Цифровізація медичних послуг під час пандемії може врятувати життя

Пандемія коронавірусу продемонструвала нагальну потребу форсувати цифровізацію охорони здоров'я.

Пандемія коронавірусу продемонструвала нагальну потребу форсувати цифровізацію охорони здоров'я. Адже по всьому світу пацієнти, як і покупці, в ситуації локдауну були різко обмежені в можливостях отримати ряд медичних послуг.

Так, за даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ), 68% держав зіткнулися з перебоями у наданні медпослуг які, зокрема, включали моніторинг діабету, гіпертонії, скринінгу раку та інше. Така ситуація створила серйозну загрозу зростання смертності не лише від COVID-19, а від загострення важких хронічних захворювань, і змусила медичні установи нарощувати потужності та організовувати віддалені онлайн-консультації як пацієнтів, так і лікарів. Тобто, почала активно розвиватися телемедицина.

І це не є дивним - переведення частини послуг в дистанційний формат дозволяє розподілити навантаження і сфокусувати увагу лікарів на випадках, які дійсно вимагають особистого контакту з пацієнтом. Крім того, зведення до мінімуму «живих» контактів між лікарем і пацієнтом хоча б якось захищає обох від інфікування COVID-19.   

Про актуалізацію телемедицини свідчить, до речі, і той факт, що багато країн у минулому році вжили екстрені заходи з ослаблення законодавства, що регулює дану галузь, та оперативно включили онлайн-консультації пацієнтів в страхові програми.

Як результат, у сферу телемедицини почали заходити масштабні інвестиції. Станом на початок 2021 року в світі функціонувало 250 телемедичних проєктів, а об’єм світового ринку телемедичних послуг, за даними аналітиків Global Market, минулого року склав $45 млрд.

Проте цифровізація торкнулася не тільки технології лікування та попередження хвороб, але й процесу організації роботи медзакладів, систематизації процесів всередині. Сьогодні у світі медицини відбувається перехід від технологій першого покоління до наступного. Власники передових клінік вже давно зрозуміли, що організація роботи установи повинна ґрунтуватися на професійних медичних інформаційних системах (МІС), які автоматизують усі поточні бізнес-процеси – від розподілу талонів через реєстратуру, складання графіку роботи лікарів, ведення медичної карти пацієнта до складання фінансових звітів та інших важливих адміністративних задач.

Тому розробка МІС на сьогодні – це найбільш затребуваний напрямок роботи для IT фахівців. IT-компанії змагаються між собою та прагнуть створити найзручніші медичні інформаційні системи, встановити їх у якомога більшій кількості клінік, побудувати цифрові мережі, які об’єднають медичні заклади різних рівнів та ін.

А що ж відбувається у цей час в українській медицині? Так, завдяки медреформі ми також розпочали цифровізацію основних процесів у клініках. Ми встановили МІСи спочатку у медзакладах первинної ланки, а минулого року почали підключати «вторинку». Завдяки цьому українці отримали можливість записуватися до лікарів онлайн, а також заключати декларацію з сімейним лікарем, отримувати електронні рецепти та ін.

Але біда в тому, що усе це відбувається радше з примусу зверху, ніж за бажанням самих лікарів. Більшість із них досі не розуміє, навіщо їм потрібно витрачати пів години на заповнення електронної медичної карти, навіщо кодувати діагнози та медичні інтервенції в електронній системі охорони здоров’я, навіщо виписувати електронні рецепти?

Спротив іде й зі сторони головних лікарів, адже медична інформаційна система – це, в першу чергу, звіти та аналітика для НСЗУ. А всі ж пам’ятають, як у нас не люблять відкрито працювати у медзакладах.

Багато питань й до самих МІС в Україні. Багато лікарів досі жаліються на незручний інтерфейс, постійні збої в роботі та численні баги, які вилазять при впровадженні нового функціоналу, який вимагає eHealth.

Візьмемо останній приклад, коли медичні інформаційні системи мали додати функціонал, який би дозволяв пацієнтам записатися на вакцинацію від коронавірусу, зокрема, через пацієнтський кабінет у МІС. Наскільки мені відомо, у перші дні з такими завданнями МІСам впоратися було дуже важко. Не впевнений, що і зараз ця система повністю налагоджена.

Окрема мова про вибір тієї чи іншої МІС клініками. У нас досі часто існують домовленості з місцевою владою про те, яка система буде працювати у регіоні. Те саме стосується й телемедицини. Практично жоден головний лікар не приймає рішення сам, чи підключити його медзаклад до цієї системи. Тим більше, якщо мова йде про розгортання в області телемедичної мережі. Як показує практика, таке можливо тільки за рішенням обласної влади та при додатковому фінансуванні з місцевого бюджету. Тобто, знову надважливе для держави питання віддано на відкуп громадам.

У той самий час, як я вже згадував, у провідних державах розвиток телемедицини підримують на законодавчому рівні. При чому не роблять акцент, що цей напрямок медицини потрібно розвивати тільки для допомоги сільську населенню, як це люблять підкреслювати в Україні (у 2017 році ми навіть прийняли закон про підвищення доступності та якості медичного обслуговування у сільській місцевості), а навпаки позиціонують телемедицину як одну із найперспективніших сфер для розвитку та інвестицій.

Що ж, залишається тільки сподіватися, що до екосистеми електронної медицини доєднаються великі гравці медичного ринку, зокрема приватні клініки, і страхові компанії. І тоді, можливо, держава також включиться в цей процес - у лікарнях з’являться спеціальні програми для малорухомих громадян, у віддалених куточках країни встановлять спеціальні термінали та ін.

Ну і, маю надію, IT-розробники швидше виправлятимуть баги та розширять функціонал медичних інформаційних систем. Адже популярність цифрових рішень у медицині постійно росте, а чим більше аудиторія, тим серйозніше вимоги до учасників ринку.