На час укладення багатьох кредитних договорів з банками, фінансовий та економічний стан в Україні та світі був стабільний, ніщо не передбачало виникнення фінансових ускладнень, однак з осені 2008 року розпочалися раптові та значні погіршення фінансового та економічного стану України та світу, які тривають до цього часу та отримали назву «Світова фінансова криза».
Факт існування Світової фінансової кризи є загальновизнаним, про що свідчить значна кількість прийнятих Верховною Радою України законів, спрямованих на подолання наслідків фінансової кризи.
У зв’язку з фінансовою кризою відбулося знецінення гривні України, зменшилися обсяги послуг, будівництва та угод щодо нерухомості, зросли ціни на споживчі продукти та сировину, чого, фактично, ніхто не передбачав укладаючи відповідні кредитні договори.
Що робити?! Бути банкрутом чи боротися?!
У зв’язку з чим виникло багато судових справ де відповідачем виступає певний банк.
З урахуванням цього, хочу висловити свою думку, в тезисах,щодо певних договорів кредиту укладених с банками.
Відповідно до ст. 99 Конституції України і Указу Президента України «Про грошову реформу в Україні» національною грошовою одиницею України є гривня. Крім того, згідно із статтею 3 Закону України «Про платіжні системи та перекази грошей в Україні» гривня як грошова одиниця України є єдиним законним платіжним засобом в Україні і приймається усіма фізичними та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України. На підставі цього ст. 533 Цивільного кодексу України визначає як валюту виконання зобов’язань гривню, що використовується при здійснені як готівкових, так і безготівкових розрахунків.
Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
Як правило, в договорах про надання кредитної лінії (а саме так їх і називають Банки), зазначається: «Банк надає Позичальнику грошові кошти у вигляді не поновлюваної відкритої кредитної лінії окремими траншами з лімітом кредитування**** доларів США, строком з «**»***200* р. по «**» ****20** р., зі сплатою**,0 відсотків річних.
Під лімітом кредитування, банки, як правило визначають, гранично допустиму суму заборгованості клієнта перед банком по основній суми наданого кредиту (без урахування відсотків і комісій) в період дії відповідного кредитного договору.
З цих підстав можна стверджувати, що в таких договорах кредиту відсутня ціна договору, а є лише посилання на ліміт кредитування, що в свою чергу не є ціною договору, а є гранично допустимою сумою, яку особа може отримувати у банку відповідними траншами.
Як правило, фактично сама ціна договору кредиту визначена (уточнена) в Іпотечному договорі.
В проаналізованих нами Іпотечних договорах, зазначалось: «…Іпотекодержатель надає Іпотекодавцю грошові кошти у вигляді кредитної лінії з лімітом кредитування у сумі **** доларів США, що на момент укладення договору по курсу НБУ складає****** гривень…».
Таким чином, вбачається, що ціною договору визначеною в іпотечному договору, і ціною відповідного договору кредиту є відповідна грошова сума в національній валюті гривні.
Відтак, у боржника є право вибору реалізації свого грошового зобов’язання, чи то в національній валюті України -гривні, чи то в іноземній валюті – доларах США.
Зазначене викладено в тезисах, без детального обґрунтування.
Однак особливу увагу хочу звернути на ст. 524 Цивільного кодексу України, де зазначено, що зобов’язання має бути виражене у грошовій одиниці України – гривні, однак сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті.
