Спроможні територіальні громади: популізм чи реальність?

Питання реформування органів місцевого самоврядування назріло вже давно. Адже діюча територіальна організація влади, успадкована Україною із середини минулого століття, коли про місцеве самоврядування і мови не велося, на сьогоднішній день неефективна.

На жаль, процедура добровільного об’єднання громад, на яку покладали дуже великі надії поки що, не дає очікуваних результатів.

Річ в тім, що модернізація місцевого самоврядування, як і кожна реформа, потребує своїх виконавців та глибокого розуміння суті здійснюваної політики. Заміна неефективної системи місцевого самоврядування передбачає врахування економічних та демографічних показників, розвитку інфраструктури, історичних традицій населених пунктів тощо. І що не менш важливо в демократичній державі, процес реформування має супроводжуватися просвітницькою роботою в громадах та фаховою підготовки працівників виконкомів. Адже як показує практика старости та виконкоми перших об’єднаних територіальних громад дуже часто не знають як правильно організувати роботу управ. Управлінського досвіду керування об’єднаними громадами немає, а урядові роз’яснення різняться. Без моніторингу та оперативного врахування на законодавчому і урядовому рівнях проблем, із якими зіткнулися перші об’єднані територіальні громади на місцях, будь-яка, навіть найліпше теоретично підготовлена, реформа приречена на провал.

В Україні полюбляють посилатися на результати Польщі, досягнені в реформуванні місцевого самоврядування. При цьому стараються не звертати уваги, що наші сусіди п’ять років готувалися: зробили нормально працюючі електронні сервіси, якісні дороги, щоб можна було швидко дістатися до центрів, а вже після того об’єднали громади. В нас поки-що все робиться з точністю до навпаки.

Нормативними підставами реформування місцевого самоврядування є Закон України «Про добровільне об’єднання територіальних громад (№157-VIII від 05.02.2015) та урядові документи: «Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні (розпорядження КМУ №333-р)», «Методика формування спроможних територіальних громад (постанова КМУ №214 від 08.04.2015). Саме ці акти визначають, яким чином має відбуватись об’єднання громад для того щоб вони стали спроможними.

Суб’єктами добровільного об’єднання територіальних громад є суміжні територіальні громади сіл, селищ, міст. Об’єднана територіальна громада, адміністративним центром якої визначено місто, є міською територіальною громадою, центром якої визначено селище, – селищною, центром якої визначено село, – сільською. Відповідно до цього плану у разі об’єднання такі громади наділяються повноваженнями та ресурсами, як у міст обласного значення. Тепер про все по порядку.

«Каменем спотикання» для тих хто вже створив чи задумується про об’єднання в територіальну громаду є питання наповнення бюджету. Зокрема, унормування самого принципу, за яким будуть розподілятися кошти між населеними пунктами. Багатьох хвилює питання чи не виникне ситуація за якої «серед рівних знайдуться рівніші» або навпаки сильніші громади тягнутимуть на своїх плечах слабші. Окрім того, тим громадам, які об’єднаються найпершими, держава обіцяла чималі фінансові вливання. Проте у 2016 році кошти з держбюджету отримали лише ті об’єднані територіальні громади, які встигли вчасно обрали собі голову. А фінансування інших громад залишиться на їхніх плечах.

В правовому полі основна проблема полягає у тому, що в законодавстві поки-що багато «білих плям» і виникає чимало питань у процесі реорганізації юридичних осіб – шкіл, лікарень, закладів комунальної інфраструктури тощо. Саме тому реформу місцевого самоврядування багато хто трактує як намір «перерізати» межі районів, що насправді не відповідає дійсності. Адже засадничою ідеєю реформи є передача повноважень та відповідальності на місця.

Підводячи підсумки зазначимо, що для підвищення ефективності реформи місцевого самоврядування необхідно забезпечити: формування перспективного плану об’єднання територіальних громад; максимальне врахування географічної, культурної, етнічної та іншої специфіки громад; інформаційно-роз’яснювальний супровід процесу об’єднання територіальних громад; проведення навчальних семінарів для працівників органів місцевого самоврядування та громадськості щодо різних аспектів реформи. При цьому самі громади, органи самоврядування, громадські об’єднання та активісти повинні не чекати запрошення, а активно включатися у процес реформування органів самоврядування на місцях.