Закон про хімічну кастрацію може стати причиною виплат компенсацій педофілам

11 липня було прийнято Закон №6449 (зареєстрований ще 16 травня 2017 року), що значно посилює кримінальну відповідальність для педофілів.

За останні декілька місяців відбулась серія статевих злочинів проти дітей, один з найрезонансніших - це вбивство в Іванівці на Одещині 11-річної Дарії Лук’яненко. Запит суспільства на суворе покарання злочинців активізував роботу Верховної Ради і 11 липня було прийнято Закон №6449 (зареєстрований ще 16 травня 2017 року), що значно посилює кримінальну відповідальність для педофілів. Разом з тим,  Закон містить низку положень, які дуже далекі від мети кримінального покарання (а це не тільки кара, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами) і були спрямовані більше на збір електорального врожаю.

Що передбачається Законом?

1) запровадження покарання у виді примусової хімічної кастрації, що полягає у примусовому введенні засудженому антиандрогенних препаратів, які складаються з хімічних речовин, що мають на меті зменшити лібідо та сексуальну активність;

Примусову хімічну кастрацію включено, як додатковий вид кримінального покарання. Таким чином лікувальний захід, а педофілія згідно з Міжнародним класифікатором хвороб - різновид сексуального розладу, перетворюється на вид кримінального покарання. Більше того, хімічна кастрація передбачає систематичне введення в організм препаратів, які пригнічують вироблення статевих гормонів та, як наслідок, виключають можливість здійснення статевого акту. У зв'язку з цим невирішеними залишаються низка питань:

- що робити з особою, яка має медичні протипоказання до препаратів?

- який порядок виконання додаткового покарання?

- як довго має проходити курс хімічної кастрації?

- для чого застосовувати до особи хімічну кастрацію, якщо вона не має сексуальних розладів?

- як може вплинути агресія (як один із побічних ефектів хімічної кастрації) на мету попередження вчинення таких чи інших злочинів?

Із застосуванням примусової хімічної кастрації не слід забувати і про випадки “судових помилок” у таких справах. Так, Сергій Ткач із запорізького міста Пологи побив усі національні рекорди за кількістю жертв. На допитах зізнався у вбивстві ста чоловік. Суд довів 29 вбивств і згвалтувань дівчат у віці від шести до вісімнадцяти років.

Однак, ще одним не менш страшним результатом «справи Ткача» стала констатація приголомшливого факту – практично по кожній доведеній жертві вже були затримані і засуджені невинні люди! У Запорізькій і Дніпропетровській областях вибивали зізнання і “садили” на довгі терміни. Володимир Світличний, якого звинуватили у вбивстві і насильстві над власною дев’ятирічної дочкою, повісився у камері Дніпропетровського СІЗО.

Більше десятка безвинно засуджених “відмотали по повній”. Так, у 2002 році семикласника Яшу Поповича змусили зізнатися у вбивстві та зґвалтуванні своєї племінниці і посадили на 15 років. Незважаючи на те, що піймали справжнього вбивцю, Яша просидів у в’язниці вісім років і вийшов 22-річним хворим юнаком.

Варто зазначити, що в альтернативному законопроекті № 6607 процедура  хімічної кастрації регламентована більш виважено, оскільки включає в себе застосування медикаментозних засобів до осіб, які вчинили злочин проти статевої свободи та недоторканості малолітнього (малолітньої) і страждають розладом сексуальної переваги (педофілією) під час та після відбування покарання. Дані заходи у вигляді хімічної кастрації можуть бути застосовані лише на підставі добровільного звернення засудженого за такі злочини, за рішенням суду і за наявності відповідного висновку судово-психіатричної та судово-медичної  експертиз.

Добровільний захід медичного характеру здійснюється у медичних закладах за місцем проживання чи перебування особи. Особа після набрання законної сили ухвалою суду про заміну невідбутої частини покарання добровільним заходом медичного характеру проходить перший курс хімічної кастрації за місцем відбуття покарання, при цьому такий курс розпочинається не пізніше ніж за тиждень до звільнення особи.

2) створення публічного реєстру осіб, які були засуджені до позбавлення волі за статтями 152, 153, 155, 156 КК України за зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього, насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом, вчинене щодо неповнолітньої чи неповнолітнього, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх;

Створення таких реєстрів не є новизною. До прикладу, в штаті Каліфорнія кожен може перевірити, чи була особа засуджена за злочини сексуального характеру. В згаданому реєстрі відображаються місце проживання, персональні дані злочинця разом з фото та вказується за який злочин було засуджено особу.

Але як не дивно, інформація в такому реєстрі може спричиняти ще більшу латентність таких злочинів, оскільки і злочинець, і співмешканці злочинця, намагатимуться приховувати факт злочину (в тому числі, вбиваючи жертв), задля непотрапляння в такий реєстр.

3) встановлення пожиттєвого адміністративного нагляду за відповідною категорією засуджених осіб, звільнених з місць позбавлення волі.

Адміністративний нагляд  встановлюється  з  метою запобігання вчиненню  злочинів   окремими   особами,   звільненими   з   місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них. Малоймовірно, що довічний адміністративний нагляд сприятиме вихованню особи. Постійний контроль з боку поліції може стати зразковим прикладом кримінологічний теорії стигматизації, згідно з якою злочинець поводить себе так, як до нього ставиться суспільство.

4) збільшення термінів покарання за статеві злочини щодо неповнолітніх:

- частина третя статті 152. Зґвалтування, вчинене групою осіб, або зґвалтування неповнолітньої чи неповнолітнього - карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років (зараз карається позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років).

- частина перша статті 156. Вчинення розпусних дій щодо особи, яка не досягла шістнадцятирічного віку, - караються позбавленням волі на строк до п'яти років (зараз караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк). 

Збільшення верхньої межі покарання на декілька років (нижня межа, до речі, залишається незмінною) також не безумовна панацея. Умисні злочини вчиняються не тому, що за них передбачено невелике покарання, а тому, що особа сподівається уникнути таке покарання різними способами, в тому числі, вчиненням інших злочинів з метою приховання первинного злочину. 

Практика ЄСПЛ

У рішенні Тім Хенрік Брун Хансен проти Данії ситуація склалась таким чином: заявник, пан Хансен, у 1996 році був визнаний винним, зокрема, у спробі зґвалтування за особливо обтяжуючих обставин і залишенні без допомоги 10-річної дівчинки. Він подавав декілька запитів про звільнення або більш м’який вирок.

На основі медичних звітів експертів в’язниці його запити були відхилені через ризик скоєння ним подібних злочинів, якщо тільки він не погодиться на хімічну кастрацію, пройти яку він відмовився, за його словами, через стан здоров’я.

Тобто, альтернативою ув’язненню пана Хансена була лише хімічна кастрація. Проте суди Данії відмовились розглядати незалежний медичний висновок, поданий заявником, який стверджував про неможливість проведення хімічної кастрації за станом здоров'я. Тому ЄСПЛ визнав порушення статті 5.

Втім, ЄСПЛ не здійснив оцінку самої процедури хімічної кастрації на предмет відповідності правам людини згідно Конвенції.

Інша справа ЄСПЛ - Дворачек проти Чеської Республіки. Заявник за рішенням суду був направлений в психіатричну клініку для лікування, яке включало також хімічну кастрацію. Тим не менше, позиція ЄСПЛ у цьому рішенні - відсутність порушення статті 3 Конвенції (заборона катування, нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження або покарання). Суд, оцінюючи обставини, вказав, що навіть те, що заявнику не було в належній формі роз'яснено його право відмови чи усіх переваг/побічних ефектів лікування, не означає, що заявник підлягав примусовому лікуванню. А тому таке лікування не досягло рівня нелюдського покарання чи поводження.

У цих рішеннях ЄСПЛ хімічна кастрація не була примусовим заходом, а тим більше - заходом покарання. Враховуючи позиції Суду щодо добровільної хімічної кастрації, дозволимо собі припустити, що примусова хімічна кастрація в майбутньому може сама по собі бути визнаною ЄСПЛ порушенням статті 3. 

Іноземний досвід

Після введення хімічної кастрації у штаті Алабама, критики вказували на етичну проблему - адже ув'язненим задля отримання умовно-дострокового звільнення потрібно погодитися на процедуру хімічної кастрації як єдину альтернативу.

Ще у 2015 році, коли уряд Австралії розглядав введення примусової хімічної кастрації, психологи застерігали про неетичність та неефективність нововведення.

Європейський комітет з запобігання катуванню, нелюдському чи принизливому поводженню або покаранню у своїх доповідях наголошує на принципі добровільності хімічної кастрації.

У Туреччині експерти наголошують на низці вимог, якими має супроводжуватись застосування хімічної кастрації. Серед них - згода та добровільність, має використовуватись як захід превенції повторного вчинення злочину та ін. 

Висновки

Закон на підписі в Президента. Для того, щоб він справді сприяв меті (зокрема, попередження злочинів), необхідно, щоб інші механізми також працювали практично ідеально. До прикладу, щоб розслідування та здійснення судочинства щодо сексуальних злочинів сприяло абсолютно безпомилковому виявленню винуватців-педофілів, у яких є сексуальні розлади, що не вдалось досягти ще жодній країні. 

Інше питання - щодо ефективності та етичності примусової хімічної кастрації, які, на нашу думку, і досі залишаються необґрунтованими.

Чи працюватиме Закон в українських реаліях сьогодні? Відповідь - ні.

Як наслідок, підписання та реалізація Закону може спричинити масу проблем та порушень прав людини. Новому парламенту доцільніше було б повернутись до розгляду альтернативного законопроекту, який передбачає концепцію добровільності хімічної кастрації за наявності відповідного висновку судово-психіатричної та судово-медичної експертиз.

Публікація підготовлена в співавторстві з Аліна Куц-Карпенко, державний експерт експертної групи з прав людини Директорату з прав людини, доступу до правосуддя та правової обізнаності Міністерства юстиції України