Звернення до Президента

Президенту України?

В.Ф.ЯНУКОВИЧУ

вул. Банкова, 11,?м.Київ, 01220

Шановний панеПрезиденте!

20 грудня 2001 року ВерховноюРадою України прийнято Закон «Про граничний розмір компенсації витрат направову допомогу у цивільних та адміністративних справах» (законопроект 8393від 15.04.2011), який має набрати чинності з 1 січня 2012 року.

Інформацію про фактприйняття закону розміщено на офіційному сайті парламенту http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=40168

Відповідно дозазначеного закону, при розрахунку розміру відшкодування витрат на правовудопомогу береться до уваги лише час участі особи, яка надавала правову допомогу,у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовимзасіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді.

Однак правова допомогагромадянам і юридичним особам в судах у жодному разі вищевказаним необмежується.

Відповідно до правової позиціїКонституційного Суду України, висловленої у Рішенні у справі про право направову допомогу (N 23-рп/2009, 30.09.2009), правова допомога єбагатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включатиконсультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг,здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захиствід обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежитьвід волі особи, яка бажає її отримати.

КонституційнийСуд України також зазначив, що право на правову допомогу - це гарантованадержавою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах,визначених нею, незалежно від характеру правовідносин.

 Процесуальні закони України відносять витрати на правовудопомогу до судових витрат, що підлягають розподілу відповідно до результатівпроцесу.

Такий підхід є абсолютно справедливим, адже сторона,змушена звернутися за судовим захистом своїх законних прав та інтересів,апріорі потрапляє у програшне становище. Витрати на правову допомогу у судовомупроцесі  фактично являють собою матеріальну шкоду, що завдається стороні,позиція якої є правомірною (а це з’ясовується лише по завершенні процесу). Саметому ці витрати підлягають справедливому відшкодуванню, що і передбаченозаконодавцем у процесуальних кодексах. Адже у випадку, коли обумовленінеобхідністю участі у судовому процесі витрати сторони, дії якої визнаніправомірними, залишаться невідшкодованими, конституційне право на судовийзахист в жодному разі не можна вважати належним чином реалізованим.

Прийнятий Верховною Радою України Закон «Про граничнийрозмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративнихсправах» несправедливо обмежує відшкодування витрат сторони, що “вигралапроцесс”, на правову допомогу. Адже абсолютно невідшкодованими залишаютьсявитрати на консультації, роз'яснення, складенняпозовів і звернень, довідок, заяв, скарг,  що є абсолютно необхідними у будь-якомусудовому процесі.

Таким чином, прийнятий закон фактично працюєна інтереси правопорушників і заохочує правопорушення, перекладаючи  тягар оплати правової допомоги на осіб, щодіяли правомірно.

З огляду навищенаведене, прошу застосувати право вето щодо Закону «Про граничний розміркомпенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах»(законопроект 8393 від 15.04.2011).

Керуючий партнер

адвокат, к.ю.н.                                                  І.В.Головань