Чи дійсно захистимо?

Велике занепокоєння викликано у зв’язку з повторним оприлюдненням Держфінпослуг України 05.08.2011р. проекту Закону України „Про внесення змін до деяких законів України” (щодо захисту прав споживачів фінансових послуг).

Велике занепокоєння викликано у зв’язку з повторнимоприлюдненням Держфінпослуг України 05.08.2011р. проекту Закону України „Провнесення змін до деяких законів України” (щодо захисту прав споживачівфінансових послуг).

Зазначений проект Закону України розроблено, начебто, зметою реалізації мети Концепції захисту прав споживачів небанківськихфінансових послуг в Україні, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів Українивід 3 вересня 2009 р. № 1026-р.

При цьому, при вивченні проекту Закону України „Про внесеннязмін до деяких законів України” (щодо захисту прав споживачів фінансовихпослуг) можливо зробити висновки, що метою зазначеного проекту є формальневиконання завдань, поставлених Кабінетом Міністрів України без фактичноговиконання Концепції захисту прав споживачів небанківських фінансових послуг вУкраїні.

Чинне законодавство України розмежовує відносини наринках фінансових послуг, зокрема права та обов’язки споживачів фінансовихпослуг, від прав і обов’язків споживача, який користується послугами длязадоволення своїх власних потреб.

Так, відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України задоговором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов’язується за завданнямдругою сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесівиникнення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов’язується оплатити виконавцеві зазначену послугу,якщо інше не встановлено договором.

Згідно ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів»,послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певноговизначеного договором матеріального чинематеріального блага, щоздійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення йогоособистих потреб.

Таким чином, відповідно до норм чинного законодавстваУкраїни, кінцевою метою задоволення особистих потреб споживача є отримання матеріального чи нематеріального блага.

Згідно ж Закону України «Про страхування», страхування – це вид цивільно-правовихвідносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разінастання певних подій (страхових випадків), визначених договоромстрахування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичнимиособами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів відрозміщення коштів цих фондів.

Іншими словами, договір страхування не можна віднести (вчистому вигляді) до договорів про надання споживчих послуг, оскільки враховуючивищезазначене, виконання послуги повинне бути оплачене та результатом послугиповинно бути безумовне отримання матеріального чи нематеріального блага. Що жстосується страхування, то у даному випадку оплачується не послуга (наданняабо/та виконання дій на замовлення замовника), а за рахунок коштів внесених якстраховий платіж, формуються відповідні резервні фонди, за рахунок яких іздійснюється виплата страхового відшкодування в результаті настання страховоговипадку тільки тим, у кого настали страхові випадки, а не усім клієнтамстраховика.

Зазначена відмінність закріплена також у Законі України«Про регулювання ринків фінансових послуг України», де чітко зазначається, що фінансова послуга - операція зфінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власнийрахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - іза рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отриманняприбутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Тобто, законодавчо закріплено те, що метою фінансової послуги є не створення благдля споживача, а є складна фінансова операція, метою якої є отримання прибутку,або ж збереження реальної вартості фінансових активів, в тому числі майна,продукції, транспортних засобів тощо. При страхуванні, як вже зазначалось вище,грошові кошти у формі страхових платежів формують відповідні резерві фонди, зарахунок яких і здійснюється виплата страхового відшкодування, тобто нестворюються блага, а фактично зберігається реальна вартість фінансових активів.Зазначене підтверджується нормами чинного законодавства, зокрема, укладаючидоговори про надання послуг для задоволення особистих потреб споживач сплачуєподаток на додану вартість. Що ж стосується договорів страхування – вказанийподаток не сплачується. Більше того, виплата страхувальнику страховоговідшкодування не оподатковується податком на додану вартість, оскільки виплатастрахового відшкодування не є створенням матеріального чи нематеріальногоблага, а є компенсацією збитків. Іншими словами, в порівнянні «страхування/фінансовапослуга» та «послуги для задоволення особистих потреб» мають місце різніправовідносини, відповідно з різною метою та різними правовими наслідками длясторін. Тобто неможна підміняти ці поняття тільки у зв’язку з тим, що у них єпевна семантична подібність у назві, пов’язана із словом «послуга».

Оскільки ми маємо справу з різними правовідносинам, то ірегулюються вони різними нормативними актами. Так, відносини в сферістрахування регулюються нормами Цивільного кодексу України, зокрема тими, якірегулюють відносини в сфері договорів, зобов’язань, а також главою 67«Страхування», яка регламентує відносини у сфері страхування, а такожспеціальними законами - Законом України «Про страхування», Законом України «Прообов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземнихтранспортних засобів». Що ж стосується послуг для задоволення особистих потреб,то вказані відносити регулюються Законом України «Про захист прав споживачів»,оскільки договори в сфері надання послуг, як правило, укладаються в усномувигляді.

Оскільки договори в сфері надання послуг, як правило,укладаються в усному вигляді, вказані договори не мають чітко визначених правта обов’язків, не містять істотних умов договору та правових наслідків за їхневиконання, неналежне виконання. Більше того, споживач, отримуючи послугу,здебільшого навіть не знає якими правами він наділений. Тому вказані відноситидоцільно регулюються Законом України «Про захист прав споживачів». Сама назваЗакону дає розуміння, що даний Закон направлений насамперед на захист прав споживачів, оскількиспеціальними законами не врегульований кожний з видів послуг у сферізадоволення особистих потреб споживача (немає окремого законодавства пропошиття одягу, хімчистку тощо).

Що ж стосується страхування, то вказані правовідносини згіднонорм законодавства завжди оформляються письмовим договором, вимоги до змістуякого зазначається в спеціальному законодавстві України та який містить права,обов’язки сторін, істотні умови договору, та наслідки, які настають для сторінза невиконання або неналежне виконання умов договору. Тому вказаніправовідносини і регулюються, як вже зазначалось, ЦК України, спеціальнимиЗаконами, які передбачають порядок, умов укладення договору та наслідки за йогоневиконання чи неналежне виконання.

Як зазначалось вище, Закон України «Про захист правспоживачів» регламентує захист лише однієї сторони договору про надання послуг,а саме споживача, будь-яких норм щодо захисту (прав і гарантій діяльності)особи, яка надає послуги вказаний Закон не містить. За правовою суттю, ввідносинах страхування є дві сторони (страхувальник і страховик), відносини міжякими регулюються договором страхування, а також законодавством у сферістрахування, що містять відповідно пункти (норми), які регламентують як права іобов’язки страхувальника, так і права і обов’язки страховика. Більше того,вказані закони передбачають «захист» від негативних наслідків (невиконання абоненалежне виконання умов договору) для обох сторін договору. Іншими словами, удоговорі страхування сторони рівні, в Законі України «Про страхування» взагалівідсутнє поняття «споживач», як таке, бо в сфері страхування сторони історичноє рівними в захисті своїх прав.

Розширення дії Закону України «Про захист правспоживачів» на сферу страхування є недоцільним, оскільки призведе до негативнихнаслідків саме для невизначеного кола страхувальників. Так, зокрема, призверненні страхувальника до суду, як споживача, судом будуть ігноруватисьспеціальні нормативні акти; судові спори будуть розглядатись замісцезнаходженням позивача, а не відповідача, що призведе до збільшення валовихвитрат страхової компанії; призведе до несплати державного мита при зверненнідо суду, відповідно з’являться позови на суми, що в багато разів будутьперевищувати реальні збитки та виплати страхового відшкодування. Спроба застосуваннявказаного Закону України «Про захист прав споживачів» призведе до звернення зпозовами про стягнення пені, інфляції, 3-х відсотків річних, які будутьвизначені також в неосяжних і не підтверджених законом сумах, що також призведедо неможливості планувати діяльність страхової компанії та формувати резерви.Вказані дії також призведуть до того, що формуючи резерв відносно одного такогострахувальника-споживача, інші будуть незахищені в частині формуваннярезервного фонду по укладеному ними договору страхування. Адже, страховик нездійснює свою діяльність на власний ризик, як підприємець, який надає послугу,страховик формує резервні фонди виключно за рахунок внесків страхувальників. Укінцевому випадку всі втрати фінансового сектору змушені будуть компенсуватидобросовісні страхувальники.

Специфікоюстрахування, є те, що моментвиплати страхового відшкодування віднесено у періоді часу, часто доситьвіддаленому - рік, а то й десятки років. Саме у зв’язку з цим на перше місцевиходять питання можливості виконання фінансовою установою своїх зобов’язань вмайбутньому, що може бути реалізовано на основі пруденційного нагляду, який маєздійснюватись спеціальним Уповноваженим державним органом нагляду.

Тому внесення Держфінпослуг запропонованих змін не відповідаєнормам чинного законодавства, а також Європейським директивам щодо функційдержавного нагляду за страхуванням, жодним чином не вирішує, зазначених у Концепціїзахисту прав споживачів небанківських фінансових послуг в Україні, завдань захистуспоживача фінансових послуг та є спробою перекласти частину своїх обов’язків наінший державний орган, який не має для цього ані фахових кадрових ресурсів, анівідповідного додаткового бюджетного фінансування.