Кримінальна відповідальність за неподання е-декларації: підстави та умови

Статтею 366-1 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування е-декларації

     Одним з найактуальніших у суспільстві питань, що постійно перебуває у полі зору засобів масової інформації та представників громадських організацій, є питання притягнення до відповідальності посадовців, що ухиляються від виконання вимог антикорупційного законодавства.

     Підігріває цю увагу постійне «звітування» про результати роботи антикорупційних органів, як-от нещодавня інформація Національного агентства з питань запобігання корупції, відповідно до якої з початку 2018 року НАЗК направило до правоохоронних органів 115 обґрунтованих висновків щодо неподання посадовцями декларацій.

     Однак аналізом тексту судових рішень у справах про вчинення кримінальних правопорушень, передбачених статтею 366-1 КК України, опублікованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень, встановлено, що далеко не завжди правоохоронці здійснюють досудове розслідування у вказаній категорії кримінальних проваджень саме за повідомленнями НАЗК.

     Як приклад, справи №446/2008/18, №446/2006/18, №607/15999/18, №703/2432/17, №754/5458/18, №569/239/18, №233/3239/17, та низка інших.

     За текстом вироків у перелічених справах вказаної категорії, серед доказів вини обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, не зазначено повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про факт неподання декларації.

     З цього постає питання: чи є законним притягнення осіб до кримінальної відповідальності за неподання декларації, здійснене без попередньої "участі"  НАЗК у процесі виявлення самого факту неподання такої декларації?

      Статтею 366-1 Кримінального кодексу України передбачено кримінальну відповідальність за умисне неподання суб’єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

     Тобто, з суб'єктивної сторони вказане кримінальне правопорушення характеризується лише прямим умислом.

     При цьому умисел є однією із форм вираження вини, як обов'язкової ознаки будь якого складу злочину, яка підлягає доказуванню як на досудовому розслідуванні, так і під час судового розгляду, шляхом аналізу всіх зібраних у кримінальному провадженні доказів, адже кримінальна відповідальність особи можлива лише за умови доведення у встановленому законом порядку вини особи у вчиненому злочині, обов'язок по доказуванню якого, відповідно до ч.1 ст. 92 КПК України покладається на сторону обвинувачення.

     Статтею 28 Конвенції Організації Об'єднаних Націй проти корупції, ратифікованої Україною 18 жовтня 2006 року, зазначено, що усвідомлення, намір або умисел, які необхідні, як елементи будь-якого злочину, визначеного цією Конвенцією, можуть бути встановлені з об'єктивних фактичних обставин справи.

     Як визначено статтею 45 Закону України «Про запобігання корупції», суб’єкти декларування зобов’язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

     Відповідно до положень частин 2 та 3 статті 49 Закону України «Про запобігання корупції» державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, а також юридичні особи публічного права зобов'язані перевіряти факт подання суб'єктами декларування, які в них працюють (працювали або входять чи входили до складу утвореної в органі конкурсної комісії, до складу Громадської ради доброчесності, відповідних громадських рад, рад громадського контролю, утворених при державних органах), відповідно до цього Закону декларацій та повідомляти Національне агентство про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій у визначеному ним порядку.

     Якщо за результатами контролю встановлено, що суб'єкт декларування не подав декларацію, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію в порядку, визначеному частиною першою статті 45 цього Закону.

     Одночасно Національне агентство письмово повідомляє про факт неподання декларації спеціально уповноваженим суб'єктам у сфері протидії корупції, а також керівнику державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, їх апарату, юридичної особи публічного права, вищому органу управління відповідного громадського об'єднання, іншого непідприємницького товариства про факт неподання декларації відповідним суб'єктом декларування.

     Відповідно до пункту 3 Порядку перевірки факту подання суб’єктами декларування декларацій відповідно до Закону України «Про запобігання корупції» та повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про випадки неподання чи несвоєчасного подання таких декларацій, затвердженого рішенням НАЗК від 06.09.2016  № 19, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України  15 листопада 2016 р. за № 1479/29609, перевірка факту подання декларацій та повідомлення Національного агентства про випадки неподання чи несвоєчасного подання декларацій покладаються на уповноважений підрозділ (особу) з питань запобігання та виявлення корупції відповідного органу, або інший структурний підрозділ такого органу (далі – відповідальний підрозділ (особа)), визначений керівником органу.

     Пунктами 5-8 згаданого Порядку визначено, що відповідальний підрозділ (особа) органу, в якому працюють (працювали) суб’єкти декларування, перевіряє факт подання декларацій шляхом пошуку та перегляду інформації в публічній частині Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, на офіційному веб-сайті Національного агентства.

     У випадку встановлення факту неподання чи несвоєчасного подання декларацій суб’єктами декларування, відповідно до вимог Закону, відповідальний підрозділ (особа) органу, в якому працюють (працювали) суб’єкти декларування, повідомляє про це Національне агентство упродовж трьох робочих днів з дня виявлення такого факту. Повідомлення Національного агентства про факт неподання чи несвоєчасного подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надсилається на адресу електронної пошти, зазначену на офіційному веб-сайті Національного агентства, та засобами поштового зв’язку (рекомендованим листом з повідомленням про вручення).

     Зазначене повідомлення надсилається відповідним органом окремо за кожним фактом такого неподання чи несвоєчасного подання.

     У випадку встановлення факту неподання декларації суб’єктом декларування, відповідно до вимог Закону, Національне агентство письмово повідомляє такого суб'єкта про факт неподання декларації, і суб'єкт декларування повинен протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення подати декларацію.

     Повідомлення суб'єкту декларування надсилається за адресою зареєстрованого місця його проживання, що вказана в останній поданій таким суб’єктом декларації, або за адресою, зазначеною відповідним органом, у повідомленні про встановлення факту неподання чи несвоєчасного подання декларації.

     У разі встановлення факту неподання декларації суб’єктом декларування Національне агентство письмово повідомляє про це керівника відповідного органу, вищому органу управління відповідного громадського об’єднання, іншого непідприємницького товариства та спеціально уповноважених суб'єктів у сфері протидії корупції.

     Повідомлення про факт неподання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, надсилається з урахуванням положень статті 216 Кримінального процесуального кодексу України.

     Таким чином, законодавством передбачений порядок повідомлення суб'єкта декларування про факт неподання декларації та строк подання декларації після отримання зазначеного повідомлення.

     З огляду на вказані положення закону, стороною обвинувачення у кримінальних провадженнях, передбачених статтею 366-1 КК України, задля доведення винуватості особи у вчиненні вказаного кримінального правопорушення та наявності прямого умислу, має бути доведено та підтверджено відповідними належними та допустимими доказами факт отримання підозрюваним (обвинуваченим) повідомлення Національного агентства з питань запобігання корупції про факт неподання декларації.

     Вбачаємо, що у разі, якщо особа, яка притягується до відповідальності, не отримувала такого повідомлення від НАЗК, сторона обвинувачення позбавляється можливості стверджувати про обгрунтованість обвинувачення з точки зору діючого закону, оскільки у такому разі відсутні обов’язкові докази, які можуть бути використані для доведення наявності в особи умислу на вчинення відповідного кримінального правопорушення.

     У свою чергу вказане свідчитиме про відсутність в діях особи складу кримінального правопорушення, передбаченого статтею 366-1 КК України, а отже й відсутність підстав для притягнення до кримінальної відповідальності.

     Вважаємо, що в умовах формування правозастосовної практики щодо притягнення осіб до кримінальної відповідальності у сфері е-декларування важливим є орієнтування правоохоронців на чітке та послідовне дотримання вимог діючого законодавства, що в свою чергу унеможливить протиправне та безпідставне притягнення осіб до кримінальної відповідальності та порушення їх прав.

     Викладена вище позиція автора  не є правовою консультацією та надається з інформаційною метою. У конкретних ситуаціях доцільно звернутись до фахівця для отримання відповідної консультації.