Продаємося!

Вчора журналісти оголосили акцію "Не продамося", спрямовану на боротьбу із замовними сюжетами на телебаченні. Акція нагадала мені один історичний коментар з приводу концентраційних таборів, які були створені фашистами підчас Другої світової війни.

Вчора журналісти оголосили акцію "Не продамося", спрямовану на боротьбу із замовними сюжетами на телебаченні. Акція нагадала мені один історичний коментар з приводу концентраційних таборів, які були створені фашистами підчас Другої світової війни.

На жаль я не пам’ятаю автора, але суть була наступною – існування таборів смерті – це результат діяльності бюрократичної машини фашизму.

Ні Гітлер, ні Гімлер, не кажучи про інших нацистів не хотіли, щоб справа повернулась саме таким боком, але в якийсь момент, процес вже було не зупити – хтось був надто ревностний у виконанні, хтось перегинав палку, ще хтось хотів вислужитись і в результаті в таборах було знищено мільони людей.

При чому тут українські журналісти, спитаєте ви?

Та тому, що ситуація проти якої вони протестують – це виключно результат їхньої діяльності та наслідок їхнього підходу до роботи. Наведу приклад. За чотири роки успішної діяльності в сфері маркетингових комунікацій я постійно стикався з тим, нормальний інформаційний привід компанії звучав на ТБ з редакційними правками, які перевертали все з ніг на голову. Редакції викреслюють назви компаній, ставлять які завгодно акценти. Новини наповнені анонімними компаніями, які роблять благочинні речі, а цю благочинність коментують анонімні (читай невідтитровані) голови.

Якщо ж перекласти цю ситуацію з бізнесу на суспільство/політику, то українські медіа були б наповнені приблизно такими повідомленнями: Віктор, президет одної із східноєвропейських держав, Юлія лідер одної з опозиційних партій одної із східноєвропейських держав.

Абсурд? Ні. Цьому Цьому сприяє існуючий закон «Про рекламу», який дозволяє трактувати будь яке згадування торгової марки чи компанії, як рекламу. В результаті і створюється можливість «срубіть бабла». При цьому, гроші ці йдуть не журналісту, а в комерційні відділи конкретних медіа. А, якщо грошей немає, так ми про вас і не напишемо.

Що ж залишається робити компаніям в даній ситуації? Напевне, лише гарантувати правдивість інформації грошима. Та іронія в тому, що навіть отримуючи гроші, ви не отримуєте відповідного продукту. Журналіст усвідомлюючи, що це заказуха, за яку отримує гроші не він, а комерційна служба каналу, робить все спустивши рукава. Запізнюється на події, перекрує синхрони, тупо переписує прес-релізи. А що йому робити, якщо він відчуває незначимість, «заказушність» цього інформаційного приводу.

Іронія в тому, навіть якщо компанія буде генерувати значимі інформаційні приводи чи робити великі благочинні пожертви, це не значить, що про неї згадають, адже, читай вище, є закон про рекламу.

На мою думку, виходу в цієї ситуації в найближчі пару років не буде. Не зважаючи на протести, телеефір буде або продаватись, або жорстко редагуватись. Мало того, дай Боже, щоб акція «Не продаємося» не була сигналом «продаємося». Бо ж знаєте, часка «не» проходить повз свідомість.

P.S. При цьому я щиро вірю, що в українській журналістиці багато чесних талановитих та порядник спеціалістів, яких достала існуюча ситуація.