Авторські блоги та коментарі до них відображають виключно точку зору їхніх авторів. Редакція ЛІГА.net може не поділяти думку авторів блогів.
08.12.2022 17:38

Рейдерство, мирові угоди і "Res Judicata"

Адвокат, керівник Адвокатського бюро Серта, партнер Адвокатського об’єднання "A.L.TERRA"

Недосконалість регулювання порядку затвердження судами мирових угод створює передумови щодо набуття майна інших осіб, а в певних ситуаціях скасувати такі ухвали неможливо з огляду на «Res Judicata».

Інститут мирової угоди створено задля примирення сторін у спірних правовідносинах на підставі взаємних поступок. Існує кілька моделей процедур, спрямованих на примирення сторін, які запроваджуються законодавством, а в Україні використовується варіант, за яким суд затверджує умови мирової угоди, надаючи їм силу судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. 

Така модель має свої недоліки, на які звертається увага в наукових колах, але недостатність правового регулювання її запровадження зумовлює можливості для недобросовісних учасників досягати протиправних цілей, в тому числі і для захоплення чужого майна. В певних випадках незаконна мирова угода, затверджена ухвалою суду, взагалі не може бути переглянута з огляду на принцип «Res Judicata» («вирішена справа»), відповідно до якого остаточне рішення суду, яке вступило в силу, є обов’язковим для сторін і не може переглядатися. 

Мирова угода – це передбачений процесуальним законодавством правочин, умови якого мають стосуватись лише сторін спору і не порушувати прав та інтересів третіх осіб, однак процесуальні складники процесу примирення сторін не створюють чіткого обов’язку для суду перевіряти перед затвердженням мирової угоди підстави та обґрунтованість позову, дійсну наявність спору. Суд при затвердженні мирової угоди навіть не зобов’язаний формально вирішувати питання, які визначені процесуальним законодавством як обов’язкові під час ухвалення рішення суду, оскільки мирова угода затверджується ухвалою, яка є одним із видів судового рішення, так само як і рішення суду. Це, у своїй сукупності, створює передумови для затвердження у штучних судових спорах мирових угод ухвалами із метою їх подальшого примусового виконання. 

В одній із справ ми здійснювали захист добросовісного набувача нерухомого майна у м. Києві у справі за позовом неволодіючого власника, коли в процесі розгляду дізнались про рейдерське захоплення цього майна сторонніми особами із використанням ухвали місцевого загального суду в Херсонській обл. про затвердження мирової угоди. 

Схема рейдерського захоплення була такою. У справі №654/3787/18 позивач фізична особа нібито уклав договір позики, за яким передав відповідачу фізичній особі 9 850 000,00 грн готівкою, а відповідач цих коштів не повернув, що зумовило звернення позивача до суду із позовом про їх стягнення, однак сторони у справі уклали мирову угоду, за умовами якої домовились врегулювати спір шляхом передачі відповідачем у власність позивачу двох квартир у м. Києві. При цьому, сам відповідач зареєстрував за собою право власності на вказані квартири якраз перед укладенням мирової угоди на підставі нібито виданих нотаріусом Сніжнянської державної нотаріальної контори Таранцовим О.А. свідоцтв про придбання майна з прилюдних торгів від 10.04.2012р., нотаріальний архів якого втрачено 2014 року на тимчасово окупованій території України в Донецькій обл. 

Ухвалою Голопристанського районного суду Херсонської області від 06.12.2018р. затверджено умови вказаної мирової угоди, визнано за позивачем у справі право власності на дві квартири у м. Києві. Вже 30.12.2018р. позивач продав свої набуті на підставі мирової угоди квартири юридичній особі, яка прагне з того часу вважатись їх добросовісним набувачем, хоча користувачі квартир із 2015 року і по нині залишаються незмінними.  

При постановленні ухвали про затвердження мирової угоди місцевий загальний суд не з’ясовував дійсну наявність спору між сторонами, можливе порушення прав третіх осіб, законність передачі права власності на нерухоме майно на підставі мирової угоди, законність набуття відповідачем права власності на нерухоме майно якраз перед укладенням мирової угоди. 

Згодом, рішенням Вищої ради правосуддя №14/0/15-20 від 09.01.2020р. звільнено Францішка Ю.В. з посади судді Голопристанського районного суду Херсонської області на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України за постановлення ухвали від 06.12.2018р. у справі №654/3787/18, а сама ухвала скасована на підставі апеляційної скарги нашого клієнта постановою Херсонського апеляційного суду від 27.06.2019р

Скасування ухвали, якою затверджено мирову угоду, не спрощує процедуру оспорення статусу добросовісного набувача, який прагне мати юридична особа, що придбала квартири 30.12.2018р. за договорами купівлі-продажу, однак саме її скасування є обов’язковим для такого оспорення. В цій справі нам вдалось скасувати ухвалу, оскільки вона прямо порушила права нашого клієнта, а участі у розгляді справи він не брав. 

В іншій же судовій справі ухвала, якою затверджено сумнівну мирову угоду, не була переглянута з огляду на принцип «Res Judicata» («вирішена справа»). Так, 05.09.2014р. Господарським судом Івано-Франківської області постановлено ухвалу, якою затверджено мирову угоду у справі №909/741/14 за позовом іноземної юридичної особи до двох українських компаній про визнання права власності на етилен в кількості 795,781 тон, який знаходиться в ізотермічному резервуарі зберігання юридичної особи, що брала участь у справі в якості третьої особи, тобто, не була стороною справи. 

При постановленні ухвали про затвердження мирової угоди місцевий господарський суд не з’ясовував дійсну наявність спору між сторонами, можливе порушення прав третіх осіб, законність визнання права власності на етилен за позивачем на підставі поданих ним доказів, наявність у відповідачів цього етилену, а також те, хто є дійсним володільцем етилену з огляду на положення частини першої статті 397 ЦК України (володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе).

Якщо детально ознайомитись із змістом затвердженої мирової угоди від 05.09.2014р., то вона стосується прав і обов’язків не сторін справи №909/741/14, а учасника справи і володільця етилену – третьої особи.  

У 2015 році відбулась зміна учасників, керівництва цієї юридичної особи, а сама мирова угода, затверджена ухвалою від 05.09.2014р., не пред’являлась до виконання до 17.08.2018р., поки іноземна юридична особа не звернулась до господарського суду із позовом про повернення етилену в кількості 795,781 тон, вказуючи, що є його власником на підставі укладеної мирової угоди, затвердженої ухвалою місцевого господарського суду від 05.09.2014р. у справі №909/741/14.

У 2018 році юридична особа, яка була учасником розгляду справи №909/741/14, не мала жодної можливості оскаржити ухвалу місцевого господарського суду від 05.09.2014р., якою затверджувалась мирова угода, з огляду на положення частини другої статті 261 ГПК України: незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення.

Ми представляли інтереси нового учасника цієї юридичної особи, який придбав 100% частки в статутному капіталі уже після укладення мирової угоди та затвердження її судом, дізнався про її існування лише в січні 2020р., скористався своїм правом на оскарження ухвали від 05.09.2014р. у справі №909/741/14.

Скаржник стверджував, що оскільки іноземна юридична особа не має жодних належних доказів на підтвердження права власності на етилен в кількості 795,781 тон, окрім ухвали суду про затвердження мирової угоди, то така ухвала є протиправною. 

Ухвалами від 10.06.2020р., а також від 14.12.2020р. Західний апеляційний господарський суд двічі закрив провадження у справі №909/741/14 з одних і тих самих підстав: «оскаржуваним судовим рішенням жодним чином не вирішувалось питання про права та інтереси скаржника, а перегляд в 2020 році рішення від 2014 року було б порушенням принципу «Res Judicata».

Дійсно, юридична визначеність є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права, а остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, має бути обов’язковим і не може переглядатися. Однак, законодавець не позбавлений можливості встановити для суду обов’язок перевіряти обґрунтованість позову і наявність у позивача доказів на обґрунтування своїх вимог у справі, вказавши, що лише виконання цього обов’язку судом може призвести до затвердження судом укладеної сторонами мирової угоди. Недостатність правового регулювання цього інституту не забезпечує в повній мірі принципи «доброго врядування», «належної адміністрації» і «законності», а правова визначеність досягається не лише сталістю судового рішення від постійних переглядів, а й унеможливленням ухвалення протиправних судових рішень, які так ніколи й не будуть переглянуті. 

Матеріали статті актуальні станом на 08 грудня 2022 року.

Відправити:
Якщо Ви помітили орфографічну помилку, виділіть її мишею і натисніть Ctrl+Enter.
Останні записи