Проблеми соціального діалогу в Україні

У звіті Європейської Комісії вказується на необхідність відновлення соціального діалога в Україні.

Угода про Асоціацію Україна-ЄС вимагає ефективного соціального діалогу у вирішенні проблем сталого розвитку країни Чинним законодавством України передбачений тристоронній соціальний діалог між представниками працівників –профспілками, роботодавцями та державою як арбітром. Проте, в останніх урядових документах взагалі не згадується соціальний діалог як інструмент вирішення гострих соціальних проблем.

На жаль, в Україні відсутній ефективний і результативний соціальний діалог щодо шляхів підвищення продуктивності праці та більш справедливого розподілу доходу між роботодавцями і працівниками. Існуюча в Україні система соціального діалогу (Національна тристороння соціально-економічна рада (НТСЕР) , Спільні представницькі органи профспілок і роботодавців (СПО) і т. д.) – формальна і здебільшого імітація… Натомість укорінилася хибна практика вирішувати всі соціально-економічні проблеми коштом найманих працівників.

В Україні профспілки слабкі і розпорошені – не здатні до ефективного захисту інтересів найманих працівників. Роботодавці – соціально безвідповідальні. Держава в результаті зрощення влади і крупного бізнесу втратила функції незалежного соціального гаранта та арбітра.

Положення і стан виконання Генеральних та Галузевих угод свідчать про переважно формальне ставлення, в першу чергу з боку роботодавців та держави, як до укладання і змісту угод, так їх дотримання. В Україні всупереч Рекомендації Міжнародної організації праці № 91 не діє механізм поширення Генеральної та галузевих угод на підприємства, що не брали участі в їх укладенні. Це призводить до звуження сфери дії угод та відмови роботодавців, які не належать до відповідних об’єднань, виконувати угоди.

При цьому відповідальність сторін соціального діалогу у разі не виконання ними домовленостей і зобов’язань фактично не передбачена чи символічна (судова відповідальність за порушення Генеральної угоди не встановлена)!

Як правило, невиконаними залишаються положення, що стосуються саме оплати праці.

Гострою проблемою залишається синхронізація переговорів соціальних партнерів з укладання Генеральної та галузевих угоди з прийняттям програми Уряду та закону про Держбюджет на поточний рік і Бюджетної резолюції на наступний рік.

Досі нема спільного погляду на щодо оплати праці. Профспілки пов’язують її з прожитковим мінімумом, роботодавці з суто з економічним фактором (додаткові витрати).

За досвідом європейських країн доцільно відійти від вузького кола питань соціального діалогу – переважно питань формування зарплати, перейти до більш широкого кола питань соціально-економічного розвитку країни.

Так, і наймані працівники і роботодавці (крім олігархів) однаковою мірою потерпають від:

- неефективності і безперспективності діючої сировинної моделі економіки України;

- зрощення великого капіталу з владою;

- недосконалості державних інституцій та правого поля, широкого поширення корупції.

Важливо національному капіталу і працівникам досягнути компромісу і виступити з єдиних позицій, спонукаючи владу до формування правого поля, сприятливого до залучення інвестицій, розвитку добросовісної конкуренції, захисту прав власності і прав найманих працівників на гідну оплату праці.

До порядку денного соціального діалогу мають бути в першу чергу включені стратегічні питання: посилення обороноздатності України, перехід економіки на військові рейки, відмови від сировинної моделі економіки і хибної політики дешевої робочої сили, сприяння інноваційному розвитку, підвищенню конкурентоспроможності та внутрішнього платоспроможного попиту.

Генеральна та галузеві угоди повинні розглядатися соціальними партнерами як соціальні контракти, виконання яких є обов’язковим. За порушення Угод має бути передбачена реальна відповідальність з формалізацією на законодавчому рівні.

В рамках європейської інтеграції України необхідно забезпечити виконання в повному обсязі положень щодо гідної оплати праці, якості людського життя, скорочення бідності, які передбачені в Угоді про асоціацію з ЄС, в Європейській соціальній хартії, відповідними конвенціями Міжнародної організації праці.

До речі, у звіті, 2023 року, Європейська Комісія оцінює рівень підготовки України до вступу в ЄС у сфері соціальної політики та зайнятості як найгірший. Вказується на необхідність відновлення соціального діалога— зміцнити консультаційні механізми та спроможність його учасників. Зазначено й те, що дві скарги стосовно свободи об’єднань перебувають на розгляді Комітету Міжнародної організації праці.

Без відкритого та результативного соціального діалогу Україна не зможе перемогти у війні та забезпечити сталий післявоєнний розвиток національної економіки і високі європейські соціальні стандарти.