Принцип комлементарності, або про шкідливість та користь опозиції

Особисто мені дуже неприємно коли нинішні опозиціонери – той самий Нестор Шуфрич чи Юрій Бойко вказують у Верховній Раді нинішнім реформаторам на чисельні порушення регламенту. Але ще неприємніше усвідомлювати те, що "реформатори" насправді дають підстави

Свого часу, вивчаючи роль експертів у процесі прийняття політичних рішень, мав нагоду ознайомитися зкнигою відомого британського вченого, державного діяча та письменника ЧарльзаСноу "Наука та Уряд", де розповідається історія непростих взаєминдвох радників Уінстона Черчилля, які, будучи бликавичними вченими тапрофесіоналами своєї справи, дуже часто розходилися у поглядах на принципововажливі речі. Такий антагонізм давав можливість британському прем‘єру завждимати уявлення про наявні альтернативи і дозволяв приймати зважені рішення.

Напревеликий жаль, українські політики, на відміну від британського прем‘єра, воліютьчути лише тих, хто плазує перед ними, вихваляючи і шукаючи підтвердженнябудь-яким рішенням. Причому така ситуація є абсолютно органічною як для влади,так і для експертного середовища. Впевнений, що ті самі люди, які рік тому запрезидентства Віктора Януковича невідомо за якою методикою обраховувалипотенційні втрати української економіки від підписання Угоди про Асоціацію зЄС, зараз так само заповзято обраховують і доводять переваги України відписання цієї угоди, користуючись тією самою незрозумілою методикою. Очевидно,що за таких умов можновладці дуже часто опиняються у полоні власних ілюзій.

Крімтого, необхідно зважати, що проблема неефективності та неадекватності рішеньполітиків криється не лише у стосунках між тими, хто приймає політичні рішення,і тими, хто насправді розуміється у ситуації – експертами, фахівцями тощо.Велика проблема криється також у нездатності осіб, які приймають політичнірішення, чути одне одного.

Дужекрасномовним у цьому відношенні є сприйняття і ставлення влади до опозиції, якамусить представляти та артикулювати альтернативні погляди і пропонуватиальтернативні рішення. Опозиція сприймається у кращому випадку як п‘ята колона,у гіршому – як ворог. Причому у даному випадку маю на увазі не лише взаєминиміж нинішньою владою і нинішньою опозицією, йдеться про загальний, системнийпринцип цих стосунків в Україні.

Міжтим, мабуть варто зважати на принцип комплементарності Бора, відповідно доякого, дійсність повною мірою відображається подекуди взаємовиключнимиідеями.  Якщо відкинути відвертийпопулізм, яким однаковою мірою хворіють як будь-яка українська влада, так і будь-яка українськаопозиція, мусимо визнати, що адекватне сприйняття соціальної реальності можливелише за умов врахування позицій як влади, так і опозиції. Важливу роль могло б відіграти ще й громадянське суспільство, передусім - експертне середовище, але його роль в Україні абсолютно нівельовано. 

Наприклад,влада заявляє про необхідність підняття комунальних тарифів. Опозиція увідповіть говорить, що це може призвести до остаточного зубожіння населення тасоціального вибуху. Влада у свою чергу починає обвинувачувати опозицію удеструктивній поведінці, яка розхитує ситуацію в Україні та грає на рукуворога.

Міжтим, якщо відкинути відвертий популізм, намагання маніпулювати громадськоюдумкою та мотиви таких дій, у залишку матимемо тезу, яка у повній міріхарактеризує ситуацію: об‘єктивна необхідність підняти комунальні тарифи, прояку говорить влада, призведе до зубожіння і може спричинити соціальний вибух,про що говорить опозиція. Ігнорування першої чи другої частини цієї тезинепродуктивне. Більше того, таке ігнорування дуже небезпечне, оскільки ігноруванняпроблеми лише ускладнює ситуацію, а не сприяє її вирішенню.  

Банально,але навіть через сексуальну орієнтацію комусь може подобатися Ганна Гопко таСвітлана Заліщук і дуже не подобатися Нестор Шуфрич чи Юрій Бойко. Проте, анісексуальна орієнтація, ані світоглядні уподобання, ані ідеологічні переконанняне повинні бути критерієм для визначення тих чи інших думок як істинних чихибних. Не можна вважати все, що говорить Ганна Гопко істиною, а все що заявляєНестор Шуфрич нонсенсом, виходячи винятково з власних симпатій чи антипатій.  

Слушнідумки можуть висловлювати не лише друзі. Можна достатньо довго жити ілюзієювласної бездоганності в умовах миру, але в умовах війни, більше користі можутьпринести ті, хто вказує на помилки та слабкість, оскільки у такий спосібопередковано сприяють роботі над помилками та вдосконаленню. Зрештою, як колиськазава Конфуцій: "Покажіть мені двох людей і я знайду чого я можу у нихнавчитися".

Особистомені дуже неприємно коли нинішні опозиціонери – той самий Нестор Шуфрич чи ЮрійБойко вказують у Верховній Раді нинішнім реформаторам на чисельні порушеннярегламенту. Вичитують немов школярів. Але ще неприємніше усвідомлювати те, що"реформатори" насправді дають підстави для такої критики. Понадто,замість того, щоб виправляти свої помилки та уникати їх у подальшому, впертонамагаються представити будь-яку критику на свою адресу як "реалізаціюпідступного плану ворогів".

Безумовно,нікому не подобається критика. Приємно жити у світі власних ілюзій. Але, нажаль, розплачуватися за ілюзії політиків доводиться простим українцям.З огляду на це, у жодному разі не можна дозволяти людям, які приймаютьрішення, жити у прекрасному світі їхніх ілюзій. Ілюзорний світ влади требаруйнувати і в цьому плані  один Шуфричможе бути кориснішим за десять Найємів, двох Соболєвих та двох Луценків.