Бізнес-експеримент за громадський кошт: що не так з роботою комунальних підприємств

Комунальні підприємства в Україні є хронічно збитковими. Попри це їхня чисельність зростає мало не щодня.

Жителі міст рідко можуть похвалити роботу комунальних служб. Чи то мова йде про несправні світлофори, чи про сміття на вулицях, чи про варварськи обрізані дерева. Комунальні ЖЕКи, які  досі обслуговують понад 80% житлового фонду в одному Києві також викликають критику через нездатність комплексно вирішити питання теплової модернізації будинків.

Попри це, за даними Держстату, кількість комунальних підприємств в Україні не скорочується, а росте. Якщо в 2016 році їх було 11,4 тис, то в 2020 — вже 14 тис, тобто, на 18% більше. Частково це пояснюється автономізацією закладів охорони здоров’я внаслідок медреформи. Але часто громади створюють КП, які конкурують на одному полі з приватним бізнесом. Зокрема, це стосується сфер охорони комунальної власності чи харчування в шкільних їдальнях. Такі підприємства мають стратегічну перевагу над приватними за рахунок практично необмеженого доступу до ресурсів громади — дешевої оренди приміщень, трудових ресурсів, замовлень бюджетних установ, а також прямих фінансових вливань. Зауважимо, що подібна політика прямо суперечить нормам Закону про захист економічної конкуренції, який вимагає від місцевого самоврядування сприяти розвитку конкуренції, а не спотворювати її.

При цьому контроль за діяльністю КП лишається досить слабким, а її фінансовий результат — від’ємним. Розмір збитків від діяльності таких підприємств за один 2018 рік оцінюють в 9,8 млрд грн. 

Чим пояснити цей феномен? На жаль, один із вагомих чинників — корупційний. Коаліція громадських організацій, створена ГО “Антикорупційний Штаб” напередодні місцевих виборів, дослідила найбільш поширені схеми в регіонах і виявила, що значна їхня частка пов’язана саме з діяльністю КП. Наприклад, типовою є схема, коли підприємство укладає договір з підрядником на проведення ремонтних робіт. Кошти перераховуються, переводяться в готівку, а роботу виконують самі ж співробітники комунального підприємства за оплату в конверті.

Ключовою ланкою подібних схем є “наближений” керівник КП. Зазвичай їх призначають зі складу депутатів місцевої ради, при цьому вони зберігають свій мандат і продовжують лобіювати фінансові інтереси підприємства. Це є хрестоматійним прикладом конфлікту інтересів, що ніяк не врегульований.  Процедура обрання такого керівника часто є непрозорою: інформація про вакансії не публікується заздалегідь, конкурси проходять в закритому режимі. В контрактах з керівниками зазвичай не прописані чіткі показники ефективності, не вирішене питання преміювання. А це дає змогу депутатам тримати посадову особу на гачку. Іншим методом впливу є тривале утримання в статусі в.о. без офіційного затвердження. Лояльний керівник підприємства може надавати переваги окремим підрядникам при проведенні тендерів. Іноді він закуповує товари та послуги у своїх близьких родичів чи навіть у себе ж самого як ФОПа.

В найгіршому випадку недоброчесне керівництво може свідомо доводити КП до банкрутства. Наприклад, шляхом руйнування матеріальної бази чи взяття кредитів під заставу нерухомості підприємства. В таких випадках, майно боржника може бути заарештоване і продане, а його покупцем стати завчасно узгоджений “бенефіціар”.

Такі ризики є можливими в першу чергу тому, що інформація про діяльність КП є відносно закритою. Зокрема, дані про зарплату керівництва, кількість штатних одиниць, ціноутворення вартості надання послуг, а також фінансова звітність, подекуди визнаються комерційною таємницею і не лише не публікуються у відкритому доступі, але і не надаються на запит про доступ до інформації. Міська влада також має вкрай приблизне уявлення про роботу комунальних підприємств, адже її аудит проводиться нерегулярно, а висновки такого аудиту не мають зобов’язальної сили. Також не проводиться інвентаризація майна, що перебуває на балансі КП.

Комунальні підприємства “з’їдають” щонайменше 8,2% видатків місцевих бюджетів, при цьому їхня користь для громад є доволі сумнівною. На нашу думку, існування таких підприємств виправдане, коли мова йде про природні монополії, на зразок постачання води чи тепла. Також громада має право утримувати підприємства з важливою культурною чи соціальною функцією. Але навіть у таких випадках їхня діяльність має бути прозорою та підзвітною громаді — зокрема, через незалежні наглядові ради.

Це дозволить не лише зберегти від розкрадання кошти місцевих бюджетів, але й суттєво підвищити якість сервісів, які отримують платники податків за власний же кошт.