Мінський сценарій для Берліна

Троє грають проти одного...

Жабоїди витинають польку-бабочку перед Путлєром, аж гидко спостерігати за цим вірнопідданством. Ось найсвіжіше повідомлення з цих танців перед агресором: «Міністр закордонних справ Франції Жан-Марк Еро заявив, що метою саміту в "нормандському форматі" у Берліні буде спроба домогтися від України просування зі "статусом Донбасу" і законом про вибори на його окупованій частині».

Уявляєте, європейців цікавить не припинення з боку Росії фінансування, воєнного оснащення бойовиків. Не припинення грабежів окупованих територій (украли і вивезли Луганський вагоноремонтний завод). Нарешті, звільнення загарбаних територій, закриття кордону України на Східному Донбасі по межі з РФ. Вони, бачите, іскряться одним: «будуть вимагати від України "детальних зобов’язань щодо "статусу Донбасу" і календаря" проведення виборів», повідомляє Радіо Свобода .

Що тут сказати?

Путін вчиняє, як бачимо, так. Він відмовляється навіть від будь-яких переговорів. Створює враження, що проблема війни на Донбасі його начебто зовсім не цікавить. До прикладу. Він же ж заявив, на пропозицію учасників нормандського квартету зустрітися на полях саміту в Китаї, що, мовляв, немає про що говорити. Невже ж бо справді не було що обговорити, коли кров рікою ллється в ОРДЛО і на межі цієї зони? І, як бачимо, погоджується на діалог тоді, коли в центр обговорювання проблеми виносять ПОСТУПКИ В ВІЙНІ З БОКУ УКРАЇНИ. Я, приміром, тільки так оцінюю сформульований глашатайною трійкою нинішній порядок денний. Хіба ж важливіше не припинення кровопролиття, виведення російських військ (у присутності яких на Донбасі вже й признався сам Путін: «вони захищають «руський мір»), а якісь там вибори на окупованій території? Ще Франція й Німеччина, під талдикання Росії хочуть «визначення Україною статусу Донбасу».

Який новий статус? Той, який діє нині чітко визначений Конституцією України, в межах незалежної, соборної унітарної держави. Чому послідовник Гітлера має нам диктувати зміну устрою держави? На якій підставі? А «дорожня карта», яку на новий лад хоче переписати для нас трійка з нормандського квартету, має бути, на моє переконання, лише така:

а) вивід військ агресора з усієї української території, в тому числі й з анексованого Криму;

б) закриття державних кордонів на межі з Росією в Донбасі;

в) очищення території від терористичних банд на окупованій території;

г) виявлення вогнищ сепаратизму і колабораціоні?зму, ліквідація їх;

д) негайне і безумовне звільнення всіх полоненних;

ж) і лише тоді, коли будуть здійснені ці санітарно-очищувальні роботи, коли повернуться в свої домівки сотні тисяч біженців, нині розкиданих по світу, коли Росія відшкодує нанесені своєю віроломною агресією матеріальні збитки, а також моральні, позаяк Україна в війні проти московітів втратила понад десять тисяч громадян, можна починати говорити про вибори. Торгуватися за них нині – повний абсурд, юродство

Справді, варнякати сьогодні про якесь там здійснення волевиявлення громадян України на окупованих територіях і смішно, і схоже на виступ французко-німецько-російського лектора в божевільні. Не забуваймо: на ті території, які сплюндровані війною не можуть потрапити навіть спостерігачі ОБСЄ, а це люди військові, звиклі до вибухів, пострілів, як там, скажіть, проводити вибори? Такої дурниці не могли б придумати і жартуючи навіть першокласники, а про таке на повен голос з високих трибун, не мовби мантру, твердять серйозні, здається, політики. Їй-право, абсолютна маячня. В руслі розв’язання цієї проблеми, хотілося б запропонувати нетерплячим наполегливим європейцям провести такий експеримент. Нехай би туди, в зону окупації, направили тисячі своїх громадян у ролі спостерігачів і Франція, і Німеччина. На кожну виборчу дільницю! Де зі зброєю в руках, мабуть, будуть кататися, напевне ж, і пострілюючи при цьому під п’яну лавочку, за наполяганням європейських і московітських правителів реабілітовані рашамовні бойовики. Хай би ратні та відважні німці і французи показали цим усім, що там безпечно перебувати, без страху за своє життя, допустимо вільно переміщатися розгромленим регіоном, не кажучи вже про передвиборну агітацію, про представлення кандидатами своїх політичних платформ, у яких, звичайно ж, можуть бути різкі вимоги залишати Україну унітарною державою, добитися репарацій від Росії за вчинений погром, розкрадання Донбасу, за зруйновані помешкання мільйонів громадян, за тисячі покалічених і вбитих українців.

Якщо чесно, то мені страшно за те, що має статися сьогодні увечері на засіданні четвірки. Я добре пам’ятаю, як прибігав на один з телеканалів захеканий, щойно з Мінська, В. Чалий, права рука тоді П. Порошенка, і заливаючись слиною ледве не кричав у мікрофон про те, що здобуто нечувану дипломатичну перемогу. Насправді, удвох з главою держави вони навіть не прочитали, що їм дали підписати московіти, під пильним оком фрау Меркель та мсьє Олланда. А там було викарбувано, що спершу ВИБОРИ (чуєте, ВИБОРИ на окупованих територіях), амністія бойовикам, зміна Конституції з представленням особливого статусу Донбасу (нафіга?), а вже потім все інше. Що саме інше – конкретно нічого не сказано. Ось тепер і кусають лікті ці великі й мудрі дипломати, насправді ж немічні фахівці, а з ними і всі 43 мільйони українців. Чому так сталося, ще колись доведеться з’ясовувати…

Я боюсь, що нині може статися щось подібне. Порошенко, на жаль, і це не моя вигадка, нульовий дипломат (Мінськ підтвердив), а Клімкін. Що там казати, чоловік родом із Москви…

Москва активізує свій наступ. В тому числі і серед п’ятої колони всередині України. Не дивно, що так званий Опозиційний блок у ВР також затрубив про необхідність проведення виборів на окупованих територіях.

Вони всі точно кретини. Які вибори на війні? Але коли вимагає Кремль, верзуть несусвітнє. Нам потрібно стояти на своєму – пішли далеко…