Куба - любов моя!
Якщо виходити з чисто ідейних засад щирого українця, вчорашня смерть у Гавані Фіделя Кастро мала б начебто сприйматися мною подібно, до загибелі диверсанта і терориста Мотороли в окупованому Донецьку. Оскільки Куба за Команданте це, як СРСР за Сталіна - і
Якщо виходити з чисто ідейних засад щирого українця, вчорашня смерть у Гавані Фіделя Кастро мала б начебто сприйматися мною подібно, до загибелі диверсанта і терориста Мотороли в окупованому Донецьку. Оскільки Куба за Команданте це, як СРСР за Сталіна - і придушення свобод громадян, і розстрільні списки, і дрімуча бідність народу. Це факт. Однак, подібне у мене явно не виходить. Чому? Давайте з`ясуємо...
Коли у другій половині шістдесятих років минулого століття я закінчував середню школу, все довкруги було насичено романтикою далекої Вест-Індії. Десь в Атлантичному океані, на Карібах, поміж Північною та Південною Америками, поблизу Віргінських та Багамських островів був ще один оазис землі з привабливим, коротким іменем Куба. Довкруги нього сполучалися величезні поклади коралових рифів, які підіймалися над рівнем моря і покривалися пальмами…
Десь у тій неймовірній казковості, яка була офіційно допущена в пісний соціалістичний рай, напередодні (1959 рік) відбулася революція, на чолі з тридцяти трьохлітнім лідером Фіделем Кастро. Все це фантастично було покрито морокою загадковості і примітного публічного піару. Молодий комуністичний диктатор справді виглядав привабливо та імпозантно: яскравий красень, рослий, харизматичний, з правильними рисами обличчя і неймовірною внутрішньою енергетикою. Зображали його, як правило, у респектабельному береті, з бородою «а-ля Фідель».
Він справді був близький та рідний для тодішніх радянських людей, позаяк кубинському вождеві буквально одразу (1962 р.) потрібно було вибирати з ким він, і проти кого: з своїми новими друзями – примарним СРСР, який будував комунізм на одній шостій земної тверді, баламутним і пристаркуватим Микитою Хрущовим, чи з «загниваючими» капіталістичними США, молодим, енергійним Джоном Кеннеді. І це був не простий вибір за карточним столиком з запашними кубинськими сигарами та дурманливим ромом: світ вперше реально зупинився за крок до абсолютного ядерного знищення. Фідель Кастро, як його ще називали, - Команданте, вибрав тоді далеку Москву, соціалістичну фату моргану, позаяк був ближчим за ідеологічнм духом до неї. Тому вся радянська пропаганда у відповідь, (у формі «Алаверди», чи що!), була спрямована на оспівування романтичного далекого острова Свободи, як стали називати бідну, голу як бубон Кубу.
Радянсько-комуністичний Агітпроп уміло виконував завдання і розпорядження ЦК. Сталося буквально повальне захоплення нашої підростаючої молоді кубинською ритмічною музикою, неповторною пластикою танцю на сцені. Замість традиційних набридливих піонерсько-комсомольських пірамід, танцювальники у костюмах з пишними рукавами, широкими еспаньойольськими спідницями рухалися сценою у супроводі гітар та маракас, під ритмічний перестук підборів. Танцювальники приворожливо і чаруючи, з відвертим секстизмом рухали у такт музиці стегнами. Це виглядало вельми спокусливо в країні, де геть «не було сексу…» І, дивно, цього ніхто не забороняв, бо Куба для всіх стала своєрідним легальним взірем культурного наслідування...
Ще більш захоплююче проглядалося все, коли на сцену виходив ансамбль юнаків чи дівчат у беретах та військових одностроях з дерев’яними автоматами у руках. А над усім звучала емоційно-піднесена пісня «Куба – любов моя!». У ній ритмічна маршова мелодія звучить, як би на тлі супроводу гітарних переборів у тому ж таки характерному танцювальному ритмі. І все це супроводжують доволі прості, зрозумілі слова:
Куба – любов моя,
Острів зорі багряний.
Пісня летить над планетою з дзвоном:
«Куба любов моя!».
Пам’ятаю, йдеш по селу травневого дня зі школи, все наповнене ароматами весни, а з репродукторів на стовпі, біля сільради, з відчинених вікон помешкань односельчан раз по раз чути: «Куба – любов моя!».
Пісня звучить тут: https://www.youtube.com/watch?v=W_00pkB8L5A
Ще було щось у тій пісні про «барбудос». У кубинців це означало «бородатий чоловік». Такою, власне, була партійна кличка Фіделя Кастро у підпіллі. Та й ще один кубинський лідер, символ міжнародної комуністичної революції Ернесто Че Гевара, представник крайніх, я б сказав, буйних лівих був також бородатий. Одне слово, суцільний кубинський барбудос. Тому й заяложений сценічний, комуністичний трубадур Йосип Кобзон на окремі концерти у Кремлі в далекі шістдесяті вряди-годи виходив на сцену з наклеєною бородою для виконання пісні «Куба – любов моя».
Після дрімучих та оскомних маршових пісень, які вивчалися на уроках співів у радянських школах - «по долінам і по взгорьям…», «расцвєталі ялоні і груші…», це був справжній приліт інопланетян до нашої школи. Всі дівчата з шкільного ансамблю шукали, шили кубинські костюми, розцяцьковували крислаті солом’яні капелюхи. Моя обворожлива однокласниця, дочка директора школи Ляля/Вікторія Блаватник-Станіслав перетворювалася на сцені у справжню Майєю Плісецьку, з якою працював знаменитий кубинський хореограф Альберто Алонсо. І це залишилося в пам’яті назавжди, як марево солодких почуттів молодості і серпанок літепла з далекої юності. Не зважаючи навіть на те, що, слава Богу, запропав, загнувся, почив у Бозі Радянський Союз, що давно вже Куба не та. І Фідель Кастро давно уже по дев’ять запаморочливих годин без перерви не виступав з трибуни, накачуючи своїх громадян навіженими ідеями про приманливій комуністичний рай…
Тому учорашня смерть у Гавані головного, дев’яностолітнього «Барбудоса», для мене, як, думаю і багатьох-багатьох романтиків шістдесятих років, це сигнал, що зі смертю Коменданте з далеких Карібів сталася остаточна загибель планиди під мрійливим, партизанським гаслом «Куба – любов моя!». І все-таки, спасибі, що ти була, моя романтична плането. Ти не дала змогу засохнути нам розумово в пору засушливої, задушливої радянськості, здуріти в мерзенному соціалістичному «раю».
***
Мабуть, це ностальгічне. Але його нікуди не діти...
- Права, гарантовані Конституцією України, які неможливо обмежити Світлана Приймак вчора о 18:21
- Процедура видачі Держпрацею дозволів на виконання робіт підвищеної небезпеки Євген Морозов вчора о 10:32
- Сила чи емпатія Наталія Тонкаль 16.11.2024 20:57
- Видалення з реєстру старої щорічної декларації депутата та подання виправленої Євген Морозов 16.11.2024 16:07
- Справедливість по-українськи: забрати в бідних, збагатити чиновників Андрій Павловський 15.11.2024 22:06
- Перевибори у Німеччині. Нові проблеми чи можливості для України? Галина Янченко 15.11.2024 17:33
- Особистий бренд – ваш новий бізнес-актив Наталія Тонкаль 15.11.2024 14:39
- Нові правила управління державним майном та реалізації арештованих активів Дмитро Зенкін 15.11.2024 14:09
- Обміняйте Шевченка Євген Магда 15.11.2024 13:56
- Університети і ринок праці: взаємозалежність Юрій Баланюк 15.11.2024 13:37
- Виїзд дитини за кордон під час війни: порада від сімейного адвоката Світлана Приймак 15.11.2024 12:59
- Право постійного землекористувача надавати земельну ділянку в оренду третій особі Євген Морозов 15.11.2024 11:16
- ІТ в США та в Україні: порівняння зарплат, витрати та перспективи Сергій Хромченко 15.11.2024 10:39
- Воднева галузь США після обрання Трампа: чи зупинить Америка рух зеленого водню? Олексій Гнатенко 15.11.2024 09:15
- Форвардні контракти на ринку електроенергії ЄС: як працювати з вигодою та без ризиків Ростислав Никітенко 14.11.2024 11:55
-
Темні емпати: який це тип особистості та що про них кажуть психологи
Життя 10000
-
Комедія з Монікою Белуччі та продовження легендарного "Гладіатора": чотири кіноновинки тижня
Життя 7727
-
Чи корисно їсти лише раз на день?
Життя 6972
-
Секрет дорогих яєць. Як виробники задерли ціни та збільшили експорт
Бізнес 5218
-
NASA та Microsoft запустили чатбот на основі ШІ, що відповідає на питання про Землю
Бізнес 4197