Урок на три літери

Ситуація навколо OTP банку (Угорщина) набирає опереткового характеру. На жаль, Україна у ній відіграє далеко не головну роль, страждаючи від власної непослідовності

У травні 2023 року НАЗК включило угорський OTP банк до списку «міжнародних спонсорів війни», оскільки ця фінансова установа зберігає свою присутність у Росії. Це, звісно, не санкції у прямому вигляді, проте потужний удар по репутації банку, який працює, звісно, не лише на території РФ. Угорська влада не приховувала свого обуренням рішенням українського НАЗК, і зрештою домоглася свого: у два прийоми Україна повністю виключила OTP банк з переліку міжнародних спонсорів війни, причому призупинення перебування банку у списку Будапешту виявилося недостатньо для розблокування надання Україні допомоги від ЄС. Відповідна заява спікера угорського МЗС Мате Пачолая фактично змусила українську владу піти на чергові поступки Угорщині.

Оперетковості ситуації надає той факт, що прем’єр Угорщини Віктор Орбан не припиняє робити гучні антиукраїнські заяви. Його помітно надихнула перемога Роберта Фіцо на парламентських виборах в Угорщині, яка дозволяє розраховувати на тандем євроскептиків та критиків України не просто всередині ЄС, а безпосередньо біля кордонів України. З цієї точки дуже вигідно «продавати» власну позицію та шукати підтримку, скажімо, серед окремих європейських ФПГ, які зацікавлені у відновленні business as usual з Росією.

Україну тим часом справедливо критикують не лише за корупцію на різних рівнях (топ-корупція наших партнерів турбує найбільше), але і за неефективний санкційний механізм, який не співпадає з діями Заходу. Західні експерти, зокрема, відомий «яструб» Стівен Бланк, прямим текстом закликають Україну оптимізувати механізм запровадження санкцій проти російського бізнесу, запровадити можливість заперечення санкцій у суді, перетворити санкцій з важкого кийка на хірургічний інструмент.

До прикладу: у липні 2023 року Національний банк України ухвалив рішення вивести з фінансового ринку Sense банк (колишній «Альфа-банк. Україна») через запровадження санкцій проти його власників – Міхаїла Фрідмана, Германа Хана, Пйотра Авена. Проте вони відомі не лише як потужні прихильники Путіна, але і власники паспортів країн Європейського Союзу. Якими будуть дії української влади за кілька місяців, якщо одна з країн ЄС вимагатиме зняття санкцій з цих персонажів та відмови від дискримінації фінансової установи? А якщо підключиться інше потужне лобі? На жаль, передбачити доволі легко.

Відповідь очевидна: санкції повинні стати в Україні не ситуативним інструментом, який використовується вибірково, а прозорим та зрозумілим всім без виключення механізмом. Тоді і про перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції можна буде говорити більш реалістично.