Новий шанс захистити права на комп'ютерні програми в судовому порядку

Позитивний досвід Корпорації "Майкрософт", як приклад, для судового захисту інших комп’ютерних програм в Україні: аналіз судового рішення і оцінка перспектив.

Стимулом для написання цієї статті стала судова справа №906/353/17. Мова йде про судовий спір між Корпорацією «Майкрософт» та Приватним акціонерним товариством «Житомиргаз» щодо стягнення компенсації в розмірі 521 220 гривень за порушення авторських прав на комп’ютерні програми. Відверто кажучи, щось підказує, що схожих справ в Україні мало б бути тисячі. Але поки правовласники комп’ютерних програм є надзвичайно стриманими у поданні аналогічних позовів. І як виявляється даремно.

Стислий опис обставин справи. Позивач (Корпорація «Майкрософт», юридична особа, що зареєстрована і діє відповідно до законодавства штату Вашингтон, США) звернувся до господарського суду Житомирської області за захистом своїх прав на комп’ютерні програми, які, як вважає Корпорація, незаконно використовувались  Приватним акціонерним товариством «Житомиргаз». Позивач підтвердив приналежність йому майнових авторських прав на комп’ютерні програми наявністю на кожному примірнику комп'ютерної програми найменування "Майкрософт" як правовласника об'єкту авторського права, а також року першої публікації твору та знаку охорони авторського права. Позивач, заявляв, що Відповідач без дозволу (ліцензії) правовласника здійснив відтворення (інсталяцію/запис в пам'ять комп'ютера) примірників комп'ютерних програм Microsoft та використовував зазначене програмне забезпечення. Доказами фактів зазначеного використання в цій справі слугували протокол обшуку та протоколи допиту свідків у кримінальній справі, яка однак була закрита ще в 2015 році. На підтвердження правомірності своїх дій Відповідач надавав суду довідку від головного бухгалтера та видаткові накладні щодо придбання у третіх осіб персональних комп’ютерів та іншої комп’ютерної техніки, рахунки-фактури. Більш детально із обставинами справи можна ознайомитись із повного тексту Постанови  Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2019 року у справі №906/353/17.

Перебіг розгляду справи. Спочатку суди першої та апеляційної інстанції відмовили Корпорації «Майкрософт» в її позовних вимогах. Верховний Суд скасував ці рішення і направив справу на новий розгляд. При повторному розгляді суд першої інстанції знову відмовив у позові. Натомість суд апеляційної інстанції задовольнив позовні вимоги частково і присудив Корпорації «Макрософт» 246 680 грн.(більше ніж половину від суми, яка вимагалась)  Це рішення на сьогодні вступило в законну силу.

Ми хотіли б проаналізувати ключові моменти зазначеного рішення та надати оцінку його перспективам вистояти в суді касаційної інстанції.

Складність спору, про який йде мова, пов’язана із правовою оцінкою доказової бази, яку подала суду Корпорація «Майкрософт» щодо фактів використання ПАТ «Житомиргаз» комп’ютерних програм. Спочатку судами взагалі не було приділено уваги правовій природі об’єкту спору. До цього питання вже звернувся суд апеляційної інстанції (Північно-західний апеляційний господарський суд), який у своїй Постанові від 20 лютого 2019 року, зазначив:

 «Судова колегія, враховуючи доводи та заперечення сторін,  розмежовує в даній справі об'єкти матеріального світу, виходячи з їх характерних властивостей та змістовного наповнення, які підлягають встановленню, розділяючи при цьому сам комп'ютер та його наповнення (програмне забезпечення), тобто збірку певних металічних інструментів, що в своїй сукупності складає комп'ютер та його внутрішнє наповнення – програми …»

Таке обґрунтування дозволило суду апеляційної інстанції відійти від помилок попередніх судових інстанцій і не приймати до уваги видаткові накладні ПАТ «Житомиргаз» в якості підтвердження «правомірності» використання останнім комп’ютерних програм.

Зазначений підхід суду вважаємо правомірним. Хоча правове обґрунтування має певні вади. Так, по-перше, суду апеляційної інстанції варто було не просто сформулювати свій висновок, але й також  послатись на конкретну норму статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права», визначивши що комп’ютер є матеріальним об’єктом в якому втілено твір (комп’ютерну програму). Тобто суд мав би прямо зробити посилання на те, що відповідно до ч. 1 статті 12 Закону України «Про авторське право і суміжні права»:

 «Авторське право і право власності на матеріальний об’єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об’єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.»

По-друге, суд апеляційної інстанції мав би зазначити, що видаткова накладна сама по собі не є документом, який може відповідати ознакам авторського договору, тобто містити в собі всі його істотні умови передбачені ч. 2 статті 33 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

З усієї мотиваційної частини судового рішення суду апеляційної інстанції вимальовується, що Північно-західний апеляційний господарський суд не підводить юридична інтуїція, але застосування ним норм права залишає бажати на краще.

Так основними доказами, які свідчили про факт використання ПАТ «Житомиргаз» майнових авторських прав Корпорації «Майкрософт» щодо комп’ютерних програм були протокол обшуку та протоколи допиту свідків. Ці протоколи були оформлені в рамках кримінального провадження, яке однак закрито ще в 2015 році. Відповідно у попередніх судових інстанцій, які надавали оцінку доказам (прим. – у Верховний Суд оцінку доказам не надає) виникло переконання, що такі докази є недопустимими. Таке переконання обумовлювалось тим, що в кримінальному проваджені не винесений вирок, в результаті якого були б встановлені правові наслідки, які на підставі ч. 6 статті 75 ГПК могли б бути покладені в основу рішення в справі  №906/353/17. В цьому аспекті правова позиція  Північно-західного апеляційного господарського суду радикально відрізняється від попередніх правових позицій судів, які досліджували докази.

Так суд апеляційної інстанції зазначає (прим.- абзац цитується дослівно із наявними описками):

«При цьому, зважаючи на предмет доказування в даній справі, характер правовідносин та суб'єктивний склад сторін, колегія суддів акцентує увагу, що характер доказування та встановлення обставин у справах щодо захисту авторських прав, значно відрізняється від характеру доказування та встановлення вини і підтвердження своїх заперечень саме відповідними доказами від відносин, що цивільних правовідносин (в тому числі й кримінальних).

Саме тому на Відповідача  лягає тягар доведення факту законності використання об'єктів авторських прав.»

Тут можна погодитись лише з висновком Північно-західного апеляційного господарського суду, а не з його мотивами.

Суд штучно виводить авторське право за рамки права цивільного. Ми не можемо вважати зазначену правову позицію вірною. Авторське право існує в рамках цивільного права. Достатньо хоча б згадати Цивільний кодекс України, а саме: Книгу Четверту (Право інтелектуальної власності) та Главу 75 (Розпорядження майновими правами інтелектуальної власності).

У своєму рішенні суд мав би відштовхуватись від різниці між презумпціями, які існують в кримінальному праві та цивільному справі (презумпції невинуватості і презумпції винного заподіяння шкоди). Дійсно, в кримінальному праві діє презумпція невинуватості. Але це не означає, що обставини встановлені в кримінальному процесі (наслідком якого не став вирок) взагалі не повинні впливати на рішення в цивільній або в господарській справі.

Відповідно до ч. 1 статті 77 ГПК (Допустимість доказів) обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Водночас Закон не містить якихось вимог стосовно того, що факти використання комп’ютерних програм (або будь-яких інших об’єктів авторського права) можуть доводитись тільки і лише якимось окремим видом доказів. Отже, протокол обшуку та протоколи допиту свідків є цілком прийнятними, тобто допустимими доказами в цивільному та господарському процесі коли мова йде про встановлення деліктів в авторському праві.  

До речі,  в мотиваційній частині своєї постанови Північно-західний апеляційний господарський суд міг би використати роз’яснення, яке вже надавав Вищий господарський суд України.

Так в п. 29 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» зазначено:

«З огляду на приписи статті 33 ГПК щодо обов'язку доказування і подання доказів господарському суду у вирішенні питання про те, якій стороні належить доводити обставини, що мають значення для справи про захист авторського права чи суміжних прав, слід враховувати таке:

…

2) відповідач має довести додержання ним вимог ЦК України і Закону України "Про авторське право і суміжні права" при використанні ним твору та/або об'єкту суміжних прав; в іншому разі фізична або юридична особа визнається порушником авторського права та/або суміжних прав, і для неї настають наслідки, передбачені цими законодавчими актами. Крім того, відповідач повинен спростувати визначену цивільним законодавством презумпцію винного заподіяння шкоди (статті 614, 1166 ЦК України).»

Тобто специфіка такого застосування правових норм обумовлена не якимось автономним існуванням інституту авторського права, а як раз дією норм статей 614, 1166 Цивільного кодексу України. Просто в цивільному та господарському процесі презумпція винного заподіяння шкоди має ключове значення при правильному вирішенні судових спорів.

Недоведеність вини в кримінальному процесі щодо певної фізичної особи (наприклад, щодо керівника юридичної особи) аж ніяк не означає, що юридична особа має бути звільнена від відповідальності у цивільному або у господарському процесі, якщо така юридична особа не спростувала презумпцію винного заподіяння шкоди позивачу при використанні його майнових авторських прав.

Таким чином, ми критично оцінюємо мотиваційну частину рішення Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2019 року у справі за позовом Корпорації «Майкрософт» до Приватного акціонерного товариства «Житомиргаз» в частині обґрунтування наданої доказам оцінки, але не ставимо під сумнів законність самого рішення. Як ми вже згадували, рішення вже вступило в законну силу.

В той же час варто також згадати, ПАТ «Житомиргаз» із зазначеним рішенням не погодилось та подало касаційну скаргу. Касаційне провадження відкрите. Розгляд справи призначено на  11 червня 2017 року. Ризикнемо надати власний прогноз. Приймаючи до уваги судову практику нашого адвокатського об’єднання  у спорах із захисту об’єктів авторського права (тобто нашу судову практику, яка вже нараховує сотні справ в цій сфері) вважаємо, що із вірогідністю 95% Верховний Суд залишить Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 20 лютого 2019 у справі №906/353/17 в силі і без змін. І якщо так і відбудеться, то це дійсно буде справжнім сигналом для всіх учасників українського ринку програмного забезпечення стосовно того, що судове вирішення проблем в цій галузі нарешті стає перспективним.

Отже, власникам прав на комп’ютерні програми, щодо яких відбуваються порушення, вже варто розпочати внутрішній правовий аналіз існуючої або потенційно можливої доказової бази в таких спорах. Пам’ятайте, якщо за Вашою заявою відкривалось кримінальне провадження і за ним ніхто не був засуджений, то це не означає що ви не можете використати наявні докази в цивільному або господарському процесі. Як раз навпаки: не використовуючи ці докази в цивільному або господарському процесі Ви ризикуєте втратити можливість їх використати через позовну давність і фактично стимулюєте порушників до їх подальшої неправомірної діяльності, підтримуєте їх фінансове благополуччя за власний рахунок. 

Особисто ми готові включитись в подібні процеси в будь-який час як тільки ринок правовласників програмного забезпечення усвідомить їх користь і невідворотність.