В даній статті з’ясовується часовий проміжок, протягом якого працедавець зобов’язаний розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, з найманим працівником, який переїздить на нове місця проживання.
Національнимзаконодавством покладено на працедавця всілякі обов’язки, яким в свою чергувластивий майновий або особистий немайновий характер. Виникає природнезапитання: коли вищевказана особа зобов’язана розірвати трудовий договір, якийукладений на невизначений термін, зі працівником, що в свою чергу переїздить нанове місце проживання?
Юридичну регламентацію вказаного питання забезпечуютьокремі закони. Зокрема правове регулювання дострокового припинення трудовогодоговору, здійснюється: Головнимзаконом Українського народу (Конституція України від 28.06.1996 року№ 254к/96-ВР (надалі по тексту – Конституція України)) та звичайнимизаконами (Кодекс законів про працю України від 10.12.1971р. № 322-VIII (надалі по тексту – КЗпПУкраїни).
Найманий працівник є одним з основнихсуб’єктів трудових правовідносин. Така особа, працюючи за строковим абобезстроковим трудовим договором, водночас створює майнові чи немайнові об’єкти, які в свою чергуприносять істотну користь незалежній Україні та її згуртованому народу.
Юридичний статус, який має найманийпрацівник, будучи багатогранним, включає в себе різні елементи, одними з яких єсоціально-економічні права. Дана особа,скориставшись будь-якою зі згаданих юридичних можливостей, може отриматибезперешкодний та своєчасний доступ до матеріальних благ, які в свою чергу спроможні задовольнити їївсілякі потреби.
Право на працю є одним з найважливішихсоціально-економічних прав, скориставшись яким найманий працівник можезабезпечити високий рівень матеріального і духовного благополуччя своєїпрацьовитої та чесної родини. Таку можливість вітчизняним законодавцемзакріплено в юридичних нормах, що охоплені ч. 1 ст. 43 Конституції України тач. 1 ст. 2 КЗпП України.
Будь-який працівник, реалізовуючи право напрацю, яке йому гарантовано, укладає трудовий договір про роботу на підприємстві, установі чиорганізації або з фізичною особою. Безпосередня вказівка про зазначений фактотримала своє належне закріплення в ч. 2 ст. 2 КЗпП України.
Чіткий зміст вказаних норм в частиніз’ясування правил, згідно з якими особа, що працює за трудовим договором, укладенимна невизначений строк, за власною ініціативою може звільнитися, отримаввідповідну конкретизацію в інших положеннях зазначеного кодексу. Що це означає?
Найманий працівник, звільняючись зі своєїроботи за власним бажанням, зобов’язаний вчинити певні дії, які передбаченівітчизняним законодавством. Зокрема, як закріпленоч. 1 ст. 38 КЗпП України, працівник може розірвати трудовий договір, укладенийна невизначений термін, попередивши про це власника або уповноважений органписьмово за два тижні.
Але треба пам’ятати про те, що даномуправилу властиві істотні винятки. Зокрема за обов’язкової наявності поважноїпричини працедавець розриває безстроковий трудовий договір в строк, якийпросить працівник в своїй заяві, що в свою чергу підтверджується ч. 1 ст. 38КЗпП України.
Чинне законодавство передбачає приблизнийперелік життєвих обставин, за неодмінного існування будь-якої з них громадянинудозволено звільнитися за власним бажанням в терміни, які для нього в свою чергує оптимальними. Наприклад, у відповідності до вказівки, закріпленої ч. 1 ст. 38КЗпП України, працедавець повинен розірвати трудовий договір, що укладений безстроково,у строк, про який в свою чергу прохає в своїй заяві про звільнення працівник,який переїздить на нове місце проживання.
