Висновки Верховного Суду стосовно конфлікту інтересів у діях депутата

Велика Палат Верховного Суду зробила висновки стосовно застосування вимог статей 28,35,67 Закону України "Про запобігання корупції"

Аналізуючи судову практику справах про адміністративні правопорушення, пов’язані з корупцією, передбачені статтею 172-7 КУпАП, приходимо до висновку, що левова частина постанов судів у вказаній категорії справ стосується представників місцевого самоврядування – депутатів місцевих ради.

Значну частину депутатів місцевих рад із загальної кількості притягнутих до відповідальності, притягнуто за неповідомлення про конфлікт інтересів, а також участь у голосуванні з питань, через які виникає суперечність між особистими майновими інтересами депутата або третіх осіб, та його представницькими повноваженнями.

Так, відповідно до положень частини 2 статті 35 Закону України «Про запобігання корупції», у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. Заява про конфлікт інтересів члена колегіального органу заноситься в протокол засідання колегіального органу.

У разі якщо неучасть особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу, у прийнятті рішень цим органом призведе до втрати правомочності цього органу, участь такої особи у прийнятті рішень має здійснюватися під зовнішнім контролем. Рішення про здійснення зовнішнього контролю приймається відповідним колегіальним органом.

Статтею 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» визначено, що cільський, селищний, міський голова, секретар, депутат сільської, селищної, міської ради, голова, заступник голови, депутат районної, обласної, районної у місті ради бере участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою за умови самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання.

Є зрозумілим, що у разі доведення наявності реального конфлікту інтересів, а також умислу особи на неповідомлення про конфлікт інтересів та/або вчинення дій чи прийняття рішень у умовах реального конфлікту інтересів під час виконання представницьких повноважень, такі особи притягуються до встановленої законом адміністративної відповідальності.

Однак яка доля має спіткати акт органу місцевого самоврядування, прийнятий за результатами голосування за участі депутата, який діє в умовах конфлікту інтересів?

За положеннями частини 1 статті 67 Закону України «Про запобігання корупції», нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Натомість судова практика у справах за позовами про визнання незаконними актів, рішень органів місцевого самоврядування з мотивів порушення депутатами під час голосування обмежень щодо недопущення конфлікту інтересів, не була однаковою.

Водночас, постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 442/730/17 висловлено позицію, яка матиме визначальне значення для формування єдиної правозастосовної практики стосовно рішень, прийнятих органами місцевого самоврядування за участі депутатів, що діяли в умовах конфлікту інтересів.

Згідно із згаданою постановою, з метою формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування вимог статей 28, 35, 67 Закону № 1700-VII, Велика Палата Верховного Суду зробила такі висновки:

При вирішенні питання про наслідки прийняття рішення органом місцевого самоврядування в умовах конфлікту інтересів у депутата відповідного органу необхідно застосовувати вимоги Закону № 280/97-ВР. З аналізу норм цього Закону вбачається, що ним урегульовано питання організації роботи органу місцевого самоврядування, яким є сільська рада, визначено обсяг повноважень та порядок діяльності вказаного органу.

Визначено правовий статус депутата місцевої ради. Передбачено обов'язки кожного депутата та порядок дій ради, органів ради у випадку конфлікту інтересів.

З аналізу частини другої статті 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування» убачається, що обов'язки щодо попередження конфлікту інтересів у депутата місцевої ради покладено не лише на такого депутата, але і на відповідну постійну комісію інших депутатів відповідної ради.

При виникненні конфлікту інтересів у депутата сільської ради він має діяти не лише у відповідності до правила, передбаченого у статті 59-1 Закону № 280/97-ВР, згідно з яким сама можливість брати участь у розгляді, підготовці та прийнятті рішень відповідною радою пов'язана з виконанням ним такої умови: самостійного публічного оголошення про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання, але і з врахуванням вимог статті 35 Закону № 1700-VII.

У частині другій статті 35 Закону № 1700-VII зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

У пункті 1.1.2 Методичних рекомендацій зазначено, що за частиною другою статті 35 Закону № 1700-VII член колегіального органу, у разі виникнення у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом, а його заява про конфлікт інтересів заноситься в протокол засідання колегіального органу.

Тобто, орган, наділений спеціальною компетенцією, НАЗК, відповідно до пункту 15 статті 11 Закону № 1700-VII витлумачив застосування положень статті 59-1 Закону № 280/97-ВР та частини другої статті 35 Закону№ 1700-VII, зазначивши, що у такій ситуації перевагу має спеціальний закон, яким є Закон№ 1700-VII.

Крім того, у частині другій статті 35 Закону № 1700-VII передбачено, що про конфлікт інтересів такої особи може заявити будь-який інший член відповідного колегіального органу або учасник засідання, якого безпосередньо стосується питання, що розглядається. З урахуванням вимог статті 59-1 та 47 Закону № 280/97-ВР про наявність такого конфлікту інтересів мав заявити і депутат відповідної постійної комісії сільської ради, до обов'язків якої входить урегулювання конфлікту інтересів у депутатів сільської ради чи будь-який депутат сільської ради, який обізнаний про те, що депутат відповідної та особа, щодо якої вирішується питання про передачу прав чи надання привілеїв, є близькими особами у розумінні Закону № 1700-VII.

Згідно з частиною першою статті 67 Закону № 1700-VII нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об'єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства з питань запобігання корупції, органу місцевого самоврядування.

Корупція становить серйозну загрозу верховенству права, підриває основи демократії, нівелює соціальну справедливість, перешкоджає економічному розвитку та загрожує належному виконанню державою своїх зобов'язань щодо поваги, захисту, сприяння та виконання прав людини, що знайшло своє відображення у Конвенції ООН проти корупції.

У контексті вимог Конвенції ООН проти корупції частину першу статті 67 Закону № 1700-VII не можна розглядати окремо і без співставлення з вимогами статі 35 названого Закону щодо імперативної заборони, у тому числі і депутату місцевої ради, брати участь у прийнятті рішення органом у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Крім того, не лише депутат місцевої ради зобов'язаний запобігати конфлікту інтересів. Такий обов'язок прямо покладено на відповідну постійну комісію місцевої ради та на кожного депутата місцевої ради, який обізнаний з наявністю конфлікту інтересів у іншого депутата місцевої ради (статті 59-1 та 47 Закону № 280/97-ВР).

Отже, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом.

Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

Особа, яка зверталася до органу місцевого самоврядування з відповідною заявою про набуття права чи визнання такого права, не позбавлений можливості звернутися до відповідного органу про розгляд такої заяви у встановленому законом порядку, оскільки порушення, допущене радою при прийнятті оскаржуваного рішення не є перешкодою для повторного розгляду вказаного питання із дотриманням вимог чинного законодавства.

Враховуючи положення частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду щодо застосування щодо застосування вимог статей 28, 35, 67 Закону України «Про запобігання корупції», є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Викладена вище позиція автора заснована на узагальненні матеріалу і особистому досвіді, надається з інформаційною метою, не є юридичною, адвокатською консультацією, роз'ясненням з правових питань, тощо. У конкретних ситуаціях доцільно звернутись до фахівця для отримання відповідної консультації.