Рибна галузь у війну: вийти з кризи

Принаймні ці кроки потрібно зробити, щоб зупинити падіння та закласти підвалини для поступового зростання після перемоги.

Конституція України проголошує землю, атмосферне повітря, надра, водні та інші природні ресурси, включаючи водні біоресурси, власністю Українського народу. 

Від цього слід відштовхуватись, ведучи мову про захоплення країною агресором Народної власності водних об’єктів України. Так само Народ України, через апарат органів влади, має здійснювати ефективне управління власними ресурсами. Для цього потрібне адекватне законодавство та «працююча» система органів влади, що діє стабільно. В умовах воєнного часу всі приховані та частково непомітні проблеми стали очевидними.

Для фахівців та причетних не секрет, що рибна галузь до війни перебувала у занепаді. Cуперечливі галузеві закони та нормативно-правові акти 90-х років, постійна зміна керівників профільного центрального органу виконавчої влади, передача функцій з формування державної політики у галузі до різних міністерств лише підсилило негативні наслідки від окупації АРК Крим із значної частиною Чорного моря та інших наслідків російської агресії. Зараз ми маємо другу, ще більш жорстоку та безпринципну спробу захопити Українські території та природні ресурси з боку агресора. Внаслідок російської агресії більш ніж вдвічі скоротились загальні вилови у водоймах України, обмежено можливості збуту продукції аквакультури, порушено експортно-імпортні логістичні ланцюжки. Ці та інші негативні чинники вимагають особливої уваги з боку держави, пакету реанімаційних заходів.  

Війна вимагає радикальних та швидких реформ державного сектору. Це твердження є цілком зрозумілим, цього чекає весь світ, чекає Народ України.  

Есенційно, щоб в ході цих реформ не забули про рибну галузь. Навпаки, вона потребує особливої уваги. Не важливо яке саме міністерство буде обійматись цими питаннями та яку назву буде мати відповідний центральний орган виконавчої влади, треба розуміти інше. При ліквідації безпрецедентної «тінізації» рибної галузі. За підрахунками фахівців більше 70% промислового вилову, так само й вилову у спеціальних товарних рибних господарствах, перебуває у тіні та не обліковується взагалі, фактично контролюється криміналітетом. Аналогічний стан справ щодо приховування виловів та перекручування звітності спостерігається у аквакультурних рибних господарствах. Окремі водосховища потерпають від неконтрольованого «любительського промислу», коли під маскою аматорського рибальства виловлюється риба у промислових об’ємах, яка збувається на стаціонарних та стихійних ринках та навіть йде на експорт у суттєвих об’ємах (судак та ін.). 

Немає жодних сумнівів в тому, що вітчизняна риба може стати одним із стратегічних продуктів та джерел протеїну для населення України, а так само й для експорту. Цікаво, що по окремих видах риб щорічний експорт в рази перевищує щорічні загальні вилови разом із цифрами по вирощуванню у рибних господарствах, що підтверджує суцільну, безпрецедентну та справді загрозливу «тінізацію» галузі. Це особливо на часі з урахуванням тимчасового блокування доступу до Азовського, а також Чорного морів, що давали питому частину вилову, забезпечували громадян морською рибою та молюсками. Єдиний шлях до унеможливлення тіньового вилову (вирощування) риби – неможливість чи принаймні ліквідація основних каналів її збуту на внутрішньому та зовнішньому ринках, тобто тотальна простежуваність походження риби та продукції з неї. Без цієї основи інші реформи паліативні та не ведуть до змін стану справ, простими словами «не політять». Ба більше, статус кандидата на членство у ЄС та виклики прискореної процедури членства вимагають невідкладного впровадження вимог щодо простежуваності походження водних біоресурсів, передбачених актами ЄС та фактично діючих у Співтоваристві та країнах-членах. 

Рибну галузь фактично «оминула» цифровізація. Журнали промислового вилову та інші документи ведуться у паперовій формі та заповнюються самими рибалками та працівниками їх рибоприймальних пунктів (належать тим самим рибалкам), що призводить до численних маніпуляцій. Отже, на відміну від вимог щодо безпечності харчових продуктів та врозріз із вимогами ЄС щодо простежуваності походження харчових продуктів, зокрема риби та продукції з неї в рибній галузі сьогодні взагалі не застосовуються вимоги щодо простежуваності походження відповідної продукції^[1]. За цих обставин держава не отримує з галузі адекватних податкових надходжень (плата за водні біоресурси за рік (!) – податковий платіж по всій галузі становить близько 0,5 млн доларів США, у той час як податковий потенціал галузі є принаймні в десятки разів вищим), та віддалюється від перспективи членства у ЄС, не забезпечуючи адекватного контролю за ННН – рибальством та не впроваджуючи інші необхідні вимоги щодо безпечності продукції, простежуваності її походження тощо. Тому простежуваність водних біоресурсів та продукції з неї необхідно організаційно запроваджувати шляхом повної цифрофізації (діджиталізації) галузі – приєднання до єдиної е-платформи всіх без винятку суб’єктів рибного господарства із наскрізним контролем по кожній партії (із автоматичним контролем щодо вичерпання квот промислового вилову, співставленням із показниками рибопродуктивності та іншими показниками по кожному ставковому господарству та т.ін). Дана єдина база має бути під’єднаною до податкової та митної державних баз, що убезпечить від відповідних маніпуляцій та забезпечить «наскрізний» та «зустрічний» контроль, покладе кінець «лівим»[2] накладним та чекам, якими супроводжується величезна кількість риби та рибної продукції як на внутрішньому ринку так і при проведенні експортних операцій. 

Галузь має вийти на новий рівень самоорганізації та самоконтролю. Мають бути сформовані міцні та авторитетні інституції, здатні до саморегулювання, проте на жаль таку функцію не виконують ані роботодавці галузі, ані спілки працівників (відсутнє відповідне лобі, системне розуміння проблем всієї галузі), ані «громадськість», частина з якої представлена проплаченими «діячами», що діють в інтересах конкретних браконьєрів по конкретних бізнесових питаннях. Та й сама «галузь» є еклектично поєднаними напрямками: рибалки спортсмени не розуміють не лише проблеми рибалок любителів та навпаки, а й взагалі не розуміються на труднощах бізнесменів, що видобувають криля в водах Антарктики. Постійно конфліктують любителі та промисловики, а тимчасові об’єднання та "союзи" в галузі переслідують цілі побороти конкретного посадовця, переділити локальний ринок та т. ін. В цих умовах показала свою неспроможність у вирішенні важливих питань громадська рада при ДАРГ, де за відсутності авторитетного лідера не знайшли порозуміння «члени - любителі» та «члени - промисловики», не було вирішено жодного більш-менш значущого питання. Відсутня єдність у сфері аквакультури, що фактично поєднує тисячі господарств, що має наслідком і відсутність більш-менш відчутного лобі рибництва.  

Саме в цих сегментах та за сприяння держави мають бути сформовані сильні та авторитетні громадські інституції, осередки небайдужих фахівців. На більш високому ієрархічному рівні може бути створено дорадчий орган для надання консультацій у прийнятті найважливіших рішень. 

Що треба зробити невідкладно. 

- Узгодити стратегічне бачення розвитку галузі та відповідних інституцій з урахуванням реалій воєнного часу (проект Стратегії розвитку до 2030 було розроблено Держрибагентством та передано на опрацювання міжнародним партнерам, зокрема ФАО лише на початку 2022 року) в контексті прискореного вступу України до ЄС ;

- Простимулювати створення міцних самоврядних інституцій сегментів рибної галузі, розглянути питання нормативно-правового наділення їх функціями саморегулювання; 

- Внести системні зміни до законодавства про аквакультуру. Запровадити адекватне регулювання використання частин водних об’єктів для потреб аквакультури та марикультури. Окрім положень ст. 14 Закону «Про аквакультуру» вказані відносини не мають підзаконного нормативно-правового регулювання, відсутній також конкретний порядок передачі частин водних об’єктів для потреб аквакультури та марикультури^[3]. Чинне законодавство з питань аквакультури характеризується в цілому відсутністю адекватних механізмів державного контрою за аквакультурою діяльністю, достовірністю звітних даних суб’єктів аквакультури, беззмістовністю паспортів технологічних рибогосподарських водойм та реєстру рибогосподарських водних об’єктів, який фактично не вирішує жодних питань, для яких його було створено. Привести у відповідність законодавство з питань рибальства, що містить численні суперечливі положення;

- Враховуючи необхідність активізації робіт з видобування піску, робіт з будівництва реконструкції, відновлення портової та іншої транспортної інфраструктури, запровадити дієвий механізм компенсації збитків рибному господарству від проведення робіт на землях водного фонду, а також механізм контролю за здійсненням таких робіт. На сьогодні збитки рибному господарству від проведення робіт на землях водного фонду розраховуються лише попередньо в складі проектної документації за методикою «Временная методика оценки ущерба, наносимого рыбным запасам в результате строительства, реконструкции и расширения предприятий, сооружений и других объектов и проведения различных видов работ на рыбохозяйственных водоемах» утверждена Министерством рыбного хозяйства СССР 18 декабря 1989 года Госкомприроды СССР 20 октября 1989 года Согласована Минфином СССР 21 декабря 1989 года. Фактичні збитки від незаконного проведення таких робіт не нараховуються через відсутність відповідних нормативних документів;

- Оперативно переглянути застарілі НПА, як то Правила промислового рибальства 1998 року, Правила любительського рибальства 1999 року та інші^[4];

- Запровадити адекватні правила використання спеціальних товарних рибних господарств (СТРГ), що дозволять нарощувати вилови невеликими господарствами. Скасувати неефективні та не діючи СТРГ та ті, що встановлені на водні об’єкти величезної (більше 5-10 тисяч га!) площі, де можливо запровадити конкурентне та продуктивне рибальство.  

- Закумулювати флот Держрибагентства, окрім безпосередньо одиниць флоту, що задіяні в інспекційній діяльності, в одному суб’єкті господарювання, використовуючи всі надходження (фрахтові платежі та інше) на відновлення флоту рибної промисловості а також придбання (закладення, добудову) нових одиниць флоту, відшукуючи додаткові джерела фінансування для активізації цих заходів. Посилити частку держави у безпосередньому вилові під належним державним та громадським контролем. 

На наше переконання саме покрокове системне вирішення означених проблем у певній пріоритетності, визначеній у майбутній стратегії розвитку галузі, відкоригованої відповідно до реалій воєнного часу та плану заходів до неї^[5] здатне мінімізувати наслідки руйнівного впливу на галузь російської агресії. Не менш важливою є управлінська стабільність та послідовність. Лише «командна гра» профільного комітету Верховної Ради України, міністерства, відповідального за формування політики та відповідного центрального органу виконавчої влади дасть реальні результати. «Розвалена» галузь була зручної для заробітку на місцях різноманітними посадовцями та кримінальними елементами, що мають «покровителів» у високих кабінетах, тому для перелому ситуації потрібна реальна політична воля, кредит довіри та певний час тим, хто візьме на себе відповідальність за такі перетворення.   



^[1] Проект відповідного нормативно-правового акту щодо впровадження комплексної системи простежуваності водних біоресурсів було розроблено фахівцями Держрибагентства у травні - червні 2022 року, проте дотепер не прийнято. 

[2] Мова про підробні документи або документи на спеціальні товарні рибні господарства або об’єкти аквакультури (ставки тощо), на яких фактично не здійснюється жодної діяльності, окрім як використання для оформлення документів на рибу, добуту браконьєрським способом із водойм загального користування. 

[3] За цих обставин проект розпорядження КМ «Про передачу в оренду частини територіального моря …. » отримала негативний висновок правової експертизи Міністерства юстиції України. 

[4] Проект оновлених правил любительського рибальства розроблено Держрибагентством та на даний час проходить процедуру відповідних погоджень. 

[5] Для цього Держрибагентством після початку війни вже було розроблено низку системних пропозицій: спрощений порядок встановлення СТРГ, проект постанови Уряду про поповнення квот та конкурентного  продажу резерву лімітів з метою збільшення обсягів внутрішнього вилову в реаліях блокування Чорного та Азовського морів, зміцнення внутрішніх запасів риби як продовольчого резерву.