Дарування майна для отримання взаємної винагороди протиправно

Дарунок свого майна у власність обдаровуваного для отримання взаємної винагороди, суперечить діючому законодавству та є підставою для недійсності правочину

05 листопада 2020 року Верховний суд у справі № 285/1940/18-ц, провадження № 61-4153св19 (ЄДРСРУ № 92731770) досліджував питання щодо правової природи договору дарування майна для отримання взаємної винагороди.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі №905/1227/17 (провадження № 12-112гс18).

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Відповідно до статей 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Аналогічна правова позиція викладена 19.01.2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 754/15344/18, провадження № 61-12804св20 (ЄДРСРУ № 94297110).

Окрім цього, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц та Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17.

Але також слід враховувати, якщо обдаровуваному не належить дарунок на праві власності на момент розірвання договору дарування, то за відсутності речі (збереженості майна) правові наслідки для повернення дарунка в натурі на підставі ч. 1 ст. 727 ЦК України не виникають.

Аналогічна правовий висновок, викладений Верховним Судом у постановах: від 26 вересня 2019 р. у справі № 464/1509/17 та від 21 жовтня 2020 р. у справі № 357/10458/18.

ВИСНОВОК: Договір дарування, правовою метою якого є передача дарувальником свого майна у власність обдаровуваного для отримання взаємної винагороди, суперечить вимогам статті 717 ЦК України та є підставою для визнання цього договору недійсним

Вказаний висновок узгоджується із висновками Верховного Суду у подібних правовідносинах, висловлених у постановах від 18 грудня 2020 року у справі № 541/2898/18 (провадження № 61-12478св20), від 18 листопада 2020 року у справі № 202/2578/19 (провадження № 61-2626св20), від 05 листопада 2020 року у справі № 285/1940/18-ц (провадження № 61-4153св19), від 01 жовтня 2020 року у справі № 585/2413/19 (провадження № 61-8097св20), від 24 червня 2020 року у справі № 405/2719/17 (провадження № 61-45189св18),  від 20 листопада 2019 року у справі № 308/3593/17 (провадження  № 61-9231св19), від 07 червня 2018 року у справі № 569/16624/15-ц (провадження № 61-2785св18).