Економічне протистояння: Китай та США підвищують ставки мит

США вводять нові мита на китайський імпорт, Китай поступається місцем Мексиці. Вплив на світову економіку та оборону значний.

Перший удар – завжди фінансовий. 

Збільшення імпортного мита до 100%. І це тільки початок збільшення мит на китайські товари, які запроваджує США з 1 серпня 2024 року.

Здавалося, кожна дитина знає, що «made in China» стоїть на кожному другому товарі. Слова «made in USA» або «made in Germany» - ми взагалі забули. Навіть символ американської інженерії iPhone може похизуватися тільки «designed in California», збірка та сама - китайська.

Сильний торговий Китай та залежність США стали стійкими наративами. Але не забуваємо – цифри більш відверті.

Тож вперше за 20-ліття Китай став №2 в частці імпорті до США, загальна вартість товарів склала 427 млрд USD. А №1 стала Мексика, з загальною вартістю 475 млн USD (так, та Мексика, з якою хтось активно закликає будувати стіну).

Ось ТОП-5 товарів, на які зросте мито:

Нагадаю, що за результатами розслідування неринкових заходів підтримки Китаєм своїх виробників, ЄС також прийняло ряд збільшень ставок мита. У рішенні Єврокомісії фігурували гіганти BYD, SAIC, Geely – від 17,4% до 37,6 (додатково до наявних 10%).

До чого це?

Є дві складові. Перша – економічна. Друга – військова (якщо спростити).

Якщо говорити про економічну – то велика залежність від Китаю могла б тривати далі (поки що). Адже поки імпорт з Китаю = менші споживчі ціни на товари в середині США, а відповідно і менші видатки американців.

До того ж на кожен 1 USD продукції в Китаї припадає декілька USD супровідних послуг в США – логістика, митниця, маркетинг, ІТ компонент тощо.

Тому банальні заклики «повернемо роботу американцям» є більше популістичним заграванням з електоратом, ніж підняттям економіки США. Але є але…

Тут ми переходимо до другої складової, військової. Її можна охарактеризувати банально просто - залежність.

Так, ти можеш мати весь мозковий і програмний центр в Кремнієвій долині, збирати двигуни на 360 гектарній фабриці Ford River Rouge у Мічигані, але якщо твої плати управління, електроніка та батареї будуть виробляти в Гуанчжоу – твій БТР не поїде.

Яскравий приклад – українське авіабудування. З 2014 року Антонов перестав будувати літаки, як стверджує концерн – через брак авіоніки, яка вироблялася у РФ та неможливість її заміни. Тут і десятки гектарів аеродромів, і різні лінії виробництв не допомогли.

Схожа ситуація вже критично стоїть в США, коли виробництво багатьох компонентів (у разі обриву постачання з Китаю) не можна буде замінити за рік-два навіть за бажання.

Але не варто малювати рожевих єдинорогів, і без війни подальша вигода поступово б змивалася. Вартість робочої сили в Китаї дорожчає. Обладнання стає краще. Дистрибуція та маркетинг починається вже в самому Китаї. Тому відносна «дешевизна» поступово б випаровувалася і без стрес факторі у вигляді війни.

Не забуваємо, що Китай також вчиться, і якщо зараз так звані технологічні метрополії зберігають домінанту високих технологій, то в найближчі десятиліття Китай може прийти до частково замкненого циклу, що зробить його повним володарем ринку.

Чи змінить майбутній президент політику та яка буде відповідь Китаю?

Байден оголосив про рішення підвищення мита у травні 2024, однак перший крок зробив Трамп ще у відносно далекому 2018, коли запровадив мита на імпорт алюмінію у 10% та сталі у 25%. Тому будемо відверті, якщо кандидати від обох партій не зміняться, то мита знімати ніхто не буде.

В скарбничку до цих рішень є офіційне представлення Трампом потенційного віцепрезидента в особі Джеймс Девід Венс (J. D. Vance), який незважаючи на не проукраїнське бачення завершення агресії РФ визначає Китай загрозою №1. До того ж критикує недостатню протидію адміністрації Байдена залежності США від виробничих майданчиків в Китаї.

Щодо контрвідповіді, то тут чуда бути не може. Китай експортує до ЄС на 514,4 млрд USD, до США на 427 млрд USD, разом – майже трильйон. Імпортує в 3-4 рази менше, і складова цього імпорту високі технології, які поки він самостійно замінити не може.

15 липня всі шпальта західних газет майоріли заголовками «Економіка Китаю слабшає». Причина – Національного бюро статистики (НБС) Китаю опублікував звіт, де зазначив, що у квітні-червні ріст ВВП склав що 4,7%, та не відповідає прогнозу 5,1% та є нижчим за результати 2023 року.

Чи дійсно це критично? Відносно. Але багато галузей дійсно зупинилися. Кредити беруть мало, ціни на товари опустилися через загальну дефляцію – і все це не сприяє зростанню, адже якщо ти не витрачаєш, то і не виробляєш. Більше того, безробіття серед молоді досі високе – близько 14%, і як його знизити за таких умов, складна задача.

За таких умов вводити мита чи обмеження у відповідь – стріляти собі в ногу. Як і починати певні воєнні ініціативи, як то Тайвань, чи відкрита підтримка РФ у війні проти України.

Але до чого Китай може вдатися – так це військово-політичний шантаж та залякування без конкретних дій (найближчим часом).

Тут ми вже бачимо конкретні кроки. Так, 4 липня Білорусь приєдналася до Шанхайської організації співробітництва (ШОС). І якщо РФ є прямим сусідом до Китаю, то яке відношення Білорусь має до азійських союзів, членами яких є Іран, Індія, Узбекистан та інші східні країни – незрозуміло. Єдине і логічне пояснення - це прямі кордони з ЄС та НАТО. Черговим підтвердженням динаміки ринку і адаптацій до санкцій, мит або інших обмежень також є минуло тижневий саміт БРІКС, де премʼєр Індії Моді та лідер Китаю Сі провели першу очну зустріч з 2019 року. Так, питання прикордонної ескалації було головною темою, але обговорення торгівлі між країнами займало паритетне місце.

Де тут Україна?

Перш за все, будь-який політик в США, ЄС, чи іншій частині земної кулі рано, чи пізно прийде до розуміння, що питання Китаю і України пов’язані напряму.

Як згадувалося вище, країни «прикордонники» ЄС та НАТО завжди будуть намагатися використати їхні опоненти. Україна не виключення, і ми в цьому переконалися. І питання не тільки у військових кордонах, а й в політичних.

Чим ближче демократія, а тим більше демократичні альянси до диктатур – тим більше загрози для режиму вони відчувають і це їхній «безпековий пріоритет», заради якого вони готові зазнавати втрат в торгівлі.

Проте це має наслідком зворотну сторону – кошти на ВПК. Китай вже зменшив фінансування, 231 млрд USD у 2024 проти 292 млрд USD у 2022. США та блок НАТО навпаки наростили, з 1 трлн 189,8 млрд USD до 1,5 трлн USD.

І тут починається грань. Утримати дипломатичні стосунки та негласні гарантії на такому рівні, щоб не допустити «зриву» даху, як це трапилося з лідером РФ у 2022, водночас контрольовано впливаючи на потенціал опонента, щоб той не міг перенасититися фінансами та зброєю.

Це не швидкий ефект. Це не гарний лозунг. Але це універсальне рівняння, яке релевантне як для України (в тому числі завершення війни) так і Тайваню, чи Японії.

Тому працюємо та чекаємо виборів у США. Всі покладають на них занадто багато очікувань в частині подальших наслідків війни чи миру та долі багатьох континентів.

Можливо і дарма, але час покаже.

Черговим підтвердженням динаміки ринку і адаптацій до санкцій, мит або інших обмежень є минуло тижневий саміт БРІКС, де премʼєр Індії Моді та лідер Китаю Сі провели першу очну зустріч з 2019 року. Так, питання прикордонної ескалації було головною темою, але обговорення торгівлі між країнами займало паритетне місце.