Конституція України – мирна зброя Громадянина

До 28 річниці Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року

Якщо Громадянин не може скористатися конституцією, як мирною зброєю захисту своїх прав, то він береться за зброю справжню, об’єднуючись із іншими. Доведено історично.

За допомогою деяких історичних фактів та висловів авторитетних людей, хотів би звернути Вашу увагу на важливість, визначальність та фундаменталізм  Конституції України саме для громадян України.

У моєму власному розумінні Біблія - Конституція віри, шлях людини до Божественної справедливості! А Конституція - шлях людини до справедливості влади !

Сьогодні, мабуть, владою буде багато згадано ту «конституційну ніч» і голосування у Верховній Раді України за текст Конституції України 28 червня 1996 року. Та й не тільки владою. Але саме представники сьогоднішньої влади відкрито і не соромлячись стверджують, що у зв’язку із війною – «Конституція на паузі». Та і з виступу до Дня Конституції України Володимира Зеленського стає зрозумілим, що влада забула про виконання своєї частини «суспільного договору» - його неухильного виконання та забезпечення громадянських прав і свобод. Він згадав про природні, життєві права українців, їх конституційний і святий обов’язок по захисту України, але нічого не згадав про обов’язок влади максимально забезпечувати ці права та громадянські свободи не дивлячись на напад ворога. Як за звичай списавши все на війну. Але ж і війна, у розумінні Конституції України, у нас не визнана юридично. Натомість регулярно продовжується воєнний стан, який не відповідає реальному стану справ у зв’язку із прямим агресивним вторгненням на нашу суверенну територію.  Хоча у відповідності до Конституції України та міжнародного права необхідно оголосити про перехід України у стан війни у зв’язку із прямою збройною агресією російської федерації проти України і вторгненням до держави, чиї  кордони визнані світом. Кому це грає на руку? Навіщо цей обман? Там «СВО» тут «воєнний стан». Але немає війни. То немає союзників, а є партнери у договірних правовідносинах, немає країни, яка юридично визнана стороною, що понесе юридичну відповідальність за шкоду заподіяну війною згідно міжнародного права. Бо відповідальність за «СВО» - це інше.   

І це тільки один аспект прямого і очевидного порушення конституційних приписів зі сторони влади. Думаю, що присвячу окремий допис аналізу недотримання владою своїх зобов’язань за Конституцією  України та порушення її приписів.

Не випадково саме Конституція Пилипа Орлика визнається знавцями конституційного права священним початком республіканських конституцій.

І це не дивно. Бо її основа – ВОЛЯ. Воля – це міцна криця, це первісний необроблений діамант, який огранюється правами, свободами та взаємними обов’язками громадян і влади у тексті Конституції, сяючи своєю красою дієвості та незворотністю легкості застосування громадянами!

«Коли народ багато знає – їм важко керувати» - так казав Лао Дзи.

Тому очільники держави, чи то диктатори, чи то монархи, чи то обрані керівники повсякчас намагаються підлаштувати Основний Закон під себе.

Ще Наполеон перший Бонопарт вказував укладачам конституції – «Пишіть коротко і не зрозуміло».

Щоб зробити конституцію гіршою – її весь час треба покращувати, робити не зрозумілою для громадян, заплутаною та не чіткою. У такому разі вона стане гіршою для громадян, але не в якому разі для влади. Бо усі неясності можуть бути підкореговані законодавством, яке продукує сама ж влада.

«Найкращою конституцією для народу є та, до якої він звик» - Ієремія Бентам англійський філософ, юрист 1748-1832 рр.

Звичайно, конституція може змінюватися, доповнюватися та конкретизуватися. Але усі ці втручання повинні бути виважені. Вивірені і парафовані громадянами держави. До такого моменту схвалення, приписи конституції повинні виконуватись без зайвих обговорень чи відмовок.

«Діюча конституція священна і обов’язкова для всіх, поки вона не змінена у результаті чіткого і достовірно вивіреного рішення народу» -  визначав Джорж Вашингтон.

Французький філософ П’єр Буаст писав – «Виключні закони – узаконений деспотизм».

Останніми роками наш Парламент за тієї чи іншої керівної ініціативи досить часто приймає закони, які очевидно не відповідають Конституції України. Такий примус обґрунтовується різного виду виключними необхідностями.  Це дуже небезпечно, адже йде порушення прав невизначеного кола осіб. Це у свою чергу призводить до загальної дестабілізації чи то у галузі чи то у напрямку суспільних відносин.

«Де закони можуть бути порушені під приводом загального порятунку, там немає конституції» - так казав інший французький філософ 1638-1715 років Ніколя Мальбранш.

А буває і взагалі, що суспільні правовідносини залишаються без правового регулювання тривалий час, або ще гірше – не приймаються тривалий час закони, які повинні бути прийняті за прямою вказівкою Конституції України. Таким прикладом є відсутність закону України «Про опозицію». Це у свою чергу розбалансовує структуру Парламенту та веде до дистабілізаційних процесів у державі.

У демократичній державі це недопустимо.

Демократія – не влада натовпу, і щоб відповідати своїм завданням, парламент повинен включати кращі політичні уми нації. Так виголошував ще Людвіг фон Мізес (1881-1973) – австрійський та американський економіст.

Але ж як казав програміст, філософ Стас Янковский (видно маючи на увазі сучасну владу московії) – якщо до влади приходить жопа, то конституція стає основним туалетним папером.

На жаль, ми скотилися туди ж. Хоча ж у конституції є гаранти, які повинні убезпечувати від таких ситуацій. Це і інституції і персони.

Конституція України визначає Президента України , як гаранта Конституції.

Конституція це не  просто політична азбука для президента, це політична Біблія Президента. Порушуючи конституцію, президент стає святотатцем.

Але як писав Акакій Швейк – «Пилять гілкам абсурдно стовбур, зве до зворотнього Природа – бо влада правлячих, все ж від народа».

Важливим гарантом виконання конституції, як суспільного договору, є дієва система судів у державі, у тому числі і Конституційний суд.  

Золоті слова були виголошені одним із батьків-засновників США, політичним діячем, юристом, економістом, банкіром та військовим Олександром Гамільтоном 1757-1804 рр.; «Значно більш логічно вважати, що суди були створені для того, щоб зайняти місце посередника  між народом і законодавцями (владою). Що б у тому ж числі, стримувати останніх в межах їх повноважень. Тлумачення законів – повноваження судів. Конституція є, і повинна вважатися такою суддями, Основним Законом. Відповідно саме вони уповноважені роз’яснювати її значення, так як і значення будь якого правового акту виданого владою. Якщо виникає невирішене протиріччя між ними (Конституцією і актом), зрозуміло, що повинен застосовуватися той, що має вищу юридичну силу. Іншими словами, Конституція повинна мати верховенство перед законом, воля народу – перед волею його представників».

Бенджамін Франклін – інший політичний діяч та також однин із батьків-засновників США конкретизував – «Конституція США не гарантує щастя, а тільки готова допомогти його досягнути. Ви також повинні цьому сприяти».

Більш сучасний політичний діяч США Едвард Кеннеді конкретизував, що «Конституція захищає не тільки тих, чиї погляди ми розділяєм; вона також захищає тих, з чиїми поглядами ми не згідні».

Співзвучний був з Олександром Гамільтоном, Бенджаміном Франкліном та Едвардом Кеннеді у своїх висловах і Нельсон Манделла: «Справжньою рівністю перед законом є право і можливість приймати участь у розробці законів, по яким живеш, існування конституції, яка гарантує демократичні права усім соціальним групам, право звернутися до суду за захистом і можливість отримати допомогу, у разі порушення прав гарантованих конституцією, а також право на участь у правосудді в якості судді, мирового судді, прокурора, адвоката або іншого офіційного представника».

Громадяни створюють уряди та наділяють їх повноваженнями з метою захисту своїх прав від злочинних і не законних посягань. А конституція створюється, щоб захистити громадян від можливих  неправомірних дій урядів.

Ще Альберт Ейнштейн казав – «Сила Конституції повністю складається із рішучості кожного громадянина захищати її. Конституційні права захищені лише у тому випадку, коли кожен громадянин вважає своїм обов’язком внести свій внесок у її захист».

Цю тезу Ейнштейна історично підтверджують слова Уінстона Чечиля, представляти якого немає необхідності: «Якщо у Британії немає небезпеки більшовизму , це лише тому, що у нас є освічене, політичне життя, у нас є виважена, свідома, організована громадська думка і гарантуюча свободу конституція, яку ми сповнені рішучості зробити інструментом постійних прогресивних реформ. Для того щоб цей стан суспільства зберігався, безперервні політичні зусилля повинні бути втіленими у всіх частинах держави усіма верствами громадян».

Очевидно, що новітнім «більшовизмом» в Україні стала корупція. Корупція стала несучою конструкцією здійснення влади у країні функціонерам якої конституція не потрібна. Тому і завели непотрібні розмови про нову конституцію, от ця не відповідає реаліям, то ми її і не виконуємо. Але все навпаки. Невиконання Конституції України призвело до сумних реалій сьогодення.

Смію нагадати, що Актом проголошення Незалежності України від 24 серпня 1991 року було проголошено разом із незалежністю і перші конституційні підвалини. Неподільність і недоторканість кордонів та дію Конституції України у межах цих кордонів.

Даний акт на всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року підтримали майже 29 млн. населення України з майже 32 млн., що взяли участь(84,18% населення України). За підтримку Акту проголосувало 90,32% з усіх хто прийняв участь. Акт підтримали 24 області, 1 автономна область та 2 міста зі спеціальним статусом.

Розмови про нову Конституцію України – це відмова від того, що було на час проголошення Незалежності України, відмова від її суверенних кордонів і громадян, що там проживають. Бо новий суспільний договір буде ґрунтуватись на нових реаліях. А сьогодні вони не на користь України. Ми ще не перемогли ворога. Не зібрали зі всього світу наших громадян і не відновили кордони.

Перед українцями, окрім перемоги над зовнішнім ворогом, стоять безліч внутрішніх викликів. І їх треба подолати.

А владі б я радив пам’ятати слова Робесп’єра – «Революція – це війна свободи проти її ворогів; конституція – це режим переможної та мирної свободи».