Народжені 24 ̶с̶е̶р̶п̶н̶я̶ лютого
В моменти проїзду повз столичну «тягучку» зав’язується розмова про те що є «народним», а що «надуманим» святом…

2011 рік. Мій перший повноцінний рік життя на Батьківщині. 24 серпня я провів за містом, в Броварах, в компанії своїх колег по роботі. Було весело, багато тостів, барбекю, згадували послужний список господаря, що починав служити ще в радянській армії. У нього тоді зростав 9-річний син і дві маленьких донечки. Зараз син воює в рядах ЗСУ після закінчення військового ВИШу.
Рівно десять років тому, серпневий вечір. Київ. Ми втрьох, їдемо з роботи 23 серпня. У кожного свої плани на вихідні, своя життєва історія, цінності, плани. В моменти проїзду повз столичну «тягучку» зав’язується розмова про те що є «народним», а що «надуманим» святом…
- «А чого це ти мене з Днем шахтаря не привітав?)» - звертається до мене мій тодішній начальник.
- «А ти хіба шахтар? Ми ж юристами, мов, в банку працюємо?» - відповідаю йому трохи здивовано.
- «Я з Донбасу. У нас День Шахтаря – це і є справжній день Незалежності (невідомо, правда, від кого, може від Звягільського, подумалось тоді), це справжнє народне свято, а не щось вигадане «політиками, що захотіли влади від розвалу Союзу».
- Так-так, - «підспівував» йому мій колега, що родом з Слобожанщини, - це не наше свято, а – політиків. Народ від цієї незалежності ніфіга не отримав».
Я тоді, був молодший, гарячий. Почав емоційно сперечатися. Сказав, що для мене головне свято протягом року, що надзвичайно шаную, це день Незалежності. І я відмовляюся їх розуміти. Багато що ще сказав, як українець, що мріяв все життя возз’єднатися з Україною і цінував це найбільше…
Зараз мій колишній начальник, що з Донбасу, гідно захищає нашу країну зі зброєю в руках. А харківський підлабузник, певно, так і продовжує підспівувати, «куди вітер дме».
2013-й. липень, десь місяць до дня Незалежності. Мій дуже близький друг, що родом із Запоріжжя, запалюючи цигарку питає мене:
- «Чого ти такий колючий? Чого не любиш росіян – показово відмовляєшся з ними спілкуватися по роботі? Це виглядає як дикунство. Ми ж майже однакові. Я сам наполовину маю рідню з Росії…»
- «Ні, ми не однакові. Хоч і говоримо, часто-густо, однією мовою. Це давня історія. Повір, вони ще себе проявлять. Вся наша історія, цей Яник зі своєю безкінечною братвою на всіх посадах їм дуже зручний плюс історія холодної війни…»
Далі розмова зійшла на жарти, переключилася на більш буденне, мені недвозначно натякнули що я «релікт мислення ХХ сторіччя» і потрібно «глобалізовуватись».
Наприкінці того ж, 2013 року, цей мій дуже близький друг трагічно загинув у ДТП. Його поховали на малій Батьківщині в Запорізькій області. Зараз я не зможу навідати його могилу. Це селище тимчасово окуповано орками.
Таки спалахи пам’яті і діалоги лунають в моїх думках сьогодні, напередодні чергової, але зовсім не буденної дати.
Можливо, історія змушує за все сплатити свою ціну. Крім українських дисидентів і інтелігенції, котрі опинилися в маргінесі національної еліти в попередні роки, мало хто цінував історичну вагу відновлення Незалежності нашої країни в серпні 91-го.
Як не прикро розуміти, «Майдан на граніті» дав Україні шанс, Майдан-2004 дав Україні вибір, трагічна Революція гідності відкрила фазу відкритої боротьби за цінності і свободу … проте, лише 2022 рік зробив кожного з нас залученим до спільної долі України, не залишив «нейтральним» і байдужим.
Тепер всі ми, в певному сенсі, народжені 24 лютого.
Зустрічаючи сьогоднішній день, я надзвичайно вдячний і, одночасно, гордий. Не хочу пафосних слів і декларацій. Їх виголосять інші достойники.
Я надзвичайно вдячний кожному, хто справами, словом, грошима, серцем бореться за Україну. Вклоняюся до землі нашим захисникам, для описання щогодинної пожертви яких неможливо знайти достатньо слів.
Завдяки Вам я зустрічаю 24 серпня в своїй країні, у власній оселі з українським прапором, поруч із своїми дітьми (на фото прапор, з яким вболівав на Олімпійському під час нашої легендарної перемоги над шведами на Євро-2012, а потім він мене супроводжував на Майдані і в окремих закордонних пригодах, про які напишу при нагоді).
Пишаюся бути українцем, як ніколи раніше.
З Днем народження, Україно! Переможемо, бо іншого шляху просто немає.
- Коли лікарі виходять на подіум – більше, ніж показ мод Павло Астахов 15:21
- Пільгові перевезення автотранспортом: соціальне зобов’язання чи фінансовий тягар Альона Векліч 13:52
- ПДФО на Мальті та в Україні... Хто платить більше? Олена Жукова 13:49
- Изменения в оформлении отсрочки по уходу: новые требования к акту и справке Віра Тарасенко 12:23
- Як втримати бізнес на плаву: ключові фінансові помилки та способи їх уникнути Любомир Паладійчук 10:27
- 5 управлінських викликів для державних підприємств під час війни Дмитро Мирошниченко 10:22
- Культ "хастлу" розсипається – і це добре Валерій Козлов 10:15
- Як поводити себе на допиті підприємцям і їхнім працівникам Сергій Пагер 08:42
- Стамбул 2.0 Василь Мокан вчора о 17:37
- Як NIS2 змінить правила гри для енерготрейдерів: кібербезпека як нова реальність Ростислав Никітенко вчора о 14:03
- Післявоєнна відбудова: вікна можливостей і як ними скористатися Дмитро Соболєв вчора о 12:54
- Реальні потреби та гранти: Як краще адаптувати допомогу до змін Юлія Конотопцева вчора о 12:13
- Розлучення без згоди іншого з подружжя: коли це можливо? Альона Пагер вчора о 08:50
- Лідерство розгортання: коли стратегія виходить за межі кабінету Жанна Кудрицька 13.05.2025 19:06
- Як навчитися ухвалювати рішення на перемовинах? Розглядаємо на прикладі покеру Владислав Пʼявка 13.05.2025 14:57
-
Стамбульські перемовини не принесуть результату. Ось чому
Думка 27100
-
Держава і бізнес: партнерство краще за протистояння
Думка 11103
-
Змагання за Трампа. Чому Зеленський вирішив летіти в Туреччину, а Путін – відмовився
10987
-
Склад делегації РФ показує справжнє ставлення до переговорів. Що робити нам
Думка 6876
-
Найбільше замовлення в історії Boeing: Qatar Airways купить 210 літаків
оновлено Бізнес 6791