Дискреційні повноваження vs Ефективний захист прав позивача

Останнім часом в черговий раз активізувалось обговорення питань, пов’язаних із співвідношенням дискреційних повноважень органів державної влади та місцевого самоврядування (далі – суб’єкти владних повноважень, СВП) та повноважень суду зобов’язувати такі органи вчиняти певні дії або приймати певні рішення.

Лише протягом останніх двох тижнів дискреційні повноваження СВП в аспекті обрання способу захисту порушеного права стали предметом обговорення на черговому засіданні НКР при ВАСУ, а комітет АЮУ з податкового та митного права провів круглий стіл на тему «Проблемні питання судового контролю дискреційних повноважень органів державної влади».

Такий інтерес до вказаного питання зрозумілий, оскільки з огляду на відсутність навіть мінімального законодавчого регулювання або відповідних роз’яснень у цій сфері питання про існування у суду повноваження зобов’язати СВП вчинити певні дії або прийняти певні рішення залишається на розсуд кожного окремого судді. Враховуючи ж «статистичне» правило про існування трьох думок на кожних двох юристів, ситуація виглядає досить невесело.

Велика кількість спеціалістів справедливо зазначають про те, що прийняття судом рішення про зобов’язання СВП повторно розглянути певне звернення навряд чи можна назвати ефективним способом захисту порушеного права.

Разом з тим, ніхто не скасовував і принцип розподілу влад, а відтак ВАСУ абсолютно правильно у своїх рішеннях (наприклад, від 16.06.2015р. за № К/800/6863/15) вказує на те, що «суд, перевіряючи рішення суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 3 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено закріплений Конституцією України принцип розподілу влади. Суд не повинен підміняти адміністративний орган, не повинен вирішувати справу по суті і приймати по ній рішення замість адміністративного органу.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень – єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності. Перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі завдання адміністративного судочинства».

Таким чином з урахуванням Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями (вільним розсудом, адміністративним розсудом) СВП розуміють такі повноваження, які передбачають можливість СВП самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох юридично допустимих варіантів рішення або дій.

Зрозуміло, що за таких умов не можуть бути віднесені до дискреційних, наприклад, повноваження державного реєстратора щодо внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» або щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», оскільки у випадку подання належним чином оформлених документів відповідно до встановленого законом переліку вказаний СВП зобов’язаний внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців або здійснити реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна. 

Разом з тим, не слід забувати, що «суд не повинен підміняти адміністративний орган, не повинен вирішувати справу по суті і приймати по ній рішення замість адміністративного органу», а тому у випадку, якщо такий орган неправомірно відмовляє у розгляді звернення, єдиним можливим способом захисту у такому випадку буде зобов’язання СВП розглянути відповідне звернення.

Отже, яким чином повинен діяти суд, розглядаючи вимогу про зобов’язання СВП прийняти певне рішення?