Чому популізм – не лише загроза, а й шанс

Нам обіцяють двозначне економічне зростання, заробітню платню на рівні країн Європейського Cоюзу, мільйони робочих місць, безкоштовну медицину та найкращу освіту.

Нам обіцяють двозначне економічне зростання, заробітню платню на рівні країн Європейського Cоюзу, мільйони робочих місць, безкоштовну медицину та найкращу освіту.

Однак в результаті ми отримуємо високу інфляцію, низький рівень інвестицій, відсутність кредитування для бізнесу, а також падіння реальних доходів. Бо більша частина обіцянок, які щодня чують українці – популізм.

Чому популізм – це погано, але краще, ніж мовчання

Популізм - це обіцянки, що хоче почути народ, але виконання яких неможливо або шкодить реальним інтересам суспільства.

Люди голосують за популістів не тому, що вважають їх кращими з точки зору управлінської ефективності. І навіть не тому, що довіряють їм. Вони обирають популістів, коли офіційна лінія не приділяє достатньо уваги проблемам, що хвилюють виборців.

Популісти - індикатори настроїв непочутої частини соціуму. Вони виступають, як засіб суспільства говорити з елітою, яка не здатна адекватно реагувати на проблеми. Тому очищена від зайвого мотлоху риторика популістів може бути корисною для розуміння наріжних суспільних питань. Натомість ігнорування популістів не обіцяє нічого хорошого ані для обурених, ані для діючої влади, ані для успіху реформ. Поміж іншим, феномен доволі високих рейтенгів популістів також свідчить, що людей цікавить не правда, а те, чи їх проблеми стоять на порядку денному.

Про це треба пам’ятати, вдаючись до розробки та імплементацій нових політик. Адже якщо реформи не популярні, вони, з високою ймовірністю, не будуть завершені. Або ж будуть повернуті назад, як тільки народне обурення втілиться у результатах найближчих виборів.

Звісно, негативні наслідки популізму точно не стають на перешкоді тим, хто використовує брудну технологію у власних інтересах. І точно не варто думати, що популісти просто не знають про що говорять чи помиляються у своїх ідеях. Їх знання міцні та грунтовні, але свідомо спрямовані на маніпуляцію фактами.

Перед виборами популіст легко пообіцяє людям середню зарплату у 10, 15 або й 25 тисяч гривень. Та звісно ‘’забуде’’ додати, що коли просто увімкнути друкарський станок, а підвищене споживання імпортних товарів за лічені місяці вичерпає всі валютні резерви, то мінімальна заробітня платня дійсно може становити 25 тисяч гривень, але за курсу десь 100+ грн/$.

Інша важлива риса популіста - високий емоційний інтелект. Адже гарний популіст - це жорсткий маніпулятор. Він бачить, що саме турбує маси і починає годувати людей легкими "рішеннями" їх проблем.

При цьому популістів не можна визначити ідеологічно. Вони можуть діяти в широкому спектрі - від ультралівого до ультраправого. Виникати як в бідних, так і в багатих країнах. Як в постсоціалістичних, так і в ринкових економіках. Існувати в стихії неолібералізму або в спокійному середовищі держав загального добробуту. Популістів можна зустріти скрізь, але, перш за все, там, де існують економічні чи соціально-політичні проблеми. Популістів об’єднує не тільки радикальна риторика і запропоновані прості рішення, а схильність виступати на “захист” народу шляхом протиставлення інтересів еліт та простих людей.

Гегографія пустих обіцянок

Треба відзначити, що на сьогодні практично жодна країна не залишилась “недоторканою» від популізму. Хоча для багатьох його вибух став сюрпризом, коли поглянути на економічну історію та економічну теорію, прогрес популістів не мав когось здивувати. Наприклад, сьогодні ми бачимо, що саме право-популістські партії у багатьох європейських країнах отримують від 15 до 20% голосів виборців . Тоді як 10-15 років тому багато з них навіть не існувало. Поки зарано казати, що якась з них найближчим часом прийде до влади. Та навіть і без цього вони вже змінили політичний ландшафт Європи і, скоріш за все, продовжать це робити.

Гарний приклад - Brexit. Він тим цікавіший, що саме з Британією та урядом Тоні Блера пов’язують відродження явища, яке мало б стояти на заваді розповсюдженню популізму. Пова йде про evidence-based policy - політику, засновану на доказах та фактах. В свій час Уряд Блера заявив, що хоче покінчити з ідеологічним підходом до прийняття рішень та розробки політик.

Та все це не завадило англійцям вже через короткий проміжок часу зробити “правильний вибір’’ і за активної участі місцевих популістів позаминулого року проголосувати за вихід з ЄС. Прихильники цього дійства голосно говорили про колосальні витрати країни на підтримку Євросоюзу. Звучали суми до 350 мільйонів фунтів на тиждень. Тільки потім з’ясувалося, що це були гучні цифри без урахування зворотних платежів з бюджету ЄС до Великобританії. Тобто сума значно завищувалась популістами заради створення потрібного ефекту. Зате ціна самого Brexit-у куди більш реальна – очікується, що вже наступного року через вихід з ЄС Британія може втратити близько 2% свого ВВП. А це понад 52 мільярди доларів. І втрата – вже майже здійснений факт.

Інші приклади надходять з двох, здавалося б, політично та економічно розвинених країн - США та Франції. Де більшість рішень та політик мали б спиратися на факти, а не припущення. Але саме там, як не дивно, популісти в останній час набрали значну підтримку. Чому?

Справа в тому, що саме в цих країнах широкі верстви населення певним чином постраждали. В першому випадку від фінансової кризи та поглиблення внутрішньостранової нерівності. У другому - через досить ліберальну політику еміграції. Так, наразі, у Франції циркулює багато помилкових уявлень про те, що мігранти є головними одержувачами соціальної допомоги та послуг. В той час, як насправді вони платять набагато більше податків, аніж отримують трансфертів від держави у вигляді соціальних виплат.

На іншій чаші маємо приклад Канади, яка поєднує свою здатність інтегрувати мігрантів, ефективну систему соціального захисту та здоровий економічний лібералізм. Саме тому вона залишилася серед небагатьої країн Заходу, практично не вражених проблемою популізму. А її харизматичний лідер Джастін Трюдо проводить зважену політику, оперуючи фактами і добре розуміючись на справжніх потребах своїх громадян.

Популізм та технології, або юзер не мамонт

Нажаль з усього вищезгаданого можна зробити висновок, що популізм постійно розвивається і еволюціонує. Як наслідок, сьогодні популісти мають набагато більш серйозні інструменти для впливу на людей, ніж 20-30 років тому. В першу чергу мова йде про соціальні мережі, де фейки зазвичай поширюються набагато швидше за реальні новини.

Саме до цієї тактики вдався, наприклад, Дональд Трамп під час президентських перегонів у США. Одним з його передвиборчих лозунгів була заборона торгівлі з Китаєм. Під девізом повернути робочі місця в країну для американців. Звичайно, це підтримали широкі кола незабезпечених людей – цільова аудиторія цих потенційних нових робочих місць. До речі, зараз популістичне гасло вже починає втілюватися у життя у вигляді тарифів на імпорт деяких товарів до США.

Та якщо оцінити справжні наслідки перешкоджанню імпорту, то виявиться, що для пересічного жителя Сполучених Штаті подібні заборони приносять більше негативу, аніж переваг. Товари з Китаю конкурентні, бо дешеві. Заможні американці вже і так їздять на європейських авто, носять одяг з Франції та Італії і купують американську техніку. Тому відмова від китайських товарів буде не дужу відчутнатверхнім класам. Натомість вона вдарить по незаможним верствам суспільства, реальний сживчий кошик яких схудне.

Як бити популіста?

Побороти популіста можливо тільки одним способом - критичним мисленням. На будь-яку обіцянку політика/чиновника, потрібно завжди задавати питання: «Як?». І не вірити до тих пор, поки не отрмаємо якісної, грамотної та прямої відповіді. Лише цей простий крок може статі на заваді більшості неаргументованих дій та хибних ініціатив.

З іншого боку, виключно фактів чи оцінки попередніх дій та результатів може бути не достатньо для боротьби з популізмом. Згідно з дослідженням, результати якого публікувалися VoxUkraine, виборці продовжують підтримувати популістів, навіть якщо знають, що ті говорять неправду. Або знають, що вони раніше були неправі. Та чи означає це марність перевірки фактів?

Ні. Це свідчить про те, що для зменшення впливу політиків-популістів одних лише правильних даних недостатньо. Щоб стати ефективною, перевірка фактів повинна бути не діяльністю виключно журналістів чи експертів. Натомість правильні факти мають бути вбудованими в ширший наратив з переконливою аргументацією і висновкам та доноситися харизматичним політиками і лідерами думок – блогерам, громадьскими діячами, спортсменами та іншими.

Популісти, звісно, можуть нести загрозу для держави та соціуму. Але сама їх поява – заклик суспільства до змін. У свою чергу, вирішення найболючіших проблем рядових громадян приносить свої позитивні плоди. Ось чому популізм - це настільки ж можливість, як і загроза. Можливість, що вимагає мобілізації всіх ресурсів. А відтак – подолання інших криз.