На сьогоднішній день склалася стала практика, що найчастіше ініціюють накладення арешту на майно слідчі та прокурори.
На сьогоднішній день склалася стала практика, що найчастіше ініціюють накладення арешту на майно слідчі та прокурори. Проте, таким правом наділений і цивільний позивач, як на стадії досудового розслідування, так і під час судового розгляду.
Частиною 1 статті 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Завданням арешту майна є:запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Кодексом передбачено, що цивільний позивач має право звертатися з клопотанням про накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), що передбачено п. 4 ч. 2 ст. 170 КПК України – арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду заподіяну діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка чинила суспільно небезпечне діяння , а також юридичної особи щодо юридичної особи щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичної особою, щодо якої здійснюється провадження.
Щодо порядку накладення арешту на майно з метою відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення ( цивільний позов) на стадії досудового розслідування необхідно звернути увагу на вимоги до клопотання.
Так, у клопотанні цивільного позивача, про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди.
Одні вважають, що підстави для накладення арешту на майно до притягнення особи до кримінальної відповідальності відсутні і у такому випадку,цивільному позивачу у разі звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно буде відмовлено, інші вважають, що цивільний позивач має право звертатися з таким клопотанням з моменту пред’явлення цивільного позову у кримінальному провадженні і якщо клопотання про накладення арешту на майно повністю відповідає вимогам ч. 3 ст. 172 КПК України, слідчий суддя має його задовольнити.
На мою думку, вже з моменту пред’явлення цивільного позову до органу досудового розслідування, особа має право звертатися до суду з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні.
Тобто, у разі якщо фізична особа звернулася до органу досудового розслідування з цивільним позовом в рамках кримінального провадження (особисто подала слідчому чи через канцелярію), то з цього моменту особа набула прав та обов’язків цивільного позивача, і відповідно має право на звернення до суду з клопотанням про накладення арешту на майно.( ст. 170,171 КПК України).
Разом з тим, у відповідності до п. 10 ст. 56 КПК протягом кримінального провадження потерпілий має право зокрема на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди у порядку передбаченому законом( статті 127,128 КПК).
Виходячи з положень діючого кримінального процесуального кодексу подавати чи не подавати цивільний позов у кримінальному провадженні це право, а не обов’язок потерпілого, тому фактично потерпілий може не бути цивільним позивачем.
Судова практика також розділилась: частина слідчих суддів задовольняє клопотання цивільного позивача про накладення арешту на майно під час досудового розслідування, інша відмовляє, мотивуючи відсутністю повідомлення про підозру.
В грудні 2017 представляючи інтереси потерпілих у кримінальному провадженні, виникла необхідність накласти арешт на належний йому транспортний засіб. Вказаний транспортний засіб був речовим доказом у кримінальному провадженні та на момент звернення з клопотанням був переоформлений на третю особу, яка не мала ніякого процесуального статусу у кримінальному провадженні. В інтересах потерпілих було подано позовні заяви до органу досудового розслідування, підготовлено та подано до суду клопотання про накладення арешту на майно. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання.
Так, слідчий суддя Шевченківського районного суду міста Києва відмовив у задоволенні клопотання представника цивільного позивача про накладення арешту на майно, мотивуючи тим, що у кримінальному провадженні нікому про підозру не повідомлялось, тому підстави для задоволення клопотання відсутні.
В свою чергу ми не погодились та подали апеляційну скаргу і колегія Апеляційного суду міста Києва скасувала ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва та ухвалила нове рішення яким задовольнила клопотання та наклала арешт на майно у кримінальному провадженні. При цьому обставини не змінились - про підозру нікому не повідомлялось і особа у власності якої перебувало майно не мала процесуального статусу підозрюваного.
Колегією суддів Апеляційного суду міста Києва ухвалу слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва скасовано та постановив нове рішення яким клопотання представника цивільного позивача задоволено в повному обсязі та накладено арешт на майно особи.
Справа № 761/46476/17 суд зазначив:
«……В рамках вказаного кримінального провадження Особа 2 та ОСОБА_3 визнано потерпілими. Також, вказаними особами заявлено цивільні позови.
Звертаючись з клопотанням про арешт транспортного засобу «Maybach», 57, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, представник цивільних позивачів, адвокат ОСОБА_1, зазначила, що метою для застосування даного заходу кримінального провадження є забезпечення відшкодування завданих збитків (цивільного позову).
Дослідивши зміст цивільних позовів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 колегія суддів приходить до висновку, що вони подані у відповідності до вимог чинного законодавства і є обґрунтованим.
Також, надані суду матеріали містять достатньо даних, які дають підстави вважати, що транспортний засіб «Maybach», 57, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.
Вказані обставини, у відповідності до вимог ст. 170 КПК України, є достатніми підставами для накладення арешту на майно.
Таким чином, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з постановленням нової ухвали апеляційним судом.
Постановляючи нову ухвалу, колегія суддів, за встановлених обставин, приходить до висновку, що клопотання адвоката ОСОБА_1, подане в інтересах ОСОБА_3, про накладення арешту на майно, а саме на транспортний засіб «Maybach», 57, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, слід задовольнити. При цьому, колегія суддів, враховуючи вимоги ст. 173 КПК, що стосуються принципу розумності і співрозмірності обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідками арешту майна для його власника, вважає за необхідне встановити заборону відчуження та розпоряджання вказаним майном.»
Звичайно позиція неоднозначна, проте використовувати такий спосіб для захисту свого права власності реально і, більше того, такий спосіб приносить позитивні результати у вигляді збереження власності Клієнтів та унеможливлює подальше відчуження майна до третіх осіб.
