Декомунізація VS демократизація
Насадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшості членів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методів комуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
В Україні триває інтенсивнакампанія декомунізації, передбачена відповідним законом. Попри те, що більшістьгромадян віддає перевагу економічним і соціальним реформам над ідеологічнимитрансформаціями, в суспільстві все ж є розуміння того, що від символічних пам’ятоктоталітарного минулого слід якнайшвидше позбутися. Адже в противному випадкуРосія без кінця експлуатуватиме цю ідеологічну інфраструктуру в якостіінструменту маніпулювання свідомістю мільйонів українців. Власне, аспектпротистояння зовнішньому ворогові з його інструментами символічної боротьби єнайбільш суттєвим виправданням декомунізації.
Разом з тим, все те, що законідентифікує як пам’ятки тоталітарних режимів минулого, одночасно є складовоюісторичної пам’яті кількох поколінь людей, частиною звичного для них буденногожиття. Це важко заперечити і ще важче швидко і безболісно змінити. З власногодосвіду спілкування з людьми можу сказати, що найчастіше спротив, наприклад,перейменуванню вулиць чи населених пунктів носить абсолютно неідеологічний, ачисто звичаєвий характер. Коли люди зроду-віку були іллічівцями чикіровоградцями, їм важко за мить перетворитися на чорноморців та інгульців. Ідалеко не тому, що вони ностальгують за радянським минулим, а просто через те,що це звично для них, вкорінено в їх повсякденному житті і в буденному побуті.Це суто психологічний, а не політичний момент.
Найбільш показовим прикладом суперечностейдекомунізації, мабуть, є історія з перейменуванням Кіровограда. Після того, якнову назву «Інгульськ» категорично відторгли жителі обласного центру,профільний комітет ВР запропонував інший топонім – Кропивницький, на честьвідомого українського драматурга, який жив і працював у місті. Однак останнісоціологічні опитування, проведені двома незалежними центрами, показали, щобільше 80% містян виступають проти вказаного варіанту. Натомість найбільшпріоритетною після «Кіровограду» альтернативою залишається історична назваміста – Єлисаветград.
Це саме той випадок, коли офіційнадержавна політика наштовхується на спротив місцевої громади, тиск на яку абодії всупереч волі якої дорівнюватиме обмеженню демократії в регіонах. Очевидно,якщо і далі рухатися цим шляхом, можна лише збурити значну частину населеннязамість того, щоб працювати на зменшення соціальної напруги в країні. Подібніситуації засвідчують той факт, що доволі неефективно і навіть небезпечно боротисяпроти символів комуністичного минулого виключно механічним демонтажем існуючогоспадку. Процес декомунізації має бути частиною комплексної культурної таідеологічної політики держави, яка повинна включати систематичну реалізаціюпросвітницьких заходів, чітку програму освіти і нову історію України. При чомуне переписану вкотре історію нашого минулого, а саме історію нової сучасноїУкраїни, відліком якої є наші дні. Інакше ми ніколи не примиримо ворогуючітабори нашого трагічного «вчора». Для того, щоб громади не противилисянововведенням, їх треба мотивувати прийняти нове, донести до них, чому це такважливо і необхідно для теперішнього і майбутнього. Та головне, абиальтернативи старому і віджитому були так само близькими і зрозумілими длямісцевих жителів, викликали в них почуття солідарності і гордості за свій край,місто, село чи вулицю.
Врешті-решт, не варто рубати зплеча. Масова свідомість – явище надзвичайно інертне, тому будь-які історичнізміни треба впроваджувати поступово. Якщо ті ж кіровоградці хочуть, аби їхмісто називалося Єлисаветградом, хай буде по-їхньому. Можливо, ця назва не такапатріотична, однак вона краща з ідеологічної точки зору, ніж Кіровоград. Вартобути більш терплячими і розуміти, що вчорашня вулиця Леніна сьогодні не станевулицею Бандери без когнітивного дисонансу у свідомості її жителів. Анасадження нових патріотичних топонімів всупереч волі абсолютної більшостічленів громади – політика, яка нічим не відрізняється від методівкомуністичного режиму, який ми з такими спазмами намагаємося забути.
- Встановлення дійсного автомобільного перевізника Укртрансбезпекою Євген Морозов 08:20
- Юридическая защита бизнеса в условиях военного положения Світлана Приймак вчора о 22:29
- Товарно-транспортна накладна – зміна акцентів в судовій практиці Верховного суду Євген Морозов вчора о 08:48
- Влада над владою – умова оновлення України. 4. Від раболіпства до національної ідеї Вільям Задорський вчора о 07:34
- R&D на виробництві: як взаємодія підрозділів сприяє інноваціям Єгор Осадчук 20.09.2024 16:34
- Актуальные проблемы украинцев в Испании Світлана Приймак 20.09.2024 14:35
- Восстановление прав собственности на недвижимость в Украине после войны Дмитро Зенкін 20.09.2024 14:11
- Вихід бізнесу на нові ринки у 2024 році Даніелла Шихабутдінова 20.09.2024 13:22
- Отсрочка от мобилизации: что делать в случае отказа? Віра Тарасенко 19.09.2024 22:23
- Ціни на нерухомість в Україні: фактори впливу та прогнози Раміль Мехтієв 19.09.2024 15:52
- Найкритичніша зима: чому уряд має знову заборонити експорт дров та паливної сировини Юрій Дюг 19.09.2024 15:42
- Легализация огнестрельного оружия в Украине: мировой опыт и перспективы Дмитро Зенкін 19.09.2024 14:44
- Гаагский трибунал и дела по военным преступлениям: как проходит процесс? Світлана Приймак 19.09.2024 13:40
- Українська Воднева стратегія - 2050: виклики на шляху до енергетичної незалежності Олексій Гнатенко 18.09.2024 23:32
- Підтвердження неможливості виконання платником податків своїх обов`язків Євген Морозов 18.09.2024 19:50
-
Постачальник продовольства для армії сплатить штраф 500 000 грн за зірвані постачання
Бізнес 55595
-
Підсанкційні танкери відновили експорт російської нафти до Китаю
Бізнес 10475
-
"Парадокс". Фінляндія не знайшла в Україні, кому дати кредит на маневрову генерацію
Бізнес 9205
-
Росіяни почнуть масово вилучати землю і житло на окупованих територіях з 2025 року
Бізнес 5574
-
Нова пошта запустила новий мобільний застосунок для усіх країн за $1,7 млн
Бізнес 5493