Наприкінці 2009 р. почали мати місце істотні ускладнення в методах і формах діяльності по захисту охоронюваних законом прав та інтересів платників податків.
Наприкінці 2009 р. почали мати місце істотні ускладнення в методах і формах діяльності по захисту охоронюваних законом прав та інтересів платників податків. Дописувач добре запам’ятав, як десь на початку 2010 р. в приватній розмові суддя адміністративного суду сказав йому: «шановний добродію, вбачається, що скінчився час, коли Ви за 3,40 грн. (тодішня ставка держмита) вигравали сотні тисяч гривень». Як в воду дивився!
І. Міркування судді, як воно стало ясно трохи пізніше, ґрунтувались на тому, що став суттєво змінювати свої позиції з податкових (а також, пенсійних) питань Вищий адміністративний суд України (ВАСУ), який оприлюднив низку листів з фіскальним тлумаченням норм податкового і суміжних галузей права.
Живий приклад. Спекотна третя декада червня 2010 р. Рутинне судове засідання адміністративного суду вже другої інстанції. Розглядається питання скасування податкового повідомлення-рішення фізичній особі підприємцю – платнику єдиного податку. Суть справи не складна: в грудні 2009 р. виручка підприємця досягла 700 тис. грн., внаслідок чого податківці донарахували йому ПДФО з 200 тис. грн. за ставкою 17% за перевищення встановленої річної межі – 500 тис. грн. Попри десятки роз’яснень поважних відомств та сталої за 12 років судової практики, яка свідчила, що при перевищенні межі відповідно до норми статті 5 Указу Президента України від 03.07. 1998 р. N 727/98 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" підприємець лише має з наступного кварталу перейти на загальну систему оподаткування без жодних податкових наслідків, податківці без будь-яких вагомих аргументів наполягали на своїй правоті. Судом першої інстанції досить швидко (вже на другому засіданні) позов підприємця було задовільнено. В суді другої інстанції після викладу позицій сторін відбулась цікава річ: один з суддів, який весь час щось вивчав в своєму ноутбуці, не привертаючи особливої уваги, показує його головуючому судді. Той припиняє своє питання представнику позивача, дивиться на монітор і … ставить зовсім інше питання: а чому Ви так впевнені в своїй правовій позиції, можливі ж і інші думки? Представник міркує секунд з 10, після чого скоромовкою відповідає: безумовно, Ваша честь, а тому клопотання зробити перерву для надання додаткових пояснень та доказів. Клопотання було задоволено, а вже того ж вечора автор знайомився зі свіжесеньким листом ВАСУ від 15.06.2010 р. N 889/11/13-10, сенс котрого повністю відповідав аргументам податківців, які про цей лист і не чули. Що було далі, зрозуміло: на початку наступного засідання суду позивачем було надано клопотання залучити до матеріалів справи стос документів (договори, прибуткові накладні, товарно-транспортні накладні та документи про сплату), які свідчили про витрати на суму десь біля 200 тис. грн., які мались у підприємця в грудні 2009 р. Вбачається, що прикінцевий позитивний для підприємця результат судової суперечки зрозумілий читачам.
IІ. З 2011 р. набрало чинність більшість положень ПКУ, які більш ніж суттєво розширили повноваження податківців. Чого варті лише стаття 20 про права органів ДПС та цілий розділ ІІ про адміністрування, що містить дев’яносто одну статтю. Проте залишились практично незмінними права платників податків, та й до того ж суттєве підчистили ті норми податкового законодавства, застосування яких мало наслідком судові поразки податківців. Найпростіший приклад. Під час планової документальної перевірки ревізор виявив виписану в грудні 2010 р. та бездоганно оформлену податкову накладну з ПДВ на значну суму, в якій був відсутній підпис посадової особи складача. Розвиток подій після того, як ревізор зробив собі копію цієї накладної, начебто, мав бути невтішним для платника податку. Але, несподівано для податківців, їх не підтримали адміністративні суди всіх інстанцій. Причина в положеннях п. 7.2. Закону України "Про податок на додану вартість", в яких не було і згадки про підпис посадової особи складача. А от у п. 201.1 ПКУ вже йдеться мова про «підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну».
III. Приголомшуючим ударом по платникам податків стала здійснена ДПАУ автоматизація процесів адміністрування податків, яка дала можливість запровадити обов’язкове подання розшифровок податкових зобов’язань та податкового кредиту з ПДВ в розрізі контрагентів, а далі (ще гірше!) - в електронній формі реєстрів виданих та отриманих податкових накладних та й самих податкових накладних з ПДВ на імпортні та підакцизні товари. Перший відповідний наказ ДПАУ з цих питань (від 18.04.2008 р. N 266) Мінюстом (лист від 18.06.2009 р. N 1072-09-24) хоча й з формальних підстав однозначно було визнано незаконним. Втім, ДПАУ нехтувала думкою Мінюсту аж до 2011 р., доки в ПКУ не булі узаконені її вкрай обтяжливі для платників податків новації.
При всій користі автоматизації (в т.ч. для самих платників податків !), вона досить часто стала використовуватись для необгрунтованних звинувачень в ухилянні від сплати податків.
Знову простий приклад: платник податку Х в серпні 2011 р. придбав в платника податку Y не підакцизний товар вітчизняного виробництва вартістю 120000 грн. До податкового кредиту на підставі отриманої від Y відповідної податкової накладної суму ПДВ Х включив в січні 2012 р., скориставшись нормою частини третьої п. 198.6 ПКУ. Проте, Y в серпні-листопаді 2012 р. податків не сплачував, а в листопаді 2011 р. був ліквідованим з ініціативи його власника. І вже в квітні 2012 р. справу про скасування податкового повідомлення-рішення про збільшення Х грошового зобов’язання з ПДВ на 30000 грн. (20000 грн. – основний платіж та 10000 грн. – фінансові санкції) було виграно в суді на користь Х.
IV. Потреби в гнучкості, швидкій адаптації до ситуації в податковій площині додають постійне введення податківцями в обіг нових “хітів”, які несуть в собі значну шкоду суб’єктам підприємництва, що саме вони створюють суспільству додатковий продукт. Наприклад, анулювання свідоцтва платника ПДВ з підстави наявності запису про відсутність підтвердження відомостей про юридичну особу в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Доки опоненти податківців схаменулись, тисячі платників податків позбавились почесного звання “платника ПДВ” та й ще мали визначити умовне постачання залишків товарів та необоротних активів.
Аналогічна “акція” відбувається і в поточному кварталі. Залякані погрозами податківців щодо прискіпливих перевірок платники податків (здебільшого імпортери товарів) в порушення пункту 200.4 ПКУ не відображали суми ПДВ, що підлягають бюджетному відшкодуванню, в відповідних рядках своїх податкових декларацій з ПДВ, а включали їх безпосередньо до складу податкового кредиту. Наслідки невтішні: акт камеральної перевірки, на його підставі податкове повідомлення-рішення за формою “В4” та прощавайте сплачені на митниці кошти. Втім, тим, хто швиденько (при отриманні акту) охаменувся, можливо сподіватись на скасування цих повідомлень-рішень: природно в адміністративному суді, хоча судової практики з протидії описаній “акції” ще не має.
З огляду на викладені обставини на користь податківців круто змінилась статистика судових суперечок, і опонентам податківцям треба докладати набагато більше зусиль, щоб захистити суб’єктів підприємницької діяльності від руйнування їх бізнесу, а для цього, перш за все, постійно вивчати відповідні законодавчі та підзаконні норми та уміло їх застосовувати.
Проте судовий шлях не є єдиним для визнання протиправними дій податківців, але про це окремо...
