... йдеться у вступній частині доповіді, підготовленої за дорученням Європейського парламенту. 
Турецький потік, за який виступає російський газовий транзитний монополіст «Газпром», є наглядним прикладом саме цього – спроби використати газопровід для досягнення геополітичних цілей. Європа може і повинна вжити заходів, щоб зупинити цей проєкт, або, як мінімум, вимагати повного дотримання всіма сторонами ключових принципів законодавства ЄС, відомого як «Третій енергетичний пакет».
Якщо в якості бізнес-цілей компанії поставлено рентабельність та ефективність, то спустошення існуючого газопроводу для будівництва нового, який буде постачати той же самий природній газ тим же самим споживачам, не має ніякого сенсу. Проте, «Газпром» продовжує витрачати мільярди доларів на цей комерційно необґрунтований проєкт. Протягом десятиліть природний газ постачався в країни Південно-Східної Європи по Трансбалканському газопроводу. На даний час газопровід фактично простоює (функціонує на рівні ~5% від його потужності в 27 млрд куб. м на рік), в той час як потік газу через Турецький потік (31 млрд куб. м на рік) продовжує зростати.
Болгарія вже перейшла на Турецький потік. Сербія завершила прокладку ~400 км труб і в найближчі місяці планує ввести в експлуатацію свою компресорну станцію. Угорщина, яка має прямий доступ до найбільшої транзитної інфраструктури України, що в п’ять разів перевищує за розміром Турецький потік, планує натомість почати приймати російський газ на кордоні з Сербією.
Мовчазна згода ЄС з Турецьким потоком є серйозним і небезпечним прорахунком щодо ризиків, які представляє цей обхідний трубопровід. Продовження експлуатації альтернативного газового маршруту не повинне сприйматися як даність. У міру того, як країни Південно-Східної Європи будуть переходити на імпорт газу через Турецький потік, поступаючись під тиском «Газпрому», Трансбалканський коридор буде неминуче виведений з експлуатації. А Європа виявиться заручницею непередбачуваної геополітичної ситуації.
Ми не повинні недооцінювати ризики нестабільності в Чорноморському регіоні та перешкоди, властиві інфраструктурі морського газового транзиту. Росія знову і знову демонструє готовність використовувати енергетику в якості зброї. Разом з Турецьким потоком ці ризики ще більш посиляться, враховуючи неспокійні відносини між Москвою і Анкарою або нещодавнє загострення напруженості у відносинах між Грецією і Туреччиною.
Аргумент щодо економії коштів теж швидко втрачає свою переконливість при більш ретельному розгляді. Кінцевим пунктом призначення Турецького потоку є енергетичний хаб Баумгартен в Австрії. На сьогодні природний газ з Росії транспортується в Австрію через дві країни: Україну та Словаччину. Перехід з одного маршруту на інший – це не тільки питання збільшення його довжини та марного спалювання газу на виробничо-технологічні потреби для транспортування. Якщо ж «Газпром» досягне своєї мети і зробить Турецький потік головною газовою артерією Південно-Східної Європи, то цим він створить ще декілька точок міждержавного з’єднання на додачу до потенційно небезпечного підводного газопроводу. Для того щоб потрапити в Баумгартен, російський природний газ повинен буде пройти далекий шлях дном Чорного моря до Туреччини, Болгарії, Сербії та Угорщини.
Геополітична, а не комерційна зацікавленість, що стоїть за Турецьким потоком, стає очевидною, коли ми звертаємо увагу на те, що «Газпром» заздалегідь забронював у Болгарії повну пропускну потужність Трансбалканського газопроводу до 2030 року. Контракт складений таким чином, що Болгарія отримуватиме оплату незалежно від користування газопроводом. При цьому прагнення «Газпрому» платити двічі набуває сенсу, коли ми усвідомлюємо, що мета тут – це витіснення України з транзиту, незалежно від того, яким коштом це буде зроблено. Але ж не давайте ввести себе в оману, – після того, як розпочнеться процес блокування інфраструктури, європейським кінцевим споживачам доведеться взяти на себе всі ці витрати.
«Газпром» цілеспрямовано інвестує в будівництво трубопроводів по всій Європі. Будь-то підводна інфраструктура в Балтійському та Чорному морях або сухопутні газопроводи в Болгарії і Сербії. Але давайте не будемо себе обманювати – ці інвестиції легко окупляться з часом завдяки характерним для «Газпрому» контрактами, непрозорим та ексклюзивним, в той час коли залежність Європи від російського газу зросте, незважаючи на заявлену ЄС прихильність до протилежного.
Додатковий ризик, який Брюссель повинен враховувати, – це подальша мілітаризація Чорного моря. Як ми вже неодноразово бачили, наявність стратегічної інфраструктури послужить приводом для збільшення військової присутності Росії. Це вплине на комерційне судноплавство і, що ще гірше, може ще більше загострити і без того напружені відносини між Росією і НАТО.
Ця ситуація вкрай важка, але не без можливості її виправити. ЄС вже має в своєму розпорядженні потужний інструмент правового захисту. Це – Третій енергетичний пакет – рамкова угода, розроблена забезпечити чесну конкуренцію. Європа повинна наполягати на повній відповідності нових газопроводів, спонсорованих «Газпромом», основному положенню, яке гарантує доступ третіх сторін. Зокрема, сертифікація сербської секції – це та ситуація, коли Європа повинна відстояти свої позиції.
Секретаріат Енергетичного співтовариства публічно висловив свою стурбованість у зв’язку з сертифікацією сербського газового транзитного оператора. «При цьому газопровід насправді… не підпадає під Третій енергетичний пакет, і ми шкодуємо про це», – саме так охарактеризував стан справ заступник директора і юрисконсульт Дірк Бушле. І це не вселяє великої довіри до газопроводу Турецький потік та тих потужностей, які він повинен забезпечити.
Якщо мова йде про те, щоб доставити в регіон більші обсяги природного газу, оскільки ЄС працює над тим, щоб не застосовувати вугілля при виробництві електроенергії, то кращий спосіб домогтися цього – це повернутися до питання антимонопольної перевірки Газпрому, яке було врегульовано в позасудовому порядку в 2018 році. ЄС мав би рацію вимагати від Газпрому відмови від своїх сталих позицій щодо транзитної інфраструктури та надання доступу багатьом іншим енергетичним компаніям Росії (наприклад, «Новатек», «Роснефти», «Лукойлу»), а також газовидобувним компаніям з Середньої Азії, які постачали газ в Європу на початку 2000-х років. Застосовуючи таке рішення щодо всіх контрольованих «Газпромом» трубопроводів, можна вирішити два питання: прискорити процес декарбонізації і забезпечити чесну ринкову конкуренцію.
Уряд Болгарії та Угорщини повинен ретельно розглянути плюси і мінуси повного переходу на імпорт газу через Турецький потік. Збалансований підхід, при якому частина попиту задовольняється за рахунок Трансбалканського маршруту, а інша частина – через Чорне море, дозволив би зберегти сильні переговорні позиції з «Газпромом». І, що, можливо, більш важливе, це буде найкращий спосіб зберегти безпеку постачання, якщо один з двох маршрутів стане недоступним.
Трансбалканський коридор дає можливість двох напрямків транспортування газу. Його вартість вже амортизована. Цей стратегічний інфраструктурний актив забезпечує прямий зв’язок між країнами Центральної та Східної Європи, а також доступ до найбільших в Європі сховищ газу в Західній Україні. Неможливо придумати кращу гарантію регіональної енергетичної безпеки, але поки ЄС дивиться в інший бік, «Газпром» активно працює над тим, щоб це знецінити.
Думаючи про Турецький потік, згадується легенда про Троянського коня. Він виглядав досить привабливо для захисників стародавнього міста. Чудо майстерності, дерев’яний кінь викликав цікавість і захоплення. Але ми всі знаємо, чим закінчується ця історія. Троянський потік на дні Чорного моря нічим не відрізняється. Обіцяні перспективи привабливі, але справжні наміри згубні.
Оригінальний матеріал вийшов 4 грудня 2020 року на Euractiv.com