Значення вини платника у застосуванні штрафу за ст. 120-1.1 ПК України

Суцільна автоматизація реєстрації ПН/РК в ЄРПН часто призводить до застосування фінансових санкцій до платників незалежно від їх вини, проте на щастя судова практика іншої думки.

 Як відомо, структура ст. 120-1.1 ПК України сформована таким чином, що у разі фактичної реєстрації податкової накладної/розрахунку коригування (далі - ПН/РК) в Єдиному реєстрі податкових накладних  (далі – ЄРПН) з порушенням граничного строку, до платника податку у безумовному автоматизованому порядку застосовується відповідна штрафна санкція. На жаль зміст ст. 120-1.1 ПК України не містить навіть й натяку на те, що саму технологічну, автоматизовану дію з фактичної реєстрації ПН/РК в ЄРПН вчиняє саме центральний орган виконавчої влади, що реалізує податкову політику, як адміністратор ЄРПН (з огляду на зміст пп. 14.1.60 п. 14.1 ст. 14 ПК України), а не платник податку, як звичайний користувач такої системи.

В даному сенсі, на мою думку, важливо звернути увагу на зміст висновків Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду викладених у постановах від 12.07.2019 № 0940/1600/18 (№ К/9901/15445/19) та від 23.07.2019 № 620/3609/18 (№ К/9901/16564/19) де зазначено, що: « … в процедурі внесення інформації (відомостей щодо податкових накладних та розрахунків коригування) до ЄРПН є дві окремі стадії: 1) надання платником податку на додану вартість податкової накладної (розрахунку коригування); 2) прийняття/неприйняття податкової накладної (розрахунку коригування) та внесення відомостей щодо неї (нього) безпосередньо до ЄРПН. Перша із цих стадій залежить від платника податку на додану вартість і є результатом його дій, тоді як друга - це результат виконання роботи програмного забезпечення, що контролюється ДФС, та/або безпосередніх дій працівників ДФС, на яку (які) платник податку не має впливу.

 У цьому контексті встановлена нормою пункту 120-1.1 статті 120-1 ПК відповідальність … може застосовуватися в разі, якщо платник податку не надав (не надіслав) податкову накладну (розрахунок коригування) ДФС у строк, встановлений цією статтею.» 

Не менш важливий висновок викладено Верховним судом у постанові від 06.08.2018 № 818/1447/16 (№ К/9901/40500/18) де наголошено, що: « … отримувач (позивач) має можливість зареєструвати такий розрахунок коригування за умови виконання постачальником свого обов'язку надіслати складений ним розрахунок-коригування на зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг отримувачу. Таким чином, не можуть бути застосовані до позивача (покупця) штрафні санкції, передбачені пунктом 120-1.1 статті 120-1 Податкового кодексу України, якщо продавець не виконав свого обов'язку з надіслання розрахунку коригування отримувачу. Такі обставини унеможливлюють реєстрацію позивачем розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних.»

У контексті наведених висновків Верховного суду щодо очевидної необхідності дослідження обставин здійснення платником податку усіх необхідних від нього дій, які передбачив законодавець для вчасної реєстрації ПН/РК, неможливо оминути зареєстрований 30.08.2019 у парламенті за №1210 Проект Закону про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві. 

Даний законопроект викликав, м’яко кажучи, жваву дискусію (а у дійсності справжнє обурення) не лише серед бізнес-спільноти, а й у середовищі правників з податкових спорів, передумовою якої є одна з пропозицій профільного комітету парламенту з питань фінансів, податкової та митної політики доповнити ст. 109 ПК України пунктом 3. Суть такого доповнення у тому, що особа нестиме фінансову відповідальність передбачену зокрема ст. 120-1 ПК України за вчинене податкове правопорушення незалежно від наявності вини!     

Тож справедливо виникає питання, а чи дійсно вітчизняний платник податку прагне саме до такого змісту автоматизації відносин з податковим органом, зокрема у призмі задекларованої новосформованим українським урядом суцільної «діджиталізації»? Чи отримаємо ми обіцяну лібералізацію господарювання від такої концепції «держави у смартфоні» ?