Підсудність спору при не виконанні тендерного договору: КАС чи ГПК ?

Кожному суб’єкту господарювання відомо про випадки неповного, несвоєчасного оплати таким суб’єктом владних повноважень вартості товарів згідно умов тендерного договору на користь постачальника.

Кожному суб’єкту господарювання, який хоча б одного разу здійснював поставку товарів, робіт чи послуг на адресу замовника з бюджетного сектору економіки у межах Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922- VIII, відомо про випадки неповного, несвоєчасного або ж взагалі неперерахування оплати таким суб’єктом владних повноважень вартості товарів згідно умов тендерного договору на користь постачальника.

Очевидно, що постачальник відразу поспіхом звертається до відповідного господарського суду з позовом про стягнення заборгованості з рахунків замовника. Проте чи надає це підприємству бажаний результат – отримання повної оплати, окрім заблокованих державним виконавцем казначейських рахунків відповідного замовника. 

Так, на владно-управлінську природу та зміст дій розпорядника бюджетних коштів спрямованих на здійснення фінансових розрахунків суб’єкта владних повноважень з приватними постачальниками товарів, робіт чи послуг у межах виконання умов тендерного договору й відповідно певної бюджетної програми, вказав Верховний Суд України у постанові від 23.06.2015 у справі № 803/963/14 (№ 21-919а15, рішення у ЄДРСР за № 46449614) зазначивши, що оскільки дії одного з управлінь районної державної адміністрації, як головного розпорядника коштів місцевого бюджету, спрямовані на здійснення розрахунків з постачальниками послуг за своїм змістом спрямовані на виконання функцій суб’єкта владних повноважень, тобто є такими, що не виникають з диспозитивних договірних відносин. А відтак такі дії, й відповідні повноваження (спрямовані на розрахунок з постачальниками) за своїм правовим змістом є виконавчими і розпорядчими, що підтверджує їх владну природу, адже рішення щодо здійснення грошового розрахунку з постачальниками містить безпосередній владний характер позаяк приймається лише у межах відповідних владно-управлінських повноважень та на виконання певної бюджетної програми, що саме по собі виключає кваліфікацію таких дій як ті, що виникли з договірних (диспозитивних) відносин.

Отже, діяльність розпорядника бюджетних коштів у відносинах, щодо фінансових розрахунків з постачальниками (тобто переможцями оголошеного тендеру у межах державних закупівель, які згодом виступають отримувачами бюджетних коштів) є здійсненням владних управлінських функцій в розумінні статті 2 КАС України.

Необхідно також брати до уваги постанову Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 760/11577/15-ц (№ 6-1329цс16, рішення у ЄДРСР за № 67858214) суть якої полягає у наступному.

Згідно з пунктом 1.8 Порядку відкриття та закриття рахунків у національній валюті в органах Державної казначейської служби України, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 22.06.2012 № 758 органи Казначейства здійснюють розрахунково-касове обслуговування клієнтів відповідно до умов договорів між органами Казначейства та клієнтами, тобто розпорядником бюджетних коштів, яким у нашому випадку є замовник по тендерному договору.  

Одразу звертаємо увагу читача, на постанову Верховного Суду України від 02.12.2015 у справі № 826/6059/13-а (№ 21-3920а15, рішення у ЄДРСР за № 54163639) де акцентовано увагу на зміст пункту 22.4 статті 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 №2346-ІІІ (далі - Закон № 2346 ) визначено, що під час використання розрахункового документа ініціювання переказу є завершеним для платниказ дати надходження розрахункового документа на виконання до банку платника. Банки мають забезпечувати фіксування дати прийняття розрахункового документа на виконання.

А тому, орган казначейства виконуючи розрахунково-касову функцію банку відповідного розпорядника бюджетних коштів, тобто замовника по тендерному договору, будучи учасником системи електронних платежів Національного банку України, і враховуючи положення статті 19 Конституції України зобов’язаний дотримуватися положень Закону № 2346.

Так, відповідно до змісту пункту 8.1, 8.4 статті 8 Закону № 2346 банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. Міжбанківський переказ виконується в строк до трьох операційних днів.

За приписами пункту 2.19 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 розрахункові документи, що надійшли до банку протягом операційного часу, банк виконує в день їх надходження. Розрахункові документи, що надійшли після операційного часу, банк виконує наступного операційного дня.            

Таким чином, на думку автора, суб’єкту господарювання ініціюючи судовий процес спрямований на фактичне отримання підприємством повної вартості поставлених товарів по тендерному договору, в адміністративному позові необхідно залучати співвідповідачем відповідний орган Казначейства з формулюванням позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди (в результаті протиправної бездіяльності з неперерахування коштів) або зобов’язання вчинити певні дії, а саме перерахувати кошти з бюджетного рахунку розпорядника (замовника по тендерному договору) на користь підприємства, проте найбільш гарантованим та позитивним для суб’єкта господарювання слід розглядати позовну вимогу про стягнення матеріальної шкоди.