Ще ближче до тортур, ще далі до правосуддя

16 березня 2017 року Парламент прийняв закон, яким розширив сферу застосування угод про визнання винуватості у кримінальному провадженні.

16березня 2017 року Парламент прийняв закон, яким розширив сферу застосування угодпро визнання винуватості у кримінальному провадженні.

Слово «угоди» в усіх непосвячених у таїнствакримінального процесу асоціюється із такими мирними речами, як купівля-продаж,оренда чи щонайбільше – лізинг та факторинг. Втім, посвячені знають – угодиможна укладати не лише з бізнес-партнерами, а й з правосуддям.

Угоди у кримінальних справах прийшли до нас ізСША. У Штатах так історично склалося, що зі слідством можна домовлятися. Нетаким способом, як історично склалося у нас,а законно. Цей процес називається «plea bargaining» і він нагадує процедуруукладення мирової угоди у цивільному процесі – сторони йдуть на взаємніпоступки з метою досягнення прийнятного варіанту кінцевого рішення. Угоди уШтатах можуть стосуватися: 1) зняття обвинувачень за кількома злочинами заумови визнання винуватості у вчиненні іншого (інших); 2) визнання винуватості уменш тяжкому злочині, аніж інкримінований; 3) зменшення розміру покараннячи заміна покарання на більш м’яке. До прикладу, обвинуваченому може бути«пробачено» цілі епізоди обвинувачення, але тільки в обмін на важливу інформацію,якою він володіє як учасник злочинної організації. Одним із найвідомішихприкладів такої угоди є справа Сальватора Ґравано, який був впливовим членомзлочинної організації Ґотті і особисто вчинив та організував ряд убивств. У1991 році Ґравано погодився свідчити проти лідера злочинної організації ДжонаҐотті і багатьох інших членів організації в обмін на пом’якшення покарання.Джон Ґотті та ряд інших отримали пожиттєве ув’язнення, тоді як Ґравано – лише позбавленняволі строком на 5 років.

Красивий судовий процес із красномовнимиадвокатами і присяжними в глибокій задумі, який ми звикли бачити вголлівудських фільмах, мало нагадує американські реалії. Ні, такі процеситрапляються, але орієнтовно один із десяти. Інші закінчуються угодою. Якщоугоди досягнуто – обвинувачений визнає себе винним (pleadsquilty),що позбавляє його права на суд присяжних, а прокуратуру – обов’язку доводитикожну обставину обвинувачення. Суд виключно зі слів обвинуваченого вважаєдоведеним факт вчинення ним інкримінованого злочину. Тому після визнання винивесь подальший судовий процес зводиться до з’ясування, чи було вонодобровільним, чи розуміє обвинувачений зміст того, у чому визнає себе винним, ічи дотримано інших процесуальних тонкощів.

У 2012 році угоди прийшли в Україну разом ізновим Кримінальним процесуальним кодексом. Їх адепти стверджували, що угоди –це манна небесна, яка принесла нам такі важливі для кожного речі якпроцесуальна економія та врегулювання кримінально-правового конфлікту надобровільній основі. Голоси противників потонули серед моря фраз на кшталт: «нуце ж стільки часу слідчого, прокурора і суду можна зекономити; угоди ж лише длянескладних справ, де не розслідуються особливо тяжкі злочини, зрештою, суд можевідмовити у затвердженні угоди, якщо з нею щось не так».

Все ж ключовим аргументом було інше: «у США 9із 10 справ вирішуються на підставі угоди, а це провідна правова система,світовий економічний лідер і так далі». Однак, мало хто знає, що за океаномдалеко не всі сприймають угоди як манну небесну. Зокрема, через ризикзастосування примусу до обвинуваченого, адже не секрет, що прокурор майжезавжди прагне швидко і вдало (для нього) вирішити справу шляхом укладенняугоди. Навіть тоді, коли йдеться про серйозне обвинувачення, американські (і нелише) прокурори все одно спонукають обвинуваченого визнати себе винним у менштяжкому злочині чи у меншій кількості злочинів. Як результат, особи, які б малибути виправдані через брак доказів, нерідко заявляють про винуватість через страхтривалого ув’язнення чи навіть смертної кари. Як зазначає американський вченийМартін Янт, чим тяжчим є обвинувачення, чим більше злочинів інкримінують особі,тим більший її страх і, відповідно, схильність до укладення угоди незалежно відвинуватості. Доходить навіть до того, що процедуру домовленостей щодо угод порівнюютьіз середньовічними тортурами.

У праці «Тортури та угоди із правосуддям» ДжонЛанґбейн пише, що «безумовно, існує різниця міжрозчавленими кінцівками як результатом відмови у визнанні себе винним ікількома додатковими роками ув’язнення з тієї ж причини. Але різниця у ступені,а не у виді. Угоди із правосуддям, як і тортури, є примушенням». І справді,американська практика свідчить, що покарання, призначене в результаті відмовивід визнання винуватості і проведеного у зв’язку із цим повного судовогорозгляду, буде значно суворішим, аніж покарання, призначене в результаті угодиіз правосуддям. Прикладом є дослідження судді штату Массачусетс Вільяма Янґа.Він стверджує, що у двох схожих випадках першому обвинуваченому, який визнаєсебе винним і укладе угоду із правосуддям, суд присудить позбавлення волі нап’ять років, другому обвинуваченому, який відмовиться укладати угоду інаполягатиме на повноцінному судовому розгляді, – двадцятирічний строкув’язнення.

Ще менше людей знають, що у США є штати, деугоди заборонено, наприклад, Аляска. І мало хто задумується над іншим – угодиприродні для американської правової системи, але суперечать базовим принципамконтинентального права, до якого належить, зокрема, українське. У нашомусудочинстві визнання вини ніколи не знімало із суду обов’язок з’ясувати, що жвідбулося насправді.

Втім, із 2012 року це змінилося. Тепер ізправосуддямможна домовитися. Спершу угоду провизнання винуватості можна було укладати не у всіх справах – заборонялося щодоособливо тяжких злочинів (ті, за якіможна отримати більше 10 років) та у будь-яких справах, де є потерпілий.

У 2015 році Верховна Рада дозволила укладатиугоди і щодо особливо тяжких злочинів, які розслідує НАБУ, за умови викриттяпідозрюваним (обвинуваченим) іншої особи у вчиненні злочину, теж віднесеного допідслідності НАБУ, якщо інформація щодо вчинення такою особою злочину будепідтверджена доказами.

16 березня 2017 року Верховна Рада дозволилаукладати угоди і щодо будь-яких інших особливо тяжких злочинів. Так само необхідною умовою є викриттяпідозрюваним, який не є організатором такої групи або організації, інших учасниківгрупи чи злочинів, вчинених цією групою або організацією. Але за умови, що інформаціябуде підтверджена доказами.

Крім того, тепер укладати угоду про визнаннявинуватості можна і в тих справах, де є потерпілі. Щоправда, поки вимагаєтьсяїх згода.

У 2012 прихильники угод говорили, що вонидозволяють зберегти час слідства і суду для розгляду складних справ щодоособливо тяжких злочинів. Тепер угоди можна укладати і щодо особливо тяжкихзлочинів. Кажуть, це все на користь процесуальної економії у нелегкій справіборотьби з тероризмом та організованою злочинністю. Я ж кажу, що це порушенняпринципу презумпції невинуватості.

В Грузії серед адвокатів побутує такий напівжарт-напівправда:коли поліція затримує двох співучасників, то кожен із них молиться, щоб йогопершим викликати на допит – щоб встигнути визнати себе винним і здати іншого.

У Штатах угоди порівнюють із тортурами. У нас практика«вибивання зізнання» існувала задовго до того, як з’явилися угоди. Насправді іугоди, і тортури мало нагадують правосуддя.