Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
03.07.2020 14:04

Непрозора система авторського збору з техніки заважає розвиткові індустрій

Керівник практики інтелектуальної власності Aequo, юридичний радник Комітету побутової електротехніки ЕВА

Держава втрутилась в розвиток індустрій, коли збудувала непрозору систему авторського збору з техніки. Самоусунутися не вийде.

Вже декілька тижнів не вщухає дискусія про «податок на смартфони», як його назвали в медіа. Виробники та імпортери занепокоєні ініціативою організацій колективного управління (ОКУ) підняти вартість винагороди за приватне копіювання, що  спричинить подорожчання офіційної техніки і зробить її неконкурентною на тлі засилля сірого імпорту. Споживачі дивуються, що в ціні техніки взагалі є якийсь збір, споріднений із захистом інтелектуальної власності. Українські виконавці висловлюють недовіру існуючій системі збору, при якій вони не отримають нічого, або копійки. А ОКУ наполегливо прагнуть підняти тарифи, рахують прибутки виробників і пропонують їм «утискатись».

Патова ситуація здавалось би. Суцільні проблеми: створюються перешкоди для здійснення виробництва/ імпорту побутової електротехніки; система збору і виплати винагороди неефективна; постійний конфлікт організації колективного управління з бізнесом, який не представляє правовласників, а здійснює імпорт і виробництво обладнання і носіїв. Звичайно така сукупність факторів впливає і на негативне враження інвесторів.

Але Україна не перша держава, яка стикнулась  з проблемою перетину економічних інтересів різних індустрій, в світі вже є напрацьований досвід та бачення. Але на відміну інших світових держав, Україна намагається побудувати аналогову систему, замість впровадження сучасних світових систем, які спираються на сучасний діджиталізований простір. 

Ще у 2013 році питання конфлікту індустрій за дорученням комісара Європейського Союзу Барньє вивчав медіатор, колишній комісіонер  з  правосуддя та внутрішніх справ Європейського союзу Антоніо Віторино.

Пан Антоніо вивчив суть проблеми й надав рекомендації - як у єдиному цифровому просторі Європи ефективно врегулювати цю проблему:

1. З  ліцензованого та піратського контенту збір за приватне копіювання  не повинен  стягуватись. Адже у ліцензованому контенті вже закладена плата за використання не тільки для себе. Уявіть таку ситуацію:  ви  використовуєте Smart TV, купили фільм для перегляду і дивитесь його зі всією родиною. А, наприклад, певна компанія, яка продає вам цей один перегляд за один долар сподівається, що саме та людина, яка оплатила і тримає пульт дистанційного керування телевізором, буде дивитися цей фільм на самоті.  Звичайно, що правовласник на це не сподівається. Він просто продає  один перегляд для приватного використання, головне, що це не для комерційних цілей. Тому, ліцензований контент не має бути двічі обкладений зборами з боку правовласника.

Піратський контент також  не може бути обкладений збором, адже у його суті  пряма шкода правовласнику. І захист авторських прав в такому випадку регулюється судовими та іншими  механізмами передбаченими, в тому числі, українським законом.  Тобто правовласник може звернутись до суду і отримати компенсацію за нанесену шкоду. 

Після таких рекомендацій постає питання:  за що ж платить збір? Збір якраз за той контент, що продається штучно, наприклад, на касеті, штучному носії, як один екземпляр, а не як ліцензію на один перегляд.

2. Виробник- не платник збору. Не справедливо зобов’язувати виробників сплачувати збір, виходячи з того, що товар, який був вироблений, може ніколи не бути проданий - він ніколи не буде використаний для відтворення контенту.

3. Обізнаний споживач. Споживач при купівлі техніки повинен бачити, скільки збору за приватне відтворення у ціні пристрою. Споживач повинен  мати вибір і самостійно приймати рішення, готовий він купувати техніку з тією чи іншою функцію, в залежності від того, чи є в його ціні цей збір чи його не має. Тобто необхідно виділити вартість збору для кінцевого споживача. І це вже є у таких країнах як  Бельгія, Франція, Нідерланди, Німеччина.

4. Законодавче визначення поняття шкоди від приватного копіювання.  Дуже важливо усвідомлювати, яка суть, яка природа цього платежу. Цей збір не за те, що хтось щось виробляє, цей збір про нанесення потенційної шкоди правовласнику від дій з  приватного копіювання. Саме поняття «шкоди» треба визначити на законодавчому рівні, і  Віторіно на цьому зосереджував увагу. Адже це  не просто шкода, тут не застосується визначення цивільного кодексу (якщо хтось намагається це зробити, то тоді взагалі ніхто нічого платити не повинен), тут є спеціальна  категорія, яка має бути відображена в спеціальному законі про колективне управління.

5. Прозора система виплати винагороди, організована державою, адже тоді втрачається сенс збору. Між іншим, звітність  передбачено і в українському законодавстві, але, на превеликий жаль, від Організацій колективного управління  публічних та детальних описів, кому скільки вони виплатили ми ще не бачили.

Іноземний досвід  каже про те, що країни світу відмовляються від зборів за приватне копіювання, коли розуміють несправедливість самої його суті. Насьогодні далеко не всі країни, навіть Європи, мають збори за приватне копіювання. Уряду Великобританії знадобилось менше року щоб розв’язати  цей гордіїв вузол між індустріями, так у 2013 році Уряд запропонував відмінити ці збори керуючись двома аргументами:

1. плату за використання у більш широкому колі ніж та особа, яка отримала цей твір вже закладено у ліцензійний платіж, тобто людина заплатила одного разу, коли отримала цей твір.

2.навіть якщо використання у близькому колі певних творів задає певної шкоди правовласнику, то ця шкода є меншою, ніж мінімальна, тобто є дуже незначною.

Саме тому Уряд Великобританії відмовився від цієї складної, конфліктної,  непрозорої в адмініструванні, спірної системи зборів. Інші країни керувались більш-менш схожими аргументами, наприклад, в Канаді, Данії та Португалії, де збір існує лише за так звані «чисті носії», тобто лише за пристрої, на яких зберігається інформація.  Збору за  репрографічне відтворення в жодній з цих країн немає. Адже важко уявити, що хтось на домашньому принтері друкує книжки та картини – це безглуздя в цифрову епоху.

Ось трохи математики: щоб особисто мені роздрукувати одну копію книги, наприклад Стівена Кінга, в районі 500 аркушів А4 на моєму МФУ, потрібно купити пачку паперу за 100 грн. (Це вартість поки без нового податку) і витратити весь картридж. В середньому виходить 1500-1600 грн за книгу «в домашніх умовах». 

Що пропонує Україна, який ринок створює і куди рухається? 

Україна сьогодні керується тим правовим регулювання, яке розроблялось ще в «аналогову еру», коли про Інтернет тільки мріяли, а музику та кіно в домашніх умовах дивились на аудіо- відео магнітофонах, купуючи для того касети з контрольною маркою і голограмою. Пам’ятаєте ті часи?  І от задля того, щоб компенсувати шкоду, а саме поняттям компенсації оперує європейське законодавство, від  використання цих творів, які відтворюються не тільки особою яка придбала, але й іншими особами у  близькому колі, і задумався цей збір з чистих носіїв та обладнання, яке дозволяє відтворювати контент, захищений авторським правом.

І ми досі живимо у цьому аналоговому світі, роблячи вигляд, що світ не змінився, що Інтернету не існує. Ігноруємо світовий досвід і закони логіки. Ми намагаємось вирішити проблему однієї галузі за рахунок створення перешкод для іншої, а у виграші взагалі третя сторона, яка збирає та акумулює кошти. 

Чи збирається з цим щось робити держава?

На сьогодні  Мінекономрозвитку наполягає на тому, що держава у відносини господарюючих суб’єктів не втручається – домовляйтесь про розмір тарифів між собою.  Але, по-перше, держава вже втрутилась, коли збудувала цю систему збору. По-друге, питання не у розмірі збору, а у тому, що сама система цього збору застаріла, неефективна, не відповідає сучасним реаліям. Варто врешті-решт реально подивитись на речі і будувати справедливу систему, при якій індустрії могли б вирішувати ці питання іншим шляхом або взагалі не перетинатись. В сучасному діджитал світі майже всі відносини можна побудувати від однієї точки до іншої, до кінцевого споживача на підставі ліцензійних угод та технічних заходів, а не з використанням  посередників.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи