Що робити, коли вашу заяву залишили без розгляду, а апеляція неможлива? Розбираємо складні процесуальні нюанси, реальні кейси та зарубіжний досвід.
Як практикуючий судовий адвокат, можу з упевненістю сказати: ухвали, які залишають заяви без розгляду, завжди викликали у юристів суперечливі почуття. Вони ніби й не остаточні, але водночас змушують затамувати подих, бо, здається, ось-ось і двері правосуддя захлопнуться перед твоїм клієнтом. Особливо це відчутно, коли ти зіткнувся з питанням забезпечення доказів.
Сьогодні хочу поділитися своїми думками щодо, здавалося б, вузькоспеціалізованої, але вкрай важливої теми: ухвали про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду та неможливість їх апеляційного оскарження. Розглянемо її крізь призму українського законодавства, реальної судової практики та навіть трішки заглянемо за кордон.
У справі, яку розглядала Велика палата Верховного Суду (№757/47946/19-ц), позивач вимагав визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири. Його представник, очевидно, передбачав можливість маніпуляцій із доказами чи їх приховуванням, тому подав заяву про забезпечення доказів через їх витребування.
Однак суд першої інстанції не став довго розглядати це клопотання і виніс протокольну ухвалу про залишення заяви без розгляду. Чому? Представник позивача не надав підтвердження направлення копії заяви іншим учасникам справи. Ніби й формальна підстава, але достатня з точки зору закону.
Коли справа дійшла до апеляції, суд підтвердив правильність рішення. Аргумент? Пункт 2 частини 1 статті 353 ЦПК України: такі ухвали не згадуються у переліку тих, що підлягають апеляційному оскарженню.
Чи справедливе це обмеження?
Велика палата Верховного Суду підтримала апеляційний суд, пояснивши, що:
Ухвала не перешкоджає подальшому розгляду справи. Це ключовий момент. Залишення заяви без розгляду не закриває дорогу для вирішення основної суперечки.
Заявник не втрачає право на судовий захист. Він може включити свої заперечення в апеляційну скаргу на рішення суду, ухвалене по суті справи.
Такий підхід, хоч і виглядає суворим, має свої переваги. Він дисциплінує сторони, змушує їх чіткіше дотримуватися правил і не використовувати процедурні механізми як інструмент затягування процесу.
Що не оскаржується
Відповідно до статті 353 ЦПК України, апеляційне оскарження окремо від рішення суду обмежене лише певним переліком ухвал суду першої інстанції. Усі інші ухвали не підлягають апеляційному оскарженню, якщо вони:
Не перешкоджають подальшому провадженню у справі. Це ключовий критерій. Якщо ухвала не закриває можливості розгляду справи по суті, її можна оскаржити лише разом із рішенням суду.
Не зазначені у статті 353 ЦПК. Наприклад, до таких ухвал належать:
Ухвали про залишення процесуальних заяв без руху.
Ухвали про відмову у витребуванні доказів.
Ухвали про відмову у визнанні особи третьою стороною у справі.
Ухвали про повернення заяви або скарги, яка подана з порушенням процесуальних вимог.
Протокольні ухвали. Наприклад, протокольні ухвали про залишення заяви про забезпечення доказів без розгляду, як у розглянутому раніше кейсі.
Варто також враховувати спеціальні норми, які можуть стосуватися господарських, адміністративних чи кримінальних процесів.
Таким чином, логіка законодавця спрямована на уникнення затягування судового процесу, але це вимагає від учасників процесу уважного ставлення до процедурних нюансів і можливості захистити свої права на інших етапах.
Зарубіжний досвід: як це вирішують інші країни?
У різних правових системах світу існують підходи до обмеження апеляційного оскарження ухвал суду, спрямовані на ефективність судового процесу. Ось як це працює в інших країнах:
Франція: касаційна модель
У Франції більшість проміжних рішень не підлягають апеляції, якщо вони не є вирішальними для справи.
Проміжні ухвали можна оскаржити лише разом із остаточним рішенням суду.
Ухвали, які створюють ризик для захисту основного права або ускладнюють подальше провадження, можуть бути переглянуті касаційним судом.
Такий підхід обмежує можливість затягування справи.
Італія: сувора процесуальна економія
В Італії оскарження проміжних ухвал заборонено, якщо вони не зачіпають суттєвих прав сторони.
Апеляція на проміжне рішення допускається лише за умови, що воно прямо передбачене у процесуальному кодексі або може суттєво вплинути на кінцевий результат справи.
Багато ухвал оскаржуються лише в кінці справи, через що процес стає більш концентрованим.
Японія: акцент на збереженні справедливості
Японська судова система також має обмеження на оскарження ухвал.
Проміжні рішення можуть бути оскаржені лише за умови, що вони можуть завдати невиправної шкоди правам сторони.
У багатьох випадках суди виносять "рекомендації", а не остаточні ухвали, що дозволяє сторонам домовитися до винесення остаточного рішення.
Індія: диференційований підхід
В Індії процесуальні правила залежать від типу суду та категорії справи.
Проміжні ухвали можуть бути оскаржені лише за умови, що вони стосуються ключових питань, як-от юрисдикція суду чи законність доказів.
Інші рішення не підлягають оскарженню до остаточного вироку.
Канада: регіональні відмінності
У Канаді провінційні процесуальні кодекси регулюють питання оскарження ухвал.
Ухвали, які не завершують розгляд справи, зазвичай не оскаржуються окремо.
Винятки можливі лише у випадках, коли рішення суду може спричинити значну шкоду правам сторони.
Канадські суди заохочують використання альтернативних способів вирішення суперечок, щоб зменшити навантаження на судову систему.
Австралія: прагматичний підхід
В Австралії проміжні ухвали можна оскаржити лише за спеціальним дозволом суду.
Суд оцінює, чи впливає ухвала на перебіг справи або на права сторони.
Якщо справа може бути вирішена ефективніше без оскарження проміжного рішення, суд відмовляє у розгляді апеляції.
Польща: подібність до України
Польське процесуальне законодавство також обмежує оскарження проміжних ухвал.
Тільки ключові рішення, які мають вирішальне значення для справи (наприклад, закриття провадження), можуть бути оскаржені окремо.
Інші ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на остаточне рішення.
США: акцент на завершенні справи
У Сполучених Штатах більшість проміжних рішень судів першої інстанції не можуть бути оскаржені до ухвалення остаточного рішення. Це правило має назву final judgment rule. Мета такого підходу – зменшити кількість апеляцій і прискорити вирішення справи.
Однак є винятки. Наприклад, якщо рішення суду істотно впливає на права сторони і не може бути виправлене після остаточного вироку, апеляція може бути дозволена навіть на стадії проміжного рішення.
Німеччина: баланс процесуальної економії
У Німеччині апеляційне оскарження проміжних ухвал також обмежене. Але суди мають право дозволити оскарження, якщо вважають, що ухвала має істотне значення для справи або судового процесу.
Велика Британія: дискреція суду
У Великій Британії суди мають значну свободу в питанні дозволу апеляції. Проте проміжні ухвали оскаржуються рідко, і лише тоді, коли вони мають вирішальний вплив на перебіг справи.
Чому це важливо для українських адвокатів?
Українська правова система також прагне досягти балансу між доступом до правосуддя та процесуальною ефективністю. Уявіть, якби кожна ухвала, незалежно від її значення, могла бути оскаржена в апеляції. Суди просто потонули б у нескінченних скаргах, а справи вирішувалися б роками.
Проте це не означає, що обмеження оскарження – це завжди добре. Бувають ситуації, коли ухвала суду першої інстанції фактично позбавляє сторону можливості ефективно захищати свої права. Тоді ключовим стає питання: чи можна буде виправити цю ситуацію на наступних етапах процесу?
Що можна зробити?
На мою думку, необхідно:
Забезпечити більше роз'яснень для учасників процесу.Часто сторони просто не розуміють, як правильно оформити заяву чи клопотання.
Вдосконалити процесуальне законодавство.Можливо, варто надати суддям більше свободи для вирішення, чи дозволяти апеляційне оскарження у виняткових випадках.
Застосовувати інші механізми.Наприклад, можна клопотати про забезпечення доказів у рамках іншого провадження, якщо це можливо.
Досвід інших країн показує, що обмеження апеляційного оскарження проміжних рішень є загальною тенденцією. Це зменшує затягування процесу та навантаження на суди. Україна вже рухається в цьому напрямку, але досвід Франції чи Японії може підказати додаткові механізми, як-от дозволи на оскарження в окремих випадках чи запровадження касаційного перегляду для рішень, які впливають на права сторін.
Залишення заяви без розгляду – це не вирок, а лише нагадування про те, що судовий процес – це мистецтво дотримання правил. Уміння адвоката – знайти шлях навіть у найзаплутанішій процедурній ситуації.
Що ж до апеляції, то іноді нам залишається лише чекати остаточного рішення, щоб довести свою правоту на наступному етапі. І саме це робить нашу роботу такою захопливою.
