Кредитний мізерабль, або як Україна борги віддає

Якщо Україна говорить з кредиторами мовою погроз та шантажу, для неї це обернеться повним ігноруванням у майбутньому

У історії з невиплатою зовнішнього боргу є два аспекти.Моральний і практичний. Або ж репутаційний та економічний. При цьому одинперетікає в інший. Взяти кошти у борг і не віддати – заборонений прийом убудь-якому товаристві і у будь-які часи. Власне, так робив Янукович ізАзаровим: позичали, проїдали, не повертали. Економічний блок нової влади (той,котрий з легким американським та прибалтійським акцентом) під патронатомпрем’єра діє за тією самою схемою.

А тим часом пану Абромавічусу та пані Яресько належало бзбагнути: вони на наших теренах – не просто тимчасово найняті менеджери. Вони(відколи вже посіли урядові крісла) і є Україна. А якщо ця сама Українаговорить з кредиторами мовою погроз та шантажу, для неї це обернеться повнимігноруванням у майбутньому. Як саме це відбувається – найкраще за іншихрозповість Аргентина, навчена дуже гірким досвідом невиконання фінансовихзобов’язань.

На сьогодні наша держава має близько 70 мільярдів доларівзовнішнього боргу, повідомляє прем’єр Яценюк. За його словами, більша частинаборгу – 40 мільярдів – була сформована ще при Януковичу і навіть при Ющенку.Припустимо, що це так і є. Однак за рік з лишком свого кермування Кабмін«камікадзе» вліз у ще більші фінансові зобов’язання, аніж його попередники затой самий період часу.

Ще пара цифр від урядового очільника: протягом минулого рокуУкраїна отримала від західних партнерів 9 мільярдів доларів, а віддала – 14мільярдів. Цього року очікується проведення наступної транзакції: від МВФ маєнадійти 17,5 млрд. доларів і від інших міжнародних кредиторів – ще 7,2. Але єодна умова для їх надходження: українська влада повинна домовитися з зовнішнімикредиторами про реструктуризацію 15 мільярдів боргу.

Суб’єкт домовлять – компанії зі світовим ім’ям. Такі, якFranklin Templeton Investments, BTG Pactual Europe LLP, TCW InvestmentManagement Co, T. Rowe Price Associates Inc., що тримають українські облігаціїна суму 8,9 мільярдів доларів. Найбільшим утримувачем українських паперів єкомпанія Franklin Templeton Investments, яка перед початком Євромайданупридбала цінні папери на 5 мільярдів доларів. Загалом різні експерти оцінюютьукраїнський пакет Templeton у 8 мільярдів.

Діалог із перерахованими суб’єктами триває не надто успішно.А все тому, що українська влада та її кредитори оперують різними мовами.Кредитори згодні на відстрочку, Мінфін наполягає на частковому (мінімум 40%)списанні боргу. А щоб краще «простимулювати» своїх візаві, українські урядовцірозмахують у них перед носом прийнятим Радою законопроектом, котрий дає правоКабміну накласти заборону на виплату зовнішніх боргів. Пані Яресько хвалиться:цей закон «пришвидшить процес переговорів». А якщо партнери не знайдутьпорозуміння, закон стане одним з важелів впливу.

Простіше кажучи, мова йде про найбанальніший шантаж. Урядвисуває західним тримачам українських паперів безапеляційний ультиматум. Якщовони не погодяться на списання майже половини боргу, залишаться взагалі ні зчим. Бо парламент, мовляв, дав добро на такі репресивні заходи. Найприкріше, щокерівна верхівка України геть забуває: карати слід не партнерів, а самих себе –за неефективне господарювання і невміння тримати слово. А щодо кредиторів, товони перед нами нічим не завинили. Хіба що довірливістю та надмірнимпокладанням на чесність української влади.   

Цікаво, що виняток для одного з кредиторів Україна такизробила. Наша держава сплатила купон в 75 мільйонів доларів за так званимкредитом «Путіна-Януковича», чим визнала загальну суму боргу перед РФ у 3мільярди доларів. Мінфін Росії 22 червня підтвердив транзакцію. Раніше цей боргпрезидент Порошенко назвав хабаром, отриманим Януковичем за відмову відєвроінтеграції України у 2013 році. Сказане українським лідером викликалобурхливу реакцію в Кремлі. У кращих традиціях власної непослідовностіукраїнська влада спочатку висунула різке обвинувачення, а потім кинулась йогонівелювати, швидко повертаючи цей самий «хабар».

І це при тому, що та ж таки Наталія Яресько переконувала ігромадськість, і кредиторів у тому, що викуплені РФ єврооблігації повиннірозглядатися однаково з усіма іншими євробондами України. Але Росія обуриласьта тупнула ніжкою, а голова її мінфіну Антон Сілуанов заявив, що на жоднуреструктуризацію боргу РФ не погодиться.

Вкинув свої п’ять копійок (чи то пак п’ять доларів) іВладімір Путін: він нагадав, що його країна має право достроково вимагатипогашення кредиту, оскільки була порушена умова – наразі  держборг України сягнув більше 60% ВВП. Словаросійського президента спонукали український уряд до того, чого від нього неможуть добитися західні кредитори – до дії. Борг перед Росією було визнано беззайвих слів. При цьому у перемовинах з Москвою обійшлися без погроз.

Зрозуміло, що західні кредитори не матимуть такихпреференцій, як російські. На них Яресько й далі покрикуватиме, лякаючи тим,від чого їм ані на йоту не страшно. Вступ у дію закону, котрий нещодавнопідписав президент Порошенко, означатиме, що борги кредиторам – з високою долеюймовірності – вже ніхто не повертатиме. А відтак під загрозою може опинитисяпрограма співпраці з МВФ, а сама Україна зіткнеться з загрозою дефолту. Власне,ймовірність останнього не далі як у липні вже за анонсувала Наталія Яресько.

Проблема наслідків несплаченого боргу розшаровується на двапласти. Один з них пов'язаний з тим, чим це обернеться для самих кредиторів. Зцим простіше: вони просто втратять гроші. Інша річ, що буде далі з Україною,котра зазнає значно більших, хоча і не матеріальних збитків: країна втратитьрепутацію. Втім, західні кредитори ще можуть пошукати справедливості вміжнародних судах.

Цілком можливо, що саме так вони і вчинять. А Фемідазаарештовуватиме рухоме й нерухоме майно України за кордоном, адже все, що булонадане нашій державі кредиторами, забезпечувалось державними гарантіями.Прецедент подібного роду вже існує існує: свого часу суди зобов’язувалисуверенну державу – Аргентину – виплатити борги кредиторам, які відмовилисяприйняти умови реструктуризації боргу.

Але слід пам’ятати про те, що та ж таки Аргентина післядефолту 2001 року по цей день не може до кінця відновити свою репутацію. Бовтрата репутації відбувається миттєво, а на «реконструкцію» потрібнідесятиліття, якщо не століття. Тільки зараз, сплативши усі борги(розраховуватися довелося все одно!) Аргентина цеглинка за цеглинкою відбудовуєімідж привабливої для інвестицій країни.

До речі, гарним прикладом того, якою м’якою та дипломатичноюможе бути робота з кредиторами, є та політика, яку провадить компанію«Метінвест» Ріната Ахметова. Її прес-служба повідомляє, що власники облігаційіз терміном погашення у 2015 році погодили відстрочку погашення до 31 січня2016 року в обмін на грошову виплату 25% від номіналу облігацій у липні2015-го. Саме так і належить працювати з капіталовкладниками: тут приватнікомпанію дають фору державним установам, котрі віддають перевагу методушантажу.

…Кажуть, що на чужих помилках не вчаться, але нашому урядута президенту слід повсякчас тримати в пам’яті аргентинських прецедент. Їхнінерозумні дії відкинуть розвиток українського бізнесу на десятки років назад.Жодна поважна інвестиційна компанія не зайде в країну, яка безсовісно дуритькредиторів. А без інвестицій Україні не світить жодне майбутнє: своїми власнимисилами нам з економічної кризи не вибратися.

У відмові платити кредиторам закладена міна швидкої дії,котра відкине Україну до рівня Сомалі. В зв’язку із цим у мене лише однепитання: свідомо чи несвідомо прем’єр Яценюк, його міністри і, звісно ж,президент Порошенко ризикують перспективами України, взагалі допускаючи такутему до обговорення. І це – замість ретельної праці з кредиторами, сумлінногопошуку оптимального для обох сторін вирішення проблеми. Замість перепросин табажання нівелювати негативне про себе враження… 

Якщо все це робиться свідомо, то ту частину урядовців, якіприїхали до нас із далекого «закордоння», можна зрозуміти: шлях для відступудля них відкрито. Панове Яресько та Абромавічус будь-якої миті можуть опинитисятам, звідки вони були «позичені». Але що робити решті? Притулок у Росії вжеабонований за «попередниками», а Європа наразі має не найкраще враження пронашу керівну верхівку. Причому з її власної провини.