Cтворення військових судів у контексті посилення відповідальності військовослужбовців

На сьогодні кримінальні справи щодо військових злочинів розглядаються загальними судами. Чому після прийняття Закону № 2839-ІХ слід задуматися про військові суди?

У грудні 2022 року широкого суспільного резонансу набув законопроєкт про внесення змін до Кримінального кодексу України (далі — КК) щодо посилення відповідальності за найпоширеніші військові злочини, який публічно підтримав Головнокомандувач ЗСУ генерал Валерій Залужний. Наприкінці січня 2023 року згадані зміни набули чинності, і незабаром суди почнуть розглядати справи щодо військовослужбовців за новими «жорсткими» правилами призначення покарань. У цьому контексті саме час нагадати, що питання створення військових судів в Україні далі окремих дискусій не зайшло. Повномасштабне вторгнення Російської Федерації в лютому 2022 року не стало підставою для відродження військового правосуддя. Кримінальні справи щодо військових злочинів наразі розглядають загальні суди.

КОРОТКА ІСТОРІЯ ВІЙСЬКОВИХ СУДІВ В УКРАЇНІ

Система військових судів існувала на території України ще за часів Запорізької Січі, перебування українських територій у складі Російської та Австро-Угорської імперій, у час відродження української державності на початку ХХ століття, а також у період СРСР.

Після проголошення незалежності України систему військових судів складали військові суди регіонів, Військово-Морських Сил і гарнізонів. У складі Верховного Суду України діяла військова колегія. Повноваження цих судів розповсюджувалися на справи про всі злочини, вчинені військовослужбовцями. Судді військових судів перебували на військовій службі й мали військове звання офіцерського складу. 14 вересня 2010 року указом Президента України військові суди було ліквідовано через значне скорочення кількості справ.

Після початку у 2014 році антитерористичної операції на сході України кількість військових злочинів закономірно зросла, а тому питання створення військових судів актуалізувалося. У парламенті було зареєстровано декілька законопроєктів, однак їх не підтримали. Повномасштабне вторгнення РФ змусило повернутися до обговорення питань військового судочинства, але результатів це поки не дало.

ПОСИЛЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ВІЙСЬКОВІ ЗЛОЧИНИ

27 січня 2023 року набрав чинності Закон України № 2839-IX, яким внесено такі зміни до КК:

- Заборонено призначати судом більш м'яке покарання, ніж передбачено законом на підставі ч. 1 ст. 69 КК, за такі військові злочини: невиконання наказу (ст. 403 КК), погроза або насильство щодо начальника (ст. 405 КК), самовільне залишення військової частини або місця служби (ст. 407 КК), дезертирство (ст. 408 КК), самовільне залишення поля бою або відмова діяти зброєю (ст. 429 КК), вчинені в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.

- Заборонено звільняти судом від відбування покарання з випробуванням на підставі ч. 1 ст. 75 КК за аналогічні військові злочини (ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК).

- Посилено покарання за невиконання наказу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці (ч. 3 ст. 403 КК), — позбавлення волі строком від 5 до 8 років.

- Змінено диспозицію ч. 5 ст. 407 КК, так зване «самовільне залишення частини».

Що означатимуть ці зміни на практиці? В Україні зросте кількість вироків військовослужбовцям з реальним строком позбавлення волі.

Наприклад, до набрання чинності Законом № 2839-IX, якщо військовослужбовець самовільно покинув військову частину в умовах воєнного стану і це було доведено під час судового розгляду, то він за наявності пом’якшувальних та інших обставин міг розраховувати на:

- призначення більш м’якого покарання, ніж позбавлення волі від 5 років (наприклад, арешт на декілька місяців, штраф);

- звільнення від відбування покарання зі встановленням іспитового строку до 3 років, як кажуть у народі, «умовний термін».

Після набрання чинності змінами в багатьох справах суд буде змушений у випадку доведення винуватості призначити військовослужбовцю реальний термін позбавлення волі від 5 до 8/10/12 років залежно від вчиненого злочину за ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК.

Ще один, на мою думку, наслідок законодавчого посилення кримінальної відповідальності військовослужбовців — збільшення кількості угод про визнання винуватості. Частина 2 ст. 75 КК встановлює, що суд ухвалює рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді позбавлення волі на строк не більше ніж 5 років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Закон № 2839-IX забороняє застосування судами звільнення від відбування покарання з випробуванням за деякі військові злочини на підставі ч. 1 ст. 75 КК. Проте опція звільнення від відбування покарання з випробуванням залишається через ч. 2 ст. 75 КК, коли укладена угода про визнання винуватості між прокурором і підозрюваним або обвинуваченим військовослужбовцем.

Слід одразу зауважити про дискусію щодо можливості застосування ч. 2 ст. 75 КК при існуванні винятків за ч. 1 ст. 75 КК (за аналогією з корупційними кримінальними правопорушеннями). Станом на сьогодні суди дотримуються позиції про можливість звільнення особи від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження відповідної угоди з прокурором щодо корупційних кримінальних правопорушень. Швидше за все такий самий підхід буде і щодо військових злочинів за ст. 403, 405, 407, 408, 429 КК.

Перспектива отримати реальне покарання у вигляді позбавлення може відбити в особи бажання захищатися в суді. У цьому контексті угода з прокурором про визнання винуватості з «умовним терміном» може сприйматися як швидкий і гарантований варіант закінчити кримінальне переслідування. Своєю чергою прокурори можуть зловживати ситуацією з посиленням кримінальної відповідальності та змушувати військових визнавати свою вину, підписувати угоду під ризиком серйозного покарання.

ЧОМУ В КОНТЕКСТІ ЗАКОНУ № 2839-IX СЛІД ЗАДУМАТИСЯ ПРО ВІЙСЬКОВІ СУДИ?

На сьогодні кримінальні справи щодо військових злочинів розглядаються загальними судами. Тобто в цих справах вироки виносять судді, які в той самий час розглядають переважно цивільні справи, кримінальні справи щодо найпоширеніших злочинів (крадіжка, шахрайство, завдання тілесних ушкоджень тощо), справи про адміністративні правопорушення. Переважна частина таких суддів ніколи не мала стосунку до військової справи, не проходила військову службу та не обізнана з особливостями виконання військового обов’язку.

Водночас розгляд справ щодо військовослужбовців вимагає знань спеціального військового законодавства, статутів ЗСУ, розуміння особливостей виконання бойових завдань, тонкощів взаємовідносин між військовими в бойовій обстановці. Також до цього часу існує чимало спірних моментів при кваліфікації військових злочинів. Наприклад, за ст. 403 КК невиконання наказу має спричинити тяжкі наслідки, проте варіація цих наслідків законом не визначена. Визначити тяжкість конкретних наслідків має суд.

Важлива й оперативність розгляду справ в умовах воєнного стану. Через свою завантаженість загальні суди розглядають справи, м’яко кажучи, нешвидко. Також постає питання про повноту судового розгляду. Наприклад, військові суди можуть територіально розташовуватися близько до районів ведення бойових дій, дислокації військових частин, що полегшує явку обвинуваченого, свідків-військовослужбовців на судові засідання, дослідження речових доказів за місцем їх перебування тощо.

На мій погляд, посилення кримінальної відповідальності військовослужбовців має стати сигналом для відродження військових судів в Україні. З набранням чинності Законом № 2839-IX ціна судової помилки при ухваленні вироку надзвичайно висока. Спеціалізація суддів може підвищити якість правосуддя в кримінальних справах проти військовослужбовців. Концепція військового судочинства має переваги та недоліки, але в умовах довготривалої війни та збільшення особового складу ЗСУ варто почати обговорення цього питання серед військових і правників. У багатьох розвинених країнах уже довгий час існує система військових судів (США, Велика Британія, Канада, Ізраїль, Польща тощо), а тому Україна може почати будувати власну систему з огляду на позитивний досвід інших держав.

Підсумовуючи, хочу навести позицію людини, яка напряму дотична і до системи правосуддя, і до військової служби. Олександр Мамалуй, суддя Верховного Суду, к. ю. н., офіцер снайперського підрозділу ЗСУ, у своєму інтерв’ю від 1 червня 2022 року сказав: «Відновлення військових судів буде на користь правосуддю, це будуть високопрофесійні люди, яким сказали поїхати в зону бойових дій на виїзне засідання — і вони поїдуть. Вони будуть знати точно, що це за зброя та як вона працює. В складі колегії вони можуть прийти до спільної думки з усіх військових питань. Відновити військові суди, особливо в умовах війни (не спеціальні суди на якийсь випадок), було б правильним рішенням. В багатьох цивілізованих країнах вони є. Наприклад, в США є. Там і військові присяжні є».