Судова практика Європейського суду у спорах з фіскальними органами

Продовження…

Ч.1 запосиланням ЛІГАБлог 

Згідно з статтею 17Закону України “Про виконання рішень та застосування практики ЄвропейськогоСуду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практикуСуду як джерело права.

Вищий адміністративнийсуд України не є виключенням, а навпаки флагманом її застосування, оскількиподаткові спори становлять значну долю правозастосовної практики всієї судовоїсистеми країни.

Розпочати матеріалхочеться зі справи «Ейрі  проти Ірландії»  (Airey  v. Ireland,  рішення  від 9.10.1979) в якій сформульовано правовупозицію - «Конвенціягарантує не теоретичні та ілюзорні права, а права, що мають практичний вплив іє ефективними».

1.Неявка позивача.

Рішення ВАСУ від 20липня 2016 р. у справі № К/800/13789/16: «Європейський суд з  прав людини  в  рішенні  від 7 липня  1989 року у справі"Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.  проти Іспанії"  зазначив,   що   заявник  зобов'язаний   демонструвати готовність  брати участь  на всіх етапах розгляду,  що стосуються безпосередньойого,  утримуватися від використання  прийомів,  якіпов'язані  із  зволіканням у розгляді справи,  а такожмаксимально використовувати  всі   засоби   внутрішнього  законодавства   для прискорення процедури слухання. Він не буде відповідальним за відкладення,викликані станом його здоров'я, оскільки вони пов'язані з форс-мажорнимиобставинами…. Таким чином, неодноразова неявка позивача, яким було ініційовано судовийспір, без поважних причин у судове засідання цілком об'єктивно була розціненасудами як зловживання сторони своїми процесуальними правами, що єнеприпустимим.

2.Відповідальність за контрагента.

2.1. У рішеннях ВАСУ від18 та 19 липня 2016 р. у справах № К/800/1991/16 та № К/800/6127/13 зазначено:У рішенні суду у справі "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03) наводяться висновки про те, що позбавлення податковим органом праваплатників податків податку на додану вартість на податковий кредит, бюджетневідшкодування з причини виявлення зловживань з боку їхніх постачальників єпорушенням статті 1 Протоколу до Європейської конвенції про захист прав людинита основоположних свобод. Адженемає доказів залучення платника податку на додану вартість до протиправноїдіяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, чидоказів того, що йому було відомо/повинно бути відомо/ про таку діяльність йогопостачальників. В цьомувипадку не дотримується принцип пропорційності, тобто справедливого балансу міжвимогами публічного інтересу та захистом прав приватних осіб, у реалізації якихздійснюється втручання держави.

Надаючи правову оцінкуналежності обраного позивачем способу захисту, слід зважати і на йогоефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини іосновоположних свобод. 

У справі «БУЛВЕС» АДпроти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своємурішенні від 22.01.2009 наголошував наіндивідуальній юридичній відповідальності за податкові правопорушення.

2.2. У рішенніЄвропейського Суду з прав людини від 22.01.2009 у справі “Булвес” АД протиБолгарії (заява №3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи завідсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичноїособи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгупоставок, або вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативнінаслідки для отримувача оподатковуваноїПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльністьпостачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенніякого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органипорушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільнихінтересів та вимогами захисту права власності.

3.Ефективний спосіб захисту.

У пункті 145 рішення від15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства"(Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд зправ людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівніефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаютьсяКонвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системітієї чи іншої країни.

Таким чином, суть цієїстатті зводиться до вимоги надатизаявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили бкомпетентному державному органу розглядати по їх суті скарги на порушенняположень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хочадержави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чиномвони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Суд вказав на те, що задеяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всієюсукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенціївимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності"небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідневідшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характерускарги заявника за Конвенцією. Засібзахисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як узаконі,  так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діямиабо недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з правлюдини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року(заява № 38722/02)).

Таким чином, ефективнийзасіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечитипоновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

4.Зменшення або звільнення від судового збору / майнова вимога.

4.1.Рішеннями ВАСУ від15 липня 2016 р. у справі №  К/800/14649/16 та від 13 липня 2016 року усправі № К/800/15458/16 передбачено: «У рішенні Європейського суду з правлюдини у справі «Креус проти Польщі» від 19.06.2011, в якому вказано, що такіхарактеристики судового провадження, як справедливість відкритість таневідкладність, не мають цінності у випаду відсутності факту порушенняпровадження у справі. Також податковий орган вказав на висновки Конституційногосуду України, викладені у рішенні від 28.11.2013 у справі № 1-17/2013 законституційним зверненням асоціації «Дім авторів музики в Україні» щодоофіційного тлумачення положень пункту 7 частини першої статті 5 Закону України«Про судовий збір» у взаємозв’язку з положеннями пункту «г» частини першоїстатті 49 Закону України «Про авторське право і суміжні права», про те, що гарантієюреалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя євстановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються досуду.

Так, відповідно дорішення Європейського суду з прав людини від 19.06.2001 справ «Креуз протиПольщі» «правона суд» не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітнимизасобами, в тому числі фінансовими.

Відповідно до положеньЗакону України «Про судовий збір» органам фіскальної служби не надано пільгщодо сплати судового збору. Водночас, суд звертає увагу на те, що податковіінспекції є державними органами, що здійснюють адміністрування податків,зборів, платежів, тобто суб'єктом, що реалізує свою владну компетенцію, а відсутність чинедостатність фінансування їх діяльності не може свідчити про наявність підставдля звільнення від сплати судового збору.

Рішенням ВАСУ від 05 липня 2016 року у справі №К/800/7848/16 відхилено клопотання щодо звільненнявід сплати судового збору: «Розглянувши вказане клопотання податкового органу,суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що у його задоволенні слід відмовити,оскільки відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільненняскаржника від законодавчо встановленого обов'язку зі сплати судового збору.Зазначена позиція також відповідає висновкам Європейського суду з прав людини урішенні по справі «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18 жовтня2005 року (заява № 70297/01). При цьому, судом вірно зазначено пробезпідставність посилань апелянта на постанову Верховного Суду України від30.06.2015 року по справі № 21-598а15, оскільки в цьому рішенні судом зробленийвисновок щодо звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скаргиу зв'язку з тим, що законодавством були передбачені пільги щодо сплати судовогозбору за подання позовної заяви (з урахуванням особливостей предмету позову«про надання особі статусу біженця»). Разом зтим, при зверненні до суду першої інстанції із вимогами про скасуванняподаткового повідомлення-рішення чинним законодавством пільги щодо сплатисудового збору не передбачені.

4.2.Рішенням ВАСУ від 07липня 2016 у справі №  К/800/42716/15 передбачено: «Зі змісту рішенняЄвропейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін протиУкраїни» вбачається, що збільшення податковим органом зобов'язань особи зподатку є втручанням до його майнових прав.

Отже, відповідно допрактики Європейського суду з прав людинивимога про визнання протиправним (неправомірним) рішення суб'єкта владнихповноважень, яке впливає на склад майна позивача, у тому числі шляхомбезпідставного стягнення податків, зборів, штрафних санкцій тощо, є майновою.

5.Майно та прибутки.

5.1.У рішенні ВАСУ від13 липня 2016 р. у справі № К/800/14623/16 передбачено наступне: «Прецедентнапрактика Європейського суду з прав людини, викладена у його рішенні від19.12.1989 у справі «Мелахер та інші проти Австрії», розуміє під поняттям «майно» у контексті статті 1 Першого протоколуКонвенції прибутки,що випливають з власності, зокрема, орендна плата(рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно дозаконодавства.

5.2. В свою чергурішення ВАСУ від 30 червня 2016 року за № К/800/63242/14 встановлює: «Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку про те,що право на визначення напряму використання належних платнику сум бюджетноговідшкодування є його дискреційним правом.

У статті 1 Першогопротоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, (далі -Конвенція) проголошено, що кожна фізична або юридична особа має право мирноволодіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше якв інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальнимипринципами міжнародного права.

Надаючи тлумачення цієїнорми міжнародного права в рішенні від 06 листопада 2008 року у справі«Ісмаїлов проти Росії» Європейський суд з прав людини зазначив, що перша танайважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції передбачає, щобудь-яке втручання органу влади у мирне володіння майном повинно бути «законним»:у пункті 2 встановлено, що держави мають право контролювати використання майнашляхом введення «законів». Крім того, принцип верховенства права - одна зпідвалин демократичного суспільства - закріплений в усіх статтях Конвенції.Питання, чи було досягнуто справедливого балансу між загальними інтересамисуспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стаєзначимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотриманопринципу «законності» і воно не було свавільним.

«Майно»,яке є предметом розглядуваної справи, - це сума податку на додану вартість, щопідлягає відшкодуванню платнику з бюджету. Оспорювані дії Бориспільської ОДПІ ГУМіндоходів у Київській області є фактично свавільним втручанням податковогооргану в мирне володіння майном, яке не зумовлено вимогами закону.

З огляду на викладене,суди цілком об'єктивно визнали протиправними дії відповідача, які полягали врозпорядженні належною позивачу сумою бюджетного відшкодування.

6.Настання відповідних насідків за законом.

У рішенні ВАСУ від 06липня 2016 р. по справі № К/800/11703/16 вказано: Європейський суд з правлюдини під час розгляду справи «Толстой-Милославський проти СполученогоКоролівства» визначив, що закон має відповідати якісним вимогам, насамперед,вимогам «доступності» та «передбачуваності».  Тобто, «закон» повинен бутиналежним чином доступним: громадянинповинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосуванняправових норм у конкретному випадку. Крім того, норма не може розглядатисяяк «закон», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянинміг регулювати свою поведінку. Громадянин повинен мати можливість - у разінеобхідності за належної правової допомоги - передбачити, на скільки це розумноза конкретних  обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія (рішення Європейського суду з прав людинивід 23.06.1995 у справі «Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства»).

Закінчити матеріалхотілось би справою  «Коссі проти Сполученого Королівства»,  де судпідкреслив, що «в інтересах правової визначеності та регулярного розвиткупрецедентного права відповідно до Конвенції» він убільшості випадків дотримується правила прецеденту. Це дозволяє Судові забезпечити реалізаціюпринципу правової рівності всіх перед законом і судом, адже вирішення схожихсправ по різному може призвести до того, що будуть порушені законні очікуваннятих, хто шукає захисту в правосуддя, а також рівновага та стабільністьсуспільних правовідносин. Страсбурзький суд змінює свою практику лише тоді,коли цього вимагають потреби забезпечення ефективного захисту прав людини (зогляду на принцип ефективного та динамічного тлумачення конвенційних норм).

Отже, здекількох можливих варіантів інтерпретації змісту правової норми дляправозастосування Судом обирається той, практична реалізація якого забезпечитьнайвищий рівень захисту прав та основних свобод людини, у тому числі й шляхомзастосування належних механізмів їх поновлення.

При цьому з метоюзабезпечення правової визначеності Страсбурзький суд у більшості випадківтлумачить Конвенцію в контексті своїх попередніх рішень, змінюючи свою практикулише в тих випадках, коли цього вимагає принцип динамічного тлумачення, якийдозволяє забезпечити максимально ефективний захист прав людини таосновоположних свобод в умовах постійної еволюції європейських стандартів угалузі прав людини.