Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
Погортавши феміністські або “гендерні” журнали та сайти, неважко знайти публікації, у яких висловлюється стурбованість із приводу “повернення в Україну патріархату”. Феміністок непокоїть те, що на тлі військово-політичних потрясінь знову відроджується образ чоловіка-воїна. Зворотньою стороною цього процесу є відродження сильного образу жінки як матері, вірної коханої, такої собі “тихої гавані”, до якої, прийшовши з походу, повертається чоловік. Тобто, за великим рахунком, феміністок непокоїть якраз відродження традиційних гендерних моделей.
Було б дивно, якби на позитивні зміни не було ніякої реакції. Саме в руслі такої реакції варто розглядати запуск теми “невидимого батальйону”. Під останнім малася на увазі участь у війні жінок, котра, нібито, є незнаною для загалу суспільства. Здавалось би, немає нічого поганого у тому, щоб показати заслуги мужніх дівчат та жінок, котрі долучилися до оборони Вітчизни, будучи парамедиками, виконуючи інші важливі функції чи безпосередньо воюючи разом із чоловіками. Одначе тема “невидимого батальйону” була подана у зовсім іншому ракурсі. У публікаціях на цю тему можна знайти скарги на те, що наше суспільство живе застарілими гендерними уявлення, що це несправедливо і що ситуацію необхідно змінювати: потрібно відмовитися від традиційного підходу до гендерних ролей.
До цієї ж “опери” належить запуск флешмобу під хештегом # яНеБоюсьСказати. Суть флешмобу полягає у тому, аби жінки у інформаційному просторі ділилися історіями про те, як вони стали жертвами сексуального насильства. Звісно, проблема сексуального насильства існує. А як вона може не існувати у нашому суспільстві, де мораль була підточена спочатку більшовизмом, а потім — різкою хвилею лібералізму? У суспільстві, де дошлюбна чистота не цінується (а нерідко і висміюється), де такий високий рівень розлучень та абортів? Якщо не брати до уваги суто моральних напрямних вирішення цієї проблеми, то варто говорити передусім про суттєві зміни у законодавстві: більш жорстку кримінальну відповідальність за зґвалтування (у нас вона надзвичайно ліберальна), продаж зброї для цивільного населення, розширення меж самозахисту. Одначе тим, хто запускав флешмоб, ішлося не про реальне вирішення проблеми, а про привід для феміністичної пропаганди.
Читаючи топові пости, де емпіричний матеріал нерідко буває “притягнутий за вуха”, легко знаходиш класичне феміністське викриття “культури зґвалтування”. Наводячи приклад зустрічі із якимось дегенератом-ексгібіціоністом, вишколені у сучасних феміністичних ідеях панянки легко розгортають критику “патріархату” і закликають наше суспільство змінитися. І байдуже, що нормальний чоловік, побачивши б ексгібіціоніста, провів би з ним “виховну бесіду” ще до приїзду поліції. Все одно потрібно покритикувати чоловіків, бо всі вони — потенційні ґвалтівники.
Потрібно розуміти, що подібні флешмоби — це лише попередня артилерійська підготовка, котра передує наступу. Їхня мета — показати, що суспільство погане і накреслити вектор нібито потрібних змін. А зміни мають відбуватися через ширші інформаційні кампанії, а також систему освіту, де хлопчиків намагатимуться виховувати без “надмірної маскулінності”, а дівчаток берегтимуть від “віктимності”, під якою, щоправда, розумітиметься просто жіночність.
Сьогодні війна іде не лише на сході країни і не лише з Москвою. Сьогодні відбувається масштабна ідеологічна війна. І програш на фронтах цієї війни може мати катастрофічні результати.
06.07.2016 22:40
Від “невидимого батальйону” до # яНеБоюсьСказати
Майдан та війна принесли ряд змін, вектором яких є повернення до нормального, природного порядку речей. Серед них — позитивні зрушення у гендерній сфері. Масштаби цих зрушень не варто перебільшувати, але вони наявні. Щоб краще їх розгледіти, не буде зайвим
Майдан та війна принесли ряд змін, вектором яких є повернення до нормального, природного порядку речей. Серед них — позитивні зрушення у гендерній сфері. Масштаби цих зрушень не варто перебільшувати, але вони наявні. Щоб краще їх розгледіти, не буде зайвим скористатися збільшувальним склом — риторикою тих, кого такі зміни непокоять.Погортавши феміністські або “гендерні” журнали та сайти, неважко знайти публікації, у яких висловлюється стурбованість із приводу “повернення в Україну патріархату”. Феміністок непокоїть те, що на тлі військово-політичних потрясінь знову відроджується образ чоловіка-воїна. Зворотньою стороною цього процесу є відродження сильного образу жінки як матері, вірної коханої, такої собі “тихої гавані”, до якої, прийшовши з походу, повертається чоловік. Тобто, за великим рахунком, феміністок непокоїть якраз відродження традиційних гендерних моделей.
Було б дивно, якби на позитивні зміни не було ніякої реакції. Саме в руслі такої реакції варто розглядати запуск теми “невидимого батальйону”. Під останнім малася на увазі участь у війні жінок, котра, нібито, є незнаною для загалу суспільства. Здавалось би, немає нічого поганого у тому, щоб показати заслуги мужніх дівчат та жінок, котрі долучилися до оборони Вітчизни, будучи парамедиками, виконуючи інші важливі функції чи безпосередньо воюючи разом із чоловіками. Одначе тема “невидимого батальйону” була подана у зовсім іншому ракурсі. У публікаціях на цю тему можна знайти скарги на те, що наше суспільство живе застарілими гендерними уявлення, що це несправедливо і що ситуацію необхідно змінювати: потрібно відмовитися від традиційного підходу до гендерних ролей.
До цієї ж “опери” належить запуск флешмобу під хештегом # яНеБоюсьСказати. Суть флешмобу полягає у тому, аби жінки у інформаційному просторі ділилися історіями про те, як вони стали жертвами сексуального насильства. Звісно, проблема сексуального насильства існує. А як вона може не існувати у нашому суспільстві, де мораль була підточена спочатку більшовизмом, а потім — різкою хвилею лібералізму? У суспільстві, де дошлюбна чистота не цінується (а нерідко і висміюється), де такий високий рівень розлучень та абортів? Якщо не брати до уваги суто моральних напрямних вирішення цієї проблеми, то варто говорити передусім про суттєві зміни у законодавстві: більш жорстку кримінальну відповідальність за зґвалтування (у нас вона надзвичайно ліберальна), продаж зброї для цивільного населення, розширення меж самозахисту. Одначе тим, хто запускав флешмоб, ішлося не про реальне вирішення проблеми, а про привід для феміністичної пропаганди.
Читаючи топові пости, де емпіричний матеріал нерідко буває “притягнутий за вуха”, легко знаходиш класичне феміністське викриття “культури зґвалтування”. Наводячи приклад зустрічі із якимось дегенератом-ексгібіціоністом, вишколені у сучасних феміністичних ідеях панянки легко розгортають критику “патріархату” і закликають наше суспільство змінитися. І байдуже, що нормальний чоловік, побачивши б ексгібіціоніста, провів би з ним “виховну бесіду” ще до приїзду поліції. Все одно потрібно покритикувати чоловіків, бо всі вони — потенційні ґвалтівники.
Потрібно розуміти, що подібні флешмоби — це лише попередня артилерійська підготовка, котра передує наступу. Їхня мета — показати, що суспільство погане і накреслити вектор нібито потрібних змін. А зміни мають відбуватися через ширші інформаційні кампанії, а також систему освіту, де хлопчиків намагатимуться виховувати без “надмірної маскулінності”, а дівчаток берегтимуть від “віктимності”, під якою, щоправда, розумітиметься просто жіночність.
Сьогодні війна іде не лише на сході країни і не лише з Москвою. Сьогодні відбувається масштабна ідеологічна війна. І програш на фронтах цієї війни може мати катастрофічні результати.
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи
- Як сплачує податки та подає звітність контрольована іноземна компанія (КІК)? Сергій Пагер 09:19
- Тренди світових витрат засобами візуалізації: військо, освіта, охорона здоров’я Христина Кухарук вчора о 19:13
- Як роботодавцю повернути кошти, сплачені працівнику за скасованим рішенням суду Альона Прасол вчора о 14:30
- Чому підприємці бояться виходити на новий рівень і як подолати цей бар’єр? Олександр Висоцький вчора о 14:12
- "Ситник проти України" – чи може справедливість бути упередженою? Дмитро Зенкін вчора о 12:57
- Нові правила подачі заявок на торговельні марки Сергій Барбашин вчора о 11:45
- Суд відмовив у позові до ФОП щодо псування техніки після ремонту Артур Кір’яков 05.05.2025 19:08
- Літо, тераси та куріння: чи є заборона для літніх майданчиків? Олег Сніцар 05.05.2025 17:12
- Регіональні тренди запитів "Відео ШІ" в Україні: піки, спад і соціальні фактори Христина Кухарук 05.05.2025 17:03
- Мінеральна угода США та України: шанс на нову енергополітику чи дорогий експеримент? Ростислав Никітенко 05.05.2025 15:55
- Інвестування в Україну – аналіз досвіду іноземних компаній Сильвія Красонь-Копаніаж 05.05.2025 13:30
- Як спадкоємцю за кордоном не загубитися у правовому лабіринті Світлана Приймак 05.05.2025 13:28
- Психологічна готовність до пластичної операції – більше, ніж "налаштування" Дмитро Березовський 05.05.2025 12:42
- Чому ми приймаємо нелогічні фінансові рішення? Антон Новохатній 04.05.2025 16:55
- Відповідальність батьків за шкоду, завдану дитиною: кейс наїзду на пішохода Артур Кір’яков 03.05.2025 09:28
Топ за тиждень
Популярне
-
Зміна пріоритетів: молоде покоління радше зменшить заощадження, ніж відмовиться від хобі
Життя 14740
-
Заборонений в Україні. Хто такий Сіміон і чим його перемога у Румунії загрожує Києву
10615
-
Суд наказав знести відпочинковий комплекс на Дніпрі у Києві
Бізнес 10384
-
У Чернігові демонтували пам’ятник борцям за незалежність: про що йдеться
Життя 9261
-
Розробка GTA VI дорожча за будівництво найвищого хмарочоса у світі
Життя 6474
Контакти
E-mail: [email protected]