Чи відмовляться українці від 90-річного стереотипу?

Як змінювалося сприйняття комфортного житла, де і в чому жити за останнє майже століття. Що змінилося під час війни і що може змінитися після війни.

Велика міграція в міста почалася з 30-х років минулого століття і причиною було фізичне виживання.В 60-х роках минулого століття міграція посилилася через будівництво дешевого масового житла.

На жаль житло в бетонних висотках довго сприймалося, як кращий рівень комфорту порівняно з приватним будинком. І це було близьким до правди, т.я. житло в невеликих населених пунктах переважно було збудовано з матеріалів, які вдалося дістати, а не які хотілося використати. За часів СРСР в умовах загальної скрути та відсутності в вільному продажі багатьох базових будівельних матеріалів.

Окремою перевагою була економіка такого житла, а саме можливість не виділяти багато часу, грошей та зусиль на обслуговування житла, а натомість тиснути на місцеву чи державну владу, щоб вони продовжували виконувати цю функцію. Таким чином люди прагнули в великі міста та багатоповерхівки.

Багато речей почало змінюватися ще до війни.

Приватні будинки  почали демонструвати вищий рівень комфорту ніж квартира, відбулася комунальна реформа – держава відійшла від інвестицій в приватизовані багатоквартирні будинки і для подальшого ефективного обслуговування багатоквартирного житла стало потрібно самоорганізовуватися в ОСББ, вкладати свої гроші та час в спільну власність.

Забудова  передмість продемострувала, що інфраструктура дуже швидко з’являється там де починають більш щільно жити люди. Інфраструктура це не тільки дороги та доступ до мереж, але і школи, дошкільні заклади, магазини тощо. Основним драйвером розширення інфраструктури є приватна ініціатива і це дає швидкість та ефективність фінальних рішень.

Що змінилося від початку війни.

Комфорт, а саме наявність світла, води та тепла в висотному будинку тепер не залежить від комунальників чи інших органів влади.

В багатоквартирному будинку можливостей самостійно вплинути на забезпечення енергією майже немає.

Частина мешканців відсутні і це ще більше зменшує можливість об’єднуватися і знаходити спільні рішення проблем.

Більшість з цих речей будуть відновлені після війни, але відсутність ресурсів для колективного відновлення (співмешканців, грошей) ще довго буде впливати на функціонування будинків.

Що буде далі?

Тренд зі збільшення мешканців односімейних чи невеликих зблокованих будинків (таунхаусів) найбільш ймовірно посилиться. Це буде стимулюватися і комфортом і передбачуваністю рівня життя і економікою – рано чи пізно тарифи стануть більш актуальними, а приватне житло дає більше можливостей впливати на витрати.

Темп переселення буде залежати насамперед від фінансування. Якщо джерела зовнішнього фінансування будуть обмеженими ми найбільш ймовірно опинимося в ситуації реконструкції та покращення існуючого приватного чи зблокованого фонду. Якщо ж кредити чи інші форми фінансування стануть доступними для приватників це дасть поштовх до нового будівництва.

Звісно для України вигідніше нове будівництво, а особливо з врахуванням новітніх підходів та концепцій, які роблять житло ще комфортнішим, енергоефективним  та відповідаючим цілям сталого розвитку.