Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
У цьогорічний день Святого Миколая в Вінниці широко вшановували свого доморощеного знаного Миколая – письменника Миколу Олександровича Рябого. Напередодні йому якраз виповнилося усі вісімдесят! Пан Рябий сяяв, як діамант. Шкіра на обличчі стала немовби шліфована, від, мабуть, особливості моменту, внітрішнього хвилювання. Сиві вусики акуратно підстрижені, його гордість – фасонистий ціпок, узятий до рук не стільки за фізіологічної потреби, а під модерний образ «а-ля Борис Грінченко», аж блистить, начищений заледве не каніфолю. Зять із дочкою допомогли довести з дому, поспіль з бібліотекарами виставити на стендах майже сорок романів і повістей, виплоджених за роки результативної роботи на ниві літератури. Справжня книгозбірня! У найбільшому лекційному залі Вінницького державного педагогічного університету набилося людей – не проступитися.
І коли вже виступали люди, шанували ювілянта, розпорядник на торжествах, голова обласної організації Національної спілки письменників України, поет Михайло Каменюк, враз оголошує:
-А зараз слово має офіцер АТО, який служить в окопах захисників Донбасу з 2014 року… Позивний - «Оса». 1994 року, коли було йому 11 років, сказати б, тоді ще зовсім маленьке осенятко, мешкаючи у Києві, влетіло до бібліотеки, що знаходилася на тодішній вулиці Артема, і поміж стелажами книгозбірні, надибало новеньку, щойно доставлену з друкарні книжку Миколи Рябого, товстий роман «Ще не вмерла Україна». Фактично це був перший широкий і епічний художньо-документальний твір української літератури про наших незабутніх героїв Крут. Книгу, котра розповідала про молодь Києва, яка у січні 1918-го, тоді, коли по всьому великому місту тривали голосисті солдатські мітинги, де вирішувалося болюче питання – воювати далі, чи кинувши зброю йти додому, ділити поміщицьку і церковну землю, три сотні юнаків, - студентів та юнкерів старшинської школи, вийшли проти багатотисячного загону московітів, які наступали на Україну. Що було далі 1994-го… розповість сам «Оса», - заявив голова осередку письменників області.
Зал вибухнув аплодисментами. Микола Олександрович з цікавістю дивився на незнайомого військового. А військовик «Оса», озброївшись мікрофоном став не дзижчати в ефір, а скромно розповідати свою дивну історію.
-Я почав навмання відкривати сторінки і читати, буквально проковтуючи зміст, - говорив офіцер. – І так мене все у цій розповіді захопило, підкорило, вразило, що я хотів тут же все написане збагнути, осилити, Зрозумів, що це та книжка, яка мені була потрібна, котра мене по-справжньому захопила. І як відчайдушний, хуліганистий хлопчисько, я її тоді, даруйте за відвертість, виніс під полою… Точніше - украв із бібліотеки…
На якусь мить у великому лекційному залі університету запанувала мертва тиша. А тоді всі щиро засміялися, зааплодували. Хтось весело з гальорки вигукнув: «Оса» прилетіла з повинною…»
Офіцер-атошник приніс з собою і саму винуватицю цієї неординарної історії. Військовий дістав з речового мішка акуратно обгорнуту книжку.
-Я її забрав з собою на війну. Мої підлеглі всі вже прочитали її у перервах між боями та чергуваннями на постах. Мені завжди хотілося отримати автограф письменника Рябого, тому що я став ревнивим прихильником творчості Миколи Олександровича. А тут на щастя нас направили на ротацію до Гайсина, що на Вінниччині. До того ж у мене дружина вінничанка. Йдемо з нею вашим обласним центром, дивлюся оголошення про творчу зустріч з літератором Рябим з нагоди його чудового ювілею. Кажу своїй милій: «Я будь-що маю потрапити на зустріч з паном письменником, подякувати йому за книги, які змінили моє особисте життя…» Щоправда, шкодую, що немає тут поруч моїх синів. Вони вже читають і роман «Ще не вмерла Україна». І книги про Земледухів, про Данила Заболотного… «Ave vitа»…
У залі окрім студентів, викладачів, містян - прихильників таланту письменника, були й журналісти. Хтось із них і крикнув з першого ряду:
-А скільки у вас синів?
-Троє, - відповідає військовик.
-А як їх звати?
-Левко, Нестор та Остап…
-О, справжні козацькі імена, - резюмував геть розчулений цією дивною історією довкола його книжок Микола Рябий.
Довго ще товпилися після вшанування ювіляра люди довкурги письменника та його незвичайного гостя. Попросили представитись і «Осу», так би сказати, ширше за військовий позивний. Він з усмішкою зробив це:
-Олександр Володимирович Мончар, 1983 року народження, старший лейтенант, захисник Вітчизни… Закінчив Київський державний педагогічний університет імені Драгоманова. Чесно скажу, що вибрав історичний факультет тільки під враженням подій, зображених в романі «Ще не вмерла Україна», в рідя історичних творів Миколи Рябого. До речі, дипломну роботу писав, якраз за мотивами цієї книжки, роздобутої в київській бібліотеці, і заслужив найвищого балу…
Хтось ураз запитує:
-Олександре Володимировичу! А борг бібліотеці повернути збираєтесь?
-Можете повірити, що ця проблема мене давно вже непокоїть. Відтоді, як подорослішав. Усе раніше нікому не міг признатись у цьому вчинку. А тепер, коли публічно зізнався у всьому, за першого ж візиту до столиці, піду зі спокутою до тієї книгозбірні, закупивши чемодан гарних, свіжих книжок. Поверну свій борг сповна…
26.12.2016 10:24
Випадок з романом про Крути
Як книги можуть впливати на долі людей.
«ОСА» ПРИЛЕТІЛА З… ПОВИННОЮ
У цьогорічний день Святого Миколая в Вінниці широко вшановували свого доморощеного знаного Миколая – письменника Миколу Олександровича Рябого. Напередодні йому якраз виповнилося усі вісімдесят! Пан Рябий сяяв, як діамант. Шкіра на обличчі стала немовби шліфована, від, мабуть, особливості моменту, внітрішнього хвилювання. Сиві вусики акуратно підстрижені, його гордість – фасонистий ціпок, узятий до рук не стільки за фізіологічної потреби, а під модерний образ «а-ля Борис Грінченко», аж блистить, начищений заледве не каніфолю. Зять із дочкою допомогли довести з дому, поспіль з бібліотекарами виставити на стендах майже сорок романів і повістей, виплоджених за роки результативної роботи на ниві літератури. Справжня книгозбірня! У найбільшому лекційному залі Вінницького державного педагогічного університету набилося людей – не проступитися.
І коли вже виступали люди, шанували ювілянта, розпорядник на торжествах, голова обласної організації Національної спілки письменників України, поет Михайло Каменюк, враз оголошує:
-А зараз слово має офіцер АТО, який служить в окопах захисників Донбасу з 2014 року… Позивний - «Оса». 1994 року, коли було йому 11 років, сказати б, тоді ще зовсім маленьке осенятко, мешкаючи у Києві, влетіло до бібліотеки, що знаходилася на тодішній вулиці Артема, і поміж стелажами книгозбірні, надибало новеньку, щойно доставлену з друкарні книжку Миколи Рябого, товстий роман «Ще не вмерла Україна». Фактично це був перший широкий і епічний художньо-документальний твір української літератури про наших незабутніх героїв Крут. Книгу, котра розповідала про молодь Києва, яка у січні 1918-го, тоді, коли по всьому великому місту тривали голосисті солдатські мітинги, де вирішувалося болюче питання – воювати далі, чи кинувши зброю йти додому, ділити поміщицьку і церковну землю, три сотні юнаків, - студентів та юнкерів старшинської школи, вийшли проти багатотисячного загону московітів, які наступали на Україну. Що було далі 1994-го… розповість сам «Оса», - заявив голова осередку письменників області.
Зал вибухнув аплодисментами. Микола Олександрович з цікавістю дивився на незнайомого військового. А військовик «Оса», озброївшись мікрофоном став не дзижчати в ефір, а скромно розповідати свою дивну історію.
-Я почав навмання відкривати сторінки і читати, буквально проковтуючи зміст, - говорив офіцер. – І так мене все у цій розповіді захопило, підкорило, вразило, що я хотів тут же все написане збагнути, осилити, Зрозумів, що це та книжка, яка мені була потрібна, котра мене по-справжньому захопила. І як відчайдушний, хуліганистий хлопчисько, я її тоді, даруйте за відвертість, виніс під полою… Точніше - украв із бібліотеки…
На якусь мить у великому лекційному залі університету запанувала мертва тиша. А тоді всі щиро засміялися, зааплодували. Хтось весело з гальорки вигукнув: «Оса» прилетіла з повинною…»
Офіцер-атошник приніс з собою і саму винуватицю цієї неординарної історії. Військовий дістав з речового мішка акуратно обгорнуту книжку.
-Я її забрав з собою на війну. Мої підлеглі всі вже прочитали її у перервах між боями та чергуваннями на постах. Мені завжди хотілося отримати автограф письменника Рябого, тому що я став ревнивим прихильником творчості Миколи Олександровича. А тут на щастя нас направили на ротацію до Гайсина, що на Вінниччині. До того ж у мене дружина вінничанка. Йдемо з нею вашим обласним центром, дивлюся оголошення про творчу зустріч з літератором Рябим з нагоди його чудового ювілею. Кажу своїй милій: «Я будь-що маю потрапити на зустріч з паном письменником, подякувати йому за книги, які змінили моє особисте життя…» Щоправда, шкодую, що немає тут поруч моїх синів. Вони вже читають і роман «Ще не вмерла Україна». І книги про Земледухів, про Данила Заболотного… «Ave vitа»…
У залі окрім студентів, викладачів, містян - прихильників таланту письменника, були й журналісти. Хтось із них і крикнув з першого ряду:
-А скільки у вас синів?
-Троє, - відповідає військовик.
-А як їх звати?
-Левко, Нестор та Остап…
-О, справжні козацькі імена, - резюмував геть розчулений цією дивною історією довкола його книжок Микола Рябий.
Довго ще товпилися після вшанування ювіляра люди довкурги письменника та його незвичайного гостя. Попросили представитись і «Осу», так би сказати, ширше за військовий позивний. Він з усмішкою зробив це:
-Олександр Володимирович Мончар, 1983 року народження, старший лейтенант, захисник Вітчизни… Закінчив Київський державний педагогічний університет імені Драгоманова. Чесно скажу, що вибрав історичний факультет тільки під враженням подій, зображених в романі «Ще не вмерла Україна», в рідя історичних творів Миколи Рябого. До речі, дипломну роботу писав, якраз за мотивами цієї книжки, роздобутої в київській бібліотеці, і заслужив найвищого балу…
Хтось ураз запитує:
-Олександре Володимировичу! А борг бібліотеці повернути збираєтесь?
-Можете повірити, що ця проблема мене давно вже непокоїть. Відтоді, як подорослішав. Усе раніше нікому не міг признатись у цьому вчинку. А тепер, коли публічно зізнався у всьому, за першого ж візиту до столиці, піду зі спокутою до тієї книгозбірні, закупивши чемодан гарних, свіжих книжок. Поверну свій борг сповна…
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков вчора о 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус 27.06.2025 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак 27.06.2025 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко 27.06.2025 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський 27.06.2025 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
Топ за тиждень
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1637
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 500
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 452
- Реформа "турботи" 152
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 101
Популярне
-
Шалений дефіцит ракет. Чому чиновники гальмують розвиток системи ППО-ПРО України
31452
-
"Юля друга". Банкова готує відставку Шмигаля – хто може стати новим прем'єром: усе про ротації
21465
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 19386
-
Дратують фото з моря: чому чужі Instagram-відпустки викликають заздрість і чи це нормально
Життя 13136
-
Ці продукти любить ваш шлунок та кишківник. Розбираємо популярні поради з мережі
Життя 11747
Контакти
E-mail: [email protected]