Як Україна може посилити інформаційний фронт протистояння російській пропаганді?
Підтримувати інформаційний фронт надзвичайно важливо, особливо в умовах проникнення російської пропаганди навіть у науковий сегмент на Заході.
Ні для кого не секрет, що ми живемо у світі, який конструюється інтерсуб’єктивним сприйняттям реалій, в першу чергу на індивідуальному рівні усвідомлення тих чи інших подій. Ба більше, це сприйняття, як виявляється, можна екстраполювати на вищі сходинки організації соціального порядку, починаючи з національного та закінчуючи глобальним виміром. У цьому контексті, варто визнати, що процес цієї екстраполяції не відбувається у вакуумі, і тим більше не передбачає автоматичне перевтілення свіжозартикульованих смислів в наріжні патерни соціальної свідомості. Роль своєрідних 'фільтрів', які прокладають ці канали, кінцевим пунктом призначення яких є суспільне визнання, як не дивно, виконують не лише медіа, але й так звані 'академічні конвенції'. Що варто розуміти під академічними конвенціями, залишається питанням відкритим, враховуючи, що та об’єктивність, яку так відчайдушно переслідують шукачі правди, ймовірно, стала першою жертвою соціальних інтеракцій. Це зовсім не означає, що нам потрібно поставити під сумнів усі досягнення позитивізму на кшталт законів фізики, хімії чи біології, проте, якщо мова йде про аналіз соціальних процесів, об’єктивність стає останньою категорією, яку варто було б вплітати в канву наукової операціоналізації, особливо в умовах, коли цю так звану ‘об’єктивність’ можна сконструювати (чим, власне, і займається машина російської пропаганди). Категоричність у контексті визначення таких понять як 'справедливість', 'свобода', 'безпека', 'рівність' чи 'стабільність' є надзвичайно небезпечною, особливо в спробах віднайти так звану 'збалансованість', до якої останнім часом почали апелювати фанати 'не все так однозначно'.
На сьогодні боротьба за право на існування не лише української державності, але й українського народу, триває, і вона далеко не обмежується конвенційною війною. Інформаційна лінія фронту стала досить важливим елементом прокладання нашого шляху до безсумнівної перемоги. Однак, як виявилось, навіть на тлі тих жахіть, яких завдала та продовжує завдавати росія, інформаційний фронт не став теплою ванною для носіїв синдрому вцілілого. Особливо відчутним це стало у старій Європі. Виявляється, російській пропагандистській машині вдалось проникнути і у науковий сегмент на Заході. Звісно, не усі приклади, наведені у даному матеріалі варто стигматизувати грифом 'зі слідом кремля', деякі з них стали скоріш симптомом тієї промиваючої мізки стратегії росії. У розрізі деяких кейсів стає очевидно, що зовсім неважливо, були вони проспонсоровані росією напряму чи ні, вони все одно працюють на користь агресора, і це є саме тим викликом, з яким нам доведеться боротись у найближчому майбутньому.
Першим таким кейсом стала згадка в одній із доповідей ООН про начебто 'воєнні злочини', здійснені окремим загоном спеціального призначення НГУ «Азов». Європейці (які, власне, лише декілька декад тому припинили криваві війни між собою, а тепер вважають себе мегаоб’єктивними та цивілізованими суспільними одиницями) спостерігають за подіями в Україні крізь медійне скло, 'кварцовим компонентом' якого і стають ось ті 'супероб’єктивні' доповіді ООН, ОБСЄ і тд. А ось про те, що постійним членом Ради безпеки ООН з правом вето до цих пір залишається росія; про те, що російське лобі залишається реальним явищем у кулуарах навіть міжнародних організацій, часто забувають згадувати. Чи ці компоненти не такі вже і важливі для 'збалансованої' картини світу? Питання, звісно, риторичне. Однак це ще раз засвідчує селективність у висвітленні подій у гарячих точках світу. І, на жаль, ця селективність залишається на совісті редакційної політики навіть найбільш надійних видань.
Другим кейсом, який варто згадати у контексті цього матеріалу, стала резолюція Європейського парламенту стосовно висловлення 'жалю' з приводу визнання Степана Бандери національним героєм України (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Знову ж таки, апологети нікчемних аргументів на кшталт: 'Україна не може стати членом ЄС допоки у нас ТАКІ національні герої' першим чином почнуть вам давати посилання на цю так звану 'супероб’єктивну' резолюцію, аргументуючи це тим, що ваша думка – це всього лише продукт вашого суб’єктивного сприйняття, а ось резолюція, просунута потужним польським лобі, одержимим на той час боротьбою за право на 'історичну правду', - чистий продукт збалансованості. Важливо зазначити, що hard evidence для пошуку кремлівського сліду у цьому конкретному кейсі, звісно, бракує, однак ігнорувати те, що це працює на руку агресору не варто.
Третім кейсом, який варто було б висвітлити у цьому матеріалі, є типовий російський наратив про колабораціонізм українців з нацистами під час Другої світової війни. Цей наратив підхопили та неодноразово повторювали і продовжують це робити усі проросійські помийки. Проте, що залишається найцікавішим, згадки про СС 'Галичина' успішно кочують і у наукових виданнях, звісно, без деталізації та належного подання фактів. Цей кейс є чудовим прикладом того, як можна викривити історію, вдаючись до селективного характеру подання фактів. Так, створення та продуктивне функціонування СС 'Галичина' мали місце у 20 столітті. Однак, замість того, аби бездумно повторювати російську пропаганду, з 'цукрозамінників' у вигляді ботівських постів у Фейсбуці чи Твітері, варто було б відкрити ті ж самі документи за результатами Нюрнберзького трибуналу і перевірити, за що насправді боролись українці і чому вони вирішили співпрацювати з німецькими армійськими угрупуваннями. Відповідно до трьох судових висновків щодо нацистської партії, та її силових структур, до відповідальності було притягнуто індивідів, які безпосередньо були членами цих організаційних одиниць. 14-та гренадерська дивізія СС 'Галичина' навіть не проходила за цими обвинуваченнями, щонайменше тому, що українці не відповідали критеріям прийняття до лав СС. Натомість, справжньою метою української національної еліти на той час було відновлення та збереження української суб’єктності. Це, у свою чергу, означало, що українці лише намагались використати німецькі військові спроможності, щоб розбудувати власну армію, здатну стояти на сторожі спокою української державності. Якщо уже на те пішло, то показовим також є те, що чомусь російська пропаганда свідомо уникає згадки того факту, що росіяни також мали свою дивізію - 29 дивізію добровольців СС. Що ж це тоді, як не селективне подання фактів?
Отож, підсумовуючи, перед 'титанами' інформаційного фронту також стоїть непросте завдання. Якщо російській пропаганді вдається вживлювати у свідомість європейців відверту брехню та маніпуляцї, прикриваючись так званою 'об’єктивністю' та 'збалансованістю', чи уявляємо ми взагалі, якою потужною могла б стати наша відповідь? Адже українцям точно не бракує підтверджень та сухих фактів, які вщент розбивають та розвіюють міфи кремлівської пропаганди. Не дарма Григорій Сковорода неодноразово повторював, що 'не розум від книг, а книги від розуму створились'. Настав час нагадати про це і нашим західним друзям, особливо тим, які так часто акцентують на своїх блискучих здібностях до критичного мислення. Продовжуємо мобілізувати увесь наш інтелектуальний потенціал для спростування так званих 'наукових розвідок' Міршаймера та Волта. ЗСУ, волонтери та звичайні жителі українських міст та сіл відкрили світові зовсім іншу Україну, таку сміливу, відважну, віддану ідеалам свободи та праву на самовизначення. Надзвичайно важливо утримати цей потенціал та докласти усіх зусиль, аби східноєвропейський регіон припинили досліджувати та аналізувати крізь призму однієї лише росії.
- "Розумні строки" протягом 1200 днів: чому рішення у справі стає недосяжним Максим Гусляков 20:49
- Мир начал избавляться от иллюзий, связанных с ИИ Володимир Стус вчора о 23:54
- Триваюче правопорушення – погляд судової практики Леся Дубчак вчора о 16:19
- Дике поле чи легальна сила: навіщо Україні закон про приватні військові компанії (ПВК)? Галина Янченко вчора о 16:03
- Реформа "турботи" Андрій Павловський вчора о 12:07
- Оцінка девелоперського проєкту з позиції мезонінного інвестора, як визначити дохідність Роман Бєлік 26.06.2025 18:39
- Весна без тиші: безпекова ситуація на Херсонщині Тарас Букрєєв 26.06.2025 17:24
- Краще пізно, ніж бідно: чому після 40 саме час інвестувати в фондовий ринок Антон Новохатній 26.06.2025 16:20
- Коли рак – це геополітика. Або чому світ потребує термінової операції Дана Ярова 26.06.2025 12:35
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України Валерій Карпунцов 26.06.2025 12:18
- Воднева революція на колесах та чому Україні не можна залишатися осторонь? Олексій Гнатенко 26.06.2025 12:15
- Ризики Закону про множинне громадянство Андрій Хомич 26.06.2025 10:57
- Спеціальний трибунал щодо злочину агресії проти України Дмитро Зенкін 25.06.2025 13:10
- Товарознавча експертиза у справах про недостовірне декларування Віктор Худоченко 25.06.2025 13:00
- Симуляція безпеки: таблички замість життя. Троянди – на бюджеті. Люди – на підлозі Дана Ярова 25.06.2025 12:36
- Дискреція не без меж: перші рішення на користь кандидатів до апеляцій 1634
- Як керувати бізнесом за тисячі кілометрів і залишатися лідеркою: мій особистий досвід 466
- Президент поза строком: криза визначеності й мовчання Конституційного суду України 441
- Реформа "турботи" 91
- Житлово-будівельні товариства: як знизити ризики у новому житловому будівництві 89
-
"Гра в кальмара 3": ексклюзив LIGA.net з режисером і зірками шоу про фінал, конфлікти і продовження
Життя 18907
-
Дратують фото з моря: чому чужі Instagram-відпустки викликають заздрість і чи це нормально
Життя 12524
-
Чому жінки після 40 йдуть з сім’ї, а чоловіки купують мотоцикли: правда про кризу середнього віку
Життя 10390
-
"Юля друга". Банкова готує відставку Шмигаля – хто може стати новим прем'єром: усе про ротації
9191
-
Ці продукти любить ваш шлунок та кишківник. Розбираємо популярні поради з мережі
Життя 8580