При вирішенні позову про визнаннянедійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписистатей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовийзахист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спорувирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й маєбути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбаченихзаконом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистомякого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає йогопорушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захиступорушеного права, якщо таке порушення відбулось. 

У Постанові Судової палати з цивільнихсправ Верховного суду України від 18 січня 2017 року у справі № 6-2552цс16 суд звертає увагу на те, що з огляду на зазначеніприписи, правила статей 15, 16 ЦК України, статей 1, 2-4, 14, 215 ЦПК Україникожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного правата інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення абообов'язковий елемент конкретного суб'єктивного права, як можливістьзадовольнити свої вимоги за допомогою суб'єктивного права та виражатися в тому,що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутностіцивільних прав або майна в інших осіб. 

ВАЖЛИВО: Заположеннями статті 17 Закону України «Про охорону дитинства» батьки не маютьправа без дозволу органу опіки і піклування укладати договори, які підлягаютьнотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятись від належнихдитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла,зобов’язуватись від імені дитини порукою, видавати письмові зобов’язання.

Однак право членів сім’ї власникабудинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише занаявності права власності на будинок в особи, членами сім’ї якого вони є; ізприпиненням права власності особи втрачається й право користування жилимприміщенням у членів його сім’ї. (Правова позиція висловлена Верховнимсудом України під час розгляду справи № 6-158цс14 та справи №6-709цс16). 

За змістом частини шостої статті 203,частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчиняється батьками(усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх,неповнолітніх чи непрацездатних дітей, суд може визнати недійсним. Такийправочин є оспорюваним.     

(!!!) Затаких обставин вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину безпопереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 17Закону України «Про охорону дитинства» заборону. Протесам по собі цей факт не є безумовною підставою для визнання правочину недійсним. Правочинможе бути визнано недійсним, якщо його вчинення батьками без попередньогодозволу органу опіки та піклування призвело до порушення прав особи, вінтересах якої пред'явлено позов, тобто до звуження обсягу існуючих майновихправ дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшенняабо обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.

Аналогічна правова позиція викладена упостанові Верховного суду України від 20.01.2016 р. у справі № 6-2940цс15 та від 11.05.2016 р. у справі за № 6-806цс16.

Згідно зі статтею 9 Закону України «Проіпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак маєправо володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільовогопризначення, якщо інше не встановлено цим Законом. При цьому ЦК України, як іспеціальний Закон України «Про іпотеку», немістить норм, які б зменшували або обмежували права членів сім'ї власника житлана користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку. 

При вирішенні справ за позовом вінтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки на підставі порушеннястатті 17 Закону України «Про охорону дитинства» в кожному конкретному випадкусуди повинні:

1) перевіряти наявність у дитини правакористування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, атакож місце її фактичного постійного проживання;

2) ураховувати добросовісністьповедінки іпотекодавця щодо надання документів про права дітей на житло, яке єпредметом  іпотеки, при укладенні оспорюваного договору;

3) з’ясовувати, чи існує фактичнепорушення законних прав дитини внаслідок укладення договоруіпотеки.          

Передбаченестаттею 17 Закону України «Про охоронудитинства» положення пронеобхідність отримання попереднього дозволу органу опіки та піклування наукладення батьками договору щодо майна, право на яке мають діти, спрямоване назахист майнових прав дітей, тому підставою для визнання такого договорунедійсним за позовом їх батьків є порушення майнових прав дітей унаслідокукладення такого договору, а не сам по собі факт відсутності попередньогодозволу органу опіки та піклування на його укладення.     

ВИСНОВОК:  вчиненийбатьками (усиновлювачами) правочин стосовно нерухомого майна, право власностіна яке чи право користування яким мають діти, без обов’язкового попередньогодозволу органу опіки та піклування суд може визнати недійсним (частина шостастатті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо будевстановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини:звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані закономінтереси дитини, зменшуєабо обмежує її права та інтереси щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження правдитини на житло.  

Власник майна, який є одночаснозаконним представником неповнолітньої або малолітньої особи та укладаєправочини, які впливають на права дитини, повинен діяти добросовісно та вінтересах дитини, а інша сторона договору має право очікувати від нього такихдій. Неправдиве повідомлення батьками, які єодночасно законними представниками неповнолітньої або малолітньої особи, провідсутність прав дитини на майно, яке передається в іпотеку, не може бутипідставою для визнання іпотеки недійсною за позовом батьків, які зловживалисвоїми правами законних представників дитини, аможе спричинити інші передбачені законодавством наслідки, які застосовуютьсяорганами опіки та піклування.

P.s. У справі, якапереглядається, апеляційний суд установив, що іпотекодавець,укладаючи договір іпотеки, гарантувала,що за місцем знаходження предмета іпотеки не зареєстровані та фактично непроживають (не мають права користування) малолітні чи неповнолітні особи, тапередача предмета іпотеки в іпотеку не порушує прав та інтересів зазначенихосіб; разом з тим, іпотекодавець приховалатой факт, що право користування спірним житлом фактично мала неповнолітнядитина, а також, що правонеповнолітнього внаслідок укладення цього договору не порушене. Тому суд дійшовобґрунтованого висновку про відсутністьправових підстав для визнання спірного договору іпотеки недійсним.

P.s.s. Розглядаючисправу № 6-197ці16 Верховнийсуд України звернув увагу що законодавець наполягає на обов’язковому застосуванні під час ухвалення рішення про виселення  положень ст.40 закону «Про іпотеку» та норм ст.109 ЖК УРСР.

А у справі № 6-1731цс16 Верховний суд України вказав, щозгідно ст.ст.39, 40 закону «Про іпотеку» та ст.109 ЖК УРСР, особам, якихвиселяють із житлового будинку (житлового приміщення) — предмета іпотеки узв’язку зі зверненням стягнення на нього, інше постійне житло надається тількив тому разі, коли це житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченогоіпотекою цього житла. Постійнежитлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначене врішенні суду.