Інклюзивна література: право на життя

Людям з інвалідністю кожного дня доводиться відстоювати свої права на звичайні для більшості людей речі.

Людям з інвалідністю кожного дня доводиться відстоювати свої права на звичайні для більшості людей речі. В першу чергу, право на гідне життя. Здавалося б, інклюзивна література, що орієнтована на формування позитивного сприйняття інвалідності та особистої різноманітності, має сприйматися суспільством як допоміжний інструмент для побудови інклюзивного суспільства. Натомість інклюзивній літературі, яка стоїть на захисті фундаментальних прав людини,  в Україні доводиться відстоювати право на власне життя.

Інклюзивна література ( inclusive literature ) робить в Україні хоча й не дуже активні, проте доволі цікаві спроби для власної реалізації. Це у той час, коли у світовій практиці напрямок інклюзивної літератури є як повноправним суб’єктом культурного життя, так і об ’ єктом, предметом дослідження вже протягом кількох десятків років. Такий активний розвиток інклюзивної літератури та високий рівень дослідницької бази зумовлений, перш за все, рівнем розвитку суспільства.

Інклюзивна література є не лише предметом дослідження світових науковців, а й предметом практичного обговорення у професійних спільнотах педагогів та бібліотекарів.

 Кіт Л’юс у статті «Інклюзивна література: вибір ресурсів для представлення інвалідності в школі» для спеціалізованого журналу Федерації вчителів початкової школи Онтаріо наголошує на тому, що усі учні повинні бачити, що вони представлені в книгах, які читаються вдома та використовуються у школі. «Репрезентація різноманітності повинна включати людей з інвалідністю. Якісна література, що зображує дітей з інвалідністю може допомогти створити розуміння того, як діти з різними можливостями та проблемами мають багато спільних якостей.» (KIT LUCE, M agazine of the E lementary T eachers’ F ederation of O ntario , 2016 ).

Привернути увагу та додати елемент цікавості інклюзивній літературі означає відійти від формалізму, стереотипів та формування кліше та ярликів.

Якщо ми хочемо донести інформацію про те, що люди з інвалідністю є невід'ємною частиною нашої спільноти, ми повинні шукати нестандартні та цікаві історії, в яких ці персонажі є захоплюючими, є частиною кола любові та реального життя, є подібними до їхніх однолітків без інвалідності. Інвалідність у жодному разі не має бути єдиною причино створення книги.

« Література про осіб з інвалідністю, інклюзивна література, має певну і важливу мету: вона може допомогти учням стати більш толерантними до індивідуальних особливостей, особливо в сучасних інклюзивних класах » . ( Andrews, S. E. (1998). Using inclusion literature to promote positive attitudes toward disabilities.  Journal of Adolescent & Adult Literacy. с . 41)

Ці книжки мають потенціал зменшити відчуття самотності та ізоляції серед учнів з інвалідністю. Інклюзивна література є недорогим, цікавим, і справжнім способом спілкування з дітьми з інвалідністю і можливістю забезпечити їх історіями про самих себе, про те, як вони справляються в своєму повсякденному житті. ( Ayala, E. C. (1999). “Poor little things” and “Brave little souls”: The portrayal of individuals with disabilities in children’s literature. Reading Research and Instruction,  с . 39 (1), 103–17. )

Якісна література, що відображає дітей з інвалідністю може допомогти створити розуміння того, як діти з різними потребами та можливостями мають багато спільних рис. ( Inclusive Literature: Choosing Resources to Represent Disability in the Classroom .  ETFO Voice (en). 2016-10-11. )

Корисно було б дослухатися до порад світових дослідників, які вже пройшли тривалий історичний етап розвитку інклюзивної літератури. Багато з них при виборі інклюзивної літератури для використання у школі радять звертати увагу на рік виходу книжки і обирати літературу не старішу за 10 років. Саме через наявність у застарілій літературі стереотипів та формалізму. ( Campbell , Kathy . 2006. “Selecting Children’s Books about People with Disabilities.” Tennessee Libraries 56, no.1. (accessed October 8, 2010).

Цікавими є поради бібліотекарям щодо того як краще запропонувати та представити інклюзивні книжки читачам. Мері Ен Прейтер радить для читача не ізолювати таку літературу та не виокремлювати у якусь певну категорію. Ефективніше, якщо такі книжки будуть інкорпоровані у різні книжкові категорії відповідно до віку, жанру та ін. Однак бібліотекар має бути обізнаний на існуванні інклюзивних книжок саме бажаної читачем категорії і повинен професійно запропонувати таке видання.  ( Prater , Mary Anne . 2003. “Learning Disabilities in Children’s and Adolescent Literature: How Are the Characters Portrayed?” Learning Disabilities Quarterly 26, no.1, 47–62.)

Таким чином, як ми бачимо, у питанні розвитку інклюзивної літератури велика відповідальність покладається не лише на авторів та видавців, а й так само на вчителів та бібліотекарів. Надзвичайно важливо не лише порадити цікаву інклюзивну книжку дитині, але й потім  спільно обговорити матеріал, не залишати дитину на самоті із не висловленими запитаннями.

Інклюзивна література – це не специфічний жанр й точно вже не літературне гетто для «інакших». Це доведений ефективний механізм для побудови інклюзивного суспільства, тобто суспільства, яке поважає і реалізує права людини. І право на життя такій літературі надаємо усі ми своїм існуванням. Такі різні, особливі, складні та неповторні. І кожен з нас має право знайти себе у цікавій книжці.