Посилення контролю Нацкомфінпослуг за небанківськими установами

Після запровадження ретельного контролю Національним банком України банківських установ, частина учасників ринку банківських послуг переформатувалася на надання інших фінансових послуг. Така активність сприяла тому, що Національна комісія, що здійснює держ

Після запровадження ретельного контролю Національним банком України банківських установ, частина учасників ринку банківських послуг переформатувалася на надання інших фінансових послуг. Така активність сприяла тому, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг), внесла зміни в чинне законодавство у сфері фінансових послуг, які відповідно посилили регулювання.

Так, у грудні 2016 року Кабінетом Міністрів України затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів), якими встановлено вимоги до провадження діяльності та обов’язкове отримання ліцензій суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність з надання послуг з фінансового лізингу, надання коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту, надання гарантій та поручительств, надання послуг факторингу та довірчого управління фінансовими активами.

Процедура отримання ліцензій на практиці викликала чимало труднощів та запитань, що підтверджується великою кількістю розпоряджень регулятора про відмову у видачі ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг (крім професійної діяльності на ринку цінних паперів).

Разом із посиленням вимог до фінансових установ Нацкомфінпослуг встановлено додаткові вимоги до набувачів та власників істотної участі в статутному капіталі фінансових установ, з метою перевірки їх фінансової стійкості, підтвердження джерел фінансування та доступу до капіталу, ділової репутації, професіоналізму та відсутності заходів впливу з боку регулятора та правоохоронних органів.

Згадаємо вимогу Національного банку України до банківських установ щодо «прозорості» структури власності. Очевидно за аналогією Нацкомфінпослуг своїм Розпорядженням №2290 від 20.09.2016 року НБУ вносить зміни та затверджує Порядок погодження набуття або збільшення істотної участі у фінансовій установі у новій редакції (надалі – Порядок).

Чому ж так важливо виконати вимоги даного Порядку? Як зазначено в останньому, у разі виявлення Нацкомфінпослуг факту набуття особою істотної участі у фінансовій установі абозбільшення особою своєї істотної участі без отримання письмового погодження - Нацкомфінпослуг призначає у двотижневий строк довірену особу, якій передається право брати участь у голосуванні. Зрозуміло, що жодному власнику не цікаво втратити контроль над фінансовою установою.

Відповідно, Порядок встановлює процедуру та умови погодження Нацкомфінпослуг, набуття юридичною чи фізичною особою істотної участі у фінансовій установі або збільшення її таким чином, що зазначена особа буде прямо чи опосередковано володіти або контролювати 10, 25, 50 і 75 відсотків статутного (складеного) капіталу такої фінансової установи чи права голосу придбаних акцій (часток) в її органах управління, вимоги до ділової репутації та фінансового стану такої особи. Звертаю увагу, що мова йде про набуття істотної участі у фінансовій установі, відповідно новостворені юридичні особи, які планують зареєструватися фінансовими установами і мають у складі засновників осіб, що володіють 10 і більше відсотками статутного (складеного) капіталу або права голосу придбаних акцій (часток) юридичної особи, не зобов’язані погоджувати таку істотну участь, оскільки вона виникла до моменту реєстрації юридичної особи фінансовою установою.

Що стосується діючих фінансових установ, вони зобов’язані забезпечити прозору структуру власності, у якій можливо ідентифікувати як самого набувача істотної участі, так і усіх осіб через яких набувач істотної участі опосередковано здійснює управління (контроль) фінансовою установою. Порядком враховуються і випадки коли заявник опосередковано володіє істотною участю через двох або більше прямих (опосередкованих) власників істотної участі, що було властиво ринку фінансових установ з метою заплутати і приховати «реальних» власників фінансової установи. Порядком визначено, що структура власності є непрозорою, якщо неможливо ідентифікувати заявника та усіх осіб через яких він здійснює володіння істотною участю у фінансовій установі; неможливо визначити взаємозв’язки між вказаними особами; а також за наявності взаємного контролю.

Порядком вводиться термін «кінцевий власник істотної участі», під яким розуміють фізичну особу, юридичну особу, серед власників якої немає (не буде) інших власників істотної участі у фінансовій установі, щодо якої отримується погодження набуття або збільшення істотної участі, публічна компанія. Компанія з управління активами є кінцевим власником істотної участі, якщо така компанія діє в інтересах інституту спільного інвестування та набуває або збільшує істотну участь за рахунок коштів інституту спільного інвестування.

Варто зазначити, що публічними компаніями не вважаються українські акціонерні товариства. Публічною компанією може вважатися лише іноземна юридична особа, створена у формі публічного акціонерного товариства, акції якої торгуються на біржах Європейського союзу та інших країн, якщо сукупна ринкова капіталізація цінних паперів у лістингу біржі перевищує еквівалент 100 мільярдів доларів США. Вимога щодо сукупної капіталізації компаній не поширюється на біржі, створені за законодавством держави – члена Європейського Союзу.

Звертаємо увагу, що серед документів на набуття істотної участі, передбачено надання документів, що дають змогу зробити висновок про фінансовий стан особи та наявність у такої особи достатнього розміру власних коштів (з урахуванням «запасу платоспроможності») для набуття або збільшення істотної участі у статутному (складеному) капіталі фінансової установи. Дана вимога може стати значною проблемою для тих, хто не зможе розкрити джерела походження коштів.

Окремою вимогою Порядку є бездоганна ділова репутація заявника. Порядком визначені ознаки відсутності бездоганної ділової репутації по відношенню до юридичних та фізичних осіб. Відповідно перед подачею документів до Нацкомфінпослуг необхідно перевірити ділову репутацію не лише заявника, а якщо, наприклад, заявник – юридична особа, то і членів його виконавчого органу, членів наглядової ради, а також його контро­лерів.

Аналогічна практика контролю за «прозорістю» структури власності, платоспроможністю та належною діловою репутацією власників істотної участі в нашій країні була випробувана на банківському ринку. Непрозорість структури власності є підставою для визнання банку проблемним, а також для відмови у видачі генеральної валютної ліцензії. Ділова репутація керівників таких банків є невідповідною.

Очевидно посилення контролю Нацкомфінпослуг за небанківськими установами є продовженням державної політики очищення ринку фінансових послуг. Саме тому важливим є своєчасне приведення структури власності фінансових установ у відповідність до вимог щодо прозорості.