Продаємося!

Вчора журналісти оголосили акцію "Не продамося", спрямовану на боротьбу із замовними сюжетами на телебаченні. Акція нагадала мені один історичний коментар з приводу концентраційних таборів, які були створені фашистами підчас Другої світової війни.

На жаль я не пам’ятаю автора, але суть була наступною – існування таборів смерті – це результат діяльності бюрократичної машини фашизму.

Ні Гітлер, ні Гімлер, не кажучи про інших нацистів не хотіли, щоб справа повернулась саме таким боком, але в якийсь момент, процес вже було не зупити – хтось був надто ревностний у виконанні, хтось перегинав палку, ще хтось хотів вислужитись і в результаті в таборах було знищено мільони людей.

При чому тут українські журналісти, спитаєте ви?

Та тому, що ситуація проти якої вони протестують – це виключно результат їхньої діяльності та наслідок їхнього підходу до роботи. Наведу приклад. За чотири роки успішної діяльності в сфері маркетингових комунікацій я постійно стикався з тим, нормальний інформаційний привід компанії звучав на ТБ з редакційними правками, які перевертали все з ніг на голову. Редакції викреслюють назви компаній, ставлять які завгодно акценти. Новини наповнені анонімними компаніями, які роблять благочинні речі, а цю благочинність коментують анонімні (читай невідтитровані) голови.

Якщо ж перекласти цю ситуацію з бізнесу на суспільство/політику, то українські медіа були б наповнені приблизно такими повідомленнями: Віктор, президет одної із східноєвропейських держав, Юлія лідер одної з опозиційних партій одної із східноєвропейських держав.

Абсурд? Ні. Цьому Цьому сприяє існуючий закон «Про рекламу», який дозволяє трактувати будь яке згадування торгової марки чи компанії, як рекламу. В результаті і створюється можливість «срубіть бабла». При цьому, гроші ці йдуть не журналісту, а в комерційні відділи конкретних медіа. А, якщо грошей немає, так ми про вас і не напишемо.

Що ж залишається робити компаніям в даній ситуації? Напевне, лише гарантувати правдивість інформації грошима. Та іронія в тому, що навіть отримуючи гроші, ви не отримуєте відповідного продукту. Журналіст усвідомлюючи, що це заказуха, за яку отримує гроші не він, а комерційна служба каналу, робить все спустивши рукава. Запізнюється на події, перекрує синхрони, тупо переписує прес-релізи. А що йому робити, якщо він відчуває незначимість, «заказушність» цього інформаційного приводу.

Іронія в тому, навіть якщо компанія буде генерувати значимі інформаційні приводи чи робити великі благочинні пожертви, це не значить, що про неї згадають, адже, читай вище, є закон про рекламу.

На мою думку, виходу в цієї ситуації в найближчі пару років не буде. Не зважаючи на протести, телеефір буде або продаватись, або жорстко редагуватись. Мало того, дай Боже, щоб акція «Не продаємося» не була сигналом «продаємося». Бо ж знаєте, часка «не» проходить повз свідомість.

P.S. При цьому я щиро вірю, що в українській журналістиці багато чесних талановитих та порядник спеціалістів, яких достала існуюча ситуація.