Україна – держава з двома реальностями. В одній живе Уряд та члени Парламенту, іншу вони
пропонують своєму народу. Попри промовисті заяви та обіцянки покращити рівень життя вже сьогодні, 12,5 млн. українців живуть за межею бідності, а 78% населення, за да
Україна – держава з двома реальностями. В одній живе Уряд та члени Парламенту, іншу вони пропонують своєму народу. Попри промовисті заяви та обіцянки покращити рівень життя вже сьогодні, 12,5 млн. українців живуть за межею бідності, а 78% населення, за даними ООН, є «відносно бідними».
Напевно, державних мужів вчили якоїсь іншої математики, бо інакше вони б розуміли, що їхні розрахунки та стандарти, котрі формують «прожитковий мінімум» є хибними, адже прожити на 907 грн. місяць часу – нереально.
Це довів соціальний експеримент Національного форуму профспілок України, який тривав рівно один місяць – з 1-го по 31-ше жовтня 2010 року. Його метою було перевірити, як двом мільйонам українців вдається виживати на мінімум, якого, на переконання влади, є цілком достатньо для повноцінного життя. В експерименті взяли участь п’ятеро добровольців, і як проходив кожен день їхнього «мінімального» життя вони ретельно описали у своїх щоденниках.
Наймолодший учасник, Леонід Алпатов занурився в реальність, якою живуть два мільйони українців лише на 8 днів, і зрозумів – так навіть вижитинеможливо, не те, що жити. Леонід захворів наприкінці першого тижня. Після консультації лікаря, він зрозумів, що грошей, які у нього залишалися не вистачило б навіть на придбання ліків. «Для мене це була лише гра, але ж якби це було по-справжньому?! Мені моторошно від однієї такої думки…», - писав Леонід, закінчуючи свій щоденник.
Сергій Чижовзміг прожити на гарантований державою мінімум всього 25 з половиною днів. Він справді дозволяв собі мінімум, але й цього не вистачило навіть на їжу. Якби цейексперимент був його справжнім життям, Сергію довелося б голодувати щонайменше 5 днів, до отримання наступних коштів.«Я мав надію, що мої інтелектуальні здібності та нестандартний підхід до справи допоможуть віднайти спосіб економії, який стане в нагоді іншим, тим, кому й справді доводиться жити на 907 грн.. Однак, мені не вдалося отримати субсидію, не допомогло й те, що основою мого харчування були запаси з власного саду та городу. Я думав, що заощаджу на білковій їжі і порціях, якщо ділитиму їх навпіл, але – ні. Перепрошую, Країно, я намагався, але я не зміг!», - зазначав Сергій в останньому своєму записі.
За його висновком, на розмір державного рівня мінімальної заробітної плати, який дорівнює прожитковому мінімуму, можна прожити хіба-що на безлюдному острові. «Мені цікаво було б подивитися, як проживуть члени уряду на встановлений ними ж мінімум. А, можливо, варто було б їх відправити на цей самий безлюдний острів, а нам, тим, хто залишився в державі, оголосити війну, наприклад, Японії. Ми б здалися уже через годину і дозволили б переможцям втілювати обіцяні нам колись владою реформи. Ми, напевно, зовсім не були б проти підвищення рівня та тривалості життя, і після цього навіть погодились би на збільшення пенсійного віку. Мені прикро і соромно, що у третьому тисячолітті в серці Європи, народ швидше ладен піти у полон, аніж доживати віку в своїй Державі!», - зазначав Сергій.
Третя учасниця, Євгенія Суярко прожила «мінімально» 26 днів. Її рятувало те, що батьки, все-таки, були поруч і «підгодовували», однак нормального молодого життя вона не могла собі дозволити.
Звиклий до економії Іван Місяць також не пройшов експериментального випробування. На виділені владою кошти він зміг прожити лише 27 днів. Його реальність не надто відрізняється від експерименту, але і для нього цей місяць супроводжувався одним єдиним питанням: «Як вижити?».
Ганна Покотилодійшла до кінця експерименту, однак грошей з урядового «мінімуму» вистачило лише на 28 днів. У неї залишилось трохи їжі, проте ніяких інших потреб вона вже забезпечити не могла.
В Законі говориться, що прожитковий мінімум – це вартісна величина, якої достатнього для забезпечення нормального, підкреслю – нормального, функціонування організму людини, збереження її здоров’я.
Розрахунки влади базуються на тому, що пересічний українець може дозволити собі з’їсти на місяць165 гсала, 1,290 кг яловичини, 630 г свинини, 1,140 кг птиці, трохи більше 5 кг білого хліба, 7,800 кг картоплі, близько 2 кг помідорів та огірків разом узятих, 4,920 кг фруктів та ягід. Для порівняння варто відзначити, що дослідницькими закладами радянської Академії наук ще наприкінці 40-х-початку 50-х років минулого століття було обґрунтовано такі біологічні норми споживання продуктів харчування у розрахунку на одну дорослу людину, зайняту у виробництві: жири – 1231 г/місяць, м’ясо і м’ясопродукти – 5077 г/міс., хліб та хлібобулочні вироби – 13969 г/міс, картопля – 8512 г/міс., овочі – 11704 г/міс., фрукти і ягоди – 7295 г/міс.
Крім того, так званий «прожитковий мінімум», має забезпечити придбання достатньої кількості сезонного одягу та задовольнити необхідний соціальний і духовний розвиток особистості.
За незалежними підрахунками профспілок, з огляду на нинішні ціни на товари та послуги, реальний прожитковий мінімум становить не менше 2356 грн. Таким чином, різниця між мінімальними потребами кожної працюючої особи і мінімумом, який пропонує їй влада складає 1449 грн..
Як довів експеримент, кількість коштів, на які пропонує жити нинішній уряд не забезпечує навіть біологічно достатнього рівня харчування. Про належне й гарантоване здійснення побутово-комунальних платежів, придбання сучасної побутової техніки, одягу і взуття, достатньої кількості засобів побутової хімії і санітарно-гігієнічних засобів, ліків, задоволення найелементарніших соціальних і культурних потреб особистості й говорити нічого.
За перебігом дослідження спостерігала уся країна, і кожен погодиться, що офіційно встановлений сьогодні в Україні прожитковий мінімум на рівні 907 грн. веде до фізичного виснаження, соціальної і духовної деградації населення. І навіть, якщо в 2011-му, як заявив на своєму брифінгу 03 листопада 2010 року міністр праці і соціальної політики Василь Надрага, прожитковий мінімум становитиме 963 грн., цього буде явно недостатньо.
З огляду на це, беззаперечним є те, що прожитковий мінімум має бути приведений у відповідність з реальними цінами, потребами не лише особистості, але і її сім`ї. Крім того, цей прожитковий мінімум повинен враховувати інтерес суспільства щодо відтворення повноцінної особистості. Це означає, що прожитковий мінімум, окрім фізіологічного виживання має враховувати розширене відновлення робочої сили, а також розвиток і зростання фізичних, розумових та духовних сил члена суспільства.
Для цього повинна відбутися докорінна зміна державної політики щодо визначення рівня прожиткового мінімуму та його законодавчо-нормативного, фінансового і організаційного забезпечення.
По-перше, в основу процедури зі зміни принципу визначення прожиткового мінімуму та формуванняскладових відповідного мінімального прожиткового кошика мають покладатися не потреби держави і її бюджету, як робиться зараз, а науково обґрунтовані мінімальні біологічні, комунально-побутові, соціальні і культурні потреби особистості.
По-друге, перерахунок розмірів прожиткового мінімуму повинен відбуватися на основі реальнихнауково обґрунтованих біологічних норм споживання особою основних продуктів харчування, які забезпечували б не лише її животіння, як це є зараз, але й повне відновлення її фізичних сил і повноцінний фізичний розвиток.
По-третє, цей перерахунок має враховувати норми забезпечення особистості таким набором засобів і послуг соціальної комунікації, які створюють для неї мінімально прийнятний рівень гідного життя та соціального розвитку. Наші люди повинні не просто виживати, а ще – читати книжки й газети, ходити у театр та кіно. Стільниковий зв'язок і доступ до Інтернету не повинні бути розкішшю для сучасної України.
По-четверте, сума офіційного прожиткового рівня має бути збільшена до розміру реального прожиткового рівня, а саме до 2356-2400 грн.
По-п’яте, влада зобов’язана проводити постійну індексацію прожиткового мінімуму, з врахуванням реального коливання цін на споживчому ринку харчових і промислових товарів, комунально-побутових послуг, інформаційних продуктів і духовних цінностей.
Для вдалого забезпечення такої стратегії слід здійснити глибокі зміни у принципах і структурі перерозподілу ВВП між найманими працівниками, роботодавцями і Державою. В результаті цих змін доля зарплати у вартості кінцевого продукту, робіт або послуг з нинішніх 17-28% має зрости до європейського і світового рівня - 55-80%.
Однак, чи до цього зараз можновладцям країни, в якій щоразу збільшується число мільйонерів… а також і чисельна армія тих, хто перебуває на межі бідності?...
