Військова журналістика: зворотна сторона медалі
Пулітцерівська премія, визнання колег за унікальний матеріал, хвилини слави при отриманні відзнак за мужність. Все це "трофеї" військового журналіста. Та за це "задоволення" доводиться платити. Дорого
«Я вперше кайфонула від військової журналістики, коли мій друг покликав мене подивитися на спалену ворожу техніку у звільненій Бучі. Ще до приїзду Президента на цю локацію. Місто тільки звільнилося від росіян й в БТРах ще лишалися шматки розірваних ворогів…», - розказує мені на кухні, попиваючи чай з цукерками, моя колишня колега – нині український військовий журналіст. - «Інших, хто був з нами в групі, нудило. А мене — ні. Навпаки. Майже відчула, як адреналін в кров шарахнув. Відчула себе супергероєм, який має розказати про це правду читачам».
Жорстко? Так, звісно, дуже жорстко. Але це реалії сьогодення. Українському військовому журналісту доводиться бачити ще й гірше, виконуючи свою роботу. Звісно не кожному дано писати та знімати про війну. Їхати туди де стріляють або бачити на власні очі, як витягують трупи загиблих дітей з-під зруйнованих під час ракетних обстрілів житлових будинків – дуже важко!
Щоб там бути – тобі це має подобатися. Як би це не звучало. Бо за гроші, це ніхто не робить. Повірте, ніхто. Тільки за інтерес. Або за гроші й інтерес. Тільки так. Інтерес – обов’язковий інгредієнт для військового журналіста. Йому має хотітися бути причетним до історичних подій. Й не просто бути причетним – а брати в цьому участь.
Пулітцерівська премія, визнання колег за унікальний матеріал, хвилини слави при отриманні відзнак за мужність. Все це «трофеї» військового журналіста. Та за це «задоволення» доводиться платити. Дорого. Власним життям та щастям. Буквально. І якщо ти навіть фізично виживиш, ти все одно втратиш своє нормальне життя та спокій, інколи – родину та друзів, інколи зустрінешся з алкоголізмом, чи ще гірше. Адже війна – затягує, не лишаючи місце для мирного й звичайного. Мирне й звичайне стає прісним та сірим, не цікавим. Без надриву, без емоцій, без адреналіну.
Ще одна історія – про іншого мого колегу. Перед ним поставили редакційне завдання щодня виписувати тексти про загиблих героїв. Обрати загиблого, поспілкуватися з його рідними, друзями та побратимами. З’ясувати яким був герой, про що мріяв, як загинув, що та кого по собі залишив. Складна робота, так. Навіть звучить складно. Але якщо це ще робити постійно – це зводить з глузду. Теж буквально. Бо уявіть скільки болю, страждань та жаху щодня має пропустити через себе цей автор, щоб відписати якісний матеріал — некролог. З емоцією. А коли текст виходить емоційним? Коли ти сам відчуваєш цю емоцію, дихаєш нею. Такий страшний секрет геніальних букв.
Що з ним трапилось далі? Через пів року він повністю емоційно вигорів. Таке політкоректне формулювання придумали собі кадровики, описуючи його стан. Вигорів повністю. Одного дня він просто прийшов в редакцію, розбив свій комп’ютер молотком, та спокійно сів поруч читати новини з телефону. З того моменту цей журналіст не написав жодної букви. Зовсім. Не зміг. Фізично не зміг. В результаті – йому «прописали» серйозну програму психологічної реабілітації, яка триває ще досі. Й скоріш за все триватиме ще не один місяць чи навіть рік.
Таку ціну доводиться платити зараз українським журналістам, щоб писати правду про те, що відбувається в нашій країні. Й це справжній інформаційний фронт зі своїми бійцями. Зі своїми жертвами війни. Їх багато. Більше, ніж ви можете уявити.
Сьогодні хочу висловити свою щиру подяку та шану саме бійцям інформаційного фронту. Знаю напевно – ваш внесок в нашу Перемогу не менший, ніж у бійців на передовій.
Дякую та пишаюсь, що я теж журналіст. Журналіст вільної України. України, що б’ється!
Перемога за нами!
- Неустойка за неповернення майна з оренди: між штрафом та пенею Дмитро Шаповал 13:56
- Стягнення шкоди з закладу освіти та батьків внаслідок пошкодження ока дитині Артур Кір’яков 13:11
- СЗЧ – вихід з ситуації є Сергій Пєтков 10:18
- Декілька ФОП: оптимізація податків чи дроблення бізнесу? Сергій Пагер 09:07
- Захист дітей від насильства: як працює модель Барнахус в Україні та Польщі Галина Скіпальська вчора о 17:02
- ПРРО як шлях до детенізації бізнесу та збільшення надхожень у бюджет Андрій Сухов вчора о 11:59
- Cпеціальні військові операції – міжнародна політика кремля Сергій Пєтков вчора о 10:18
- 100 днів, які не повернули мир в Україну Дмитро Пульмановський вчора о 10:15
- За фасадом новобудови: як виявити ризики перед купівлею Юрій Бабенко 22.04.2025 15:32
- Як енергетичні компанії оптимізують КІК: досвід ЄС та українські реалії Ростислав Никітенко 22.04.2025 11:46
- 4 помилки, які заважають власнику бізнесу побудувати сильну компанію Олександр Висоцький 22.04.2025 10:27
- Где покупать жилую недвижимость и какую? Володимир Стус 21.04.2025 23:53
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям Сергій Пєтков 21.04.2025 19:52
- Китай закручує "рідкоземельну гайку". Як Україні скористатися своїм шансом? Ксенія Оринчак 21.04.2025 16:53
- Компенсація 1,5 млн грн моральної шкоди з рф на користь киянина за "повітряні тривоги" Світлана Приймак 21.04.2025 10:20
- Модель нової індустріалізації України 184
- Омріяна Перемога: яким українці бачать закінчення війни? 149
- Стажування і підвищення кваліфікації: сенси та підходи 138
- Люди в центрі змін: як Франковий університет створює сучасне академічне середовище 111
- ТЦК – треш, хайп, фейк або соціальна допомога військовим та їх сім’ям 92
-
Казахстан заявив, що видобуватиме стільки нафти, скільки потрібно йому, а не ОПЕК
Бізнес 21313
-
"Останній інгредієнт отруйного коктейлю". У Швейцарії стривожені різким зростанням франка
Фінанси 15550
-
"Я приніс вам мир". Чому зірвались мирні переговори у Лондоні і що далі – сценарії
13769
-
У юристки Панаіотіді пройшов обшук. ЇЇ чоловік Коболєв каже, що вилучили телефони й компʼютер
Бізнес 6418
-
Держборг України у 2025 році вперше перевищить "психологічну" позначку 100% – МВФ
Фінанси 5984