А що ж українці? Маючи велику армію, а потенційно ще більшу, закалену у боях на різних фронтах – програли.
На початку минулого століття, коли в результаті Першої світової війни рухнули чотири імперії – Німецька, Австро-Угорська, Османська та Російська, утворилося багато нових держав: Польща, Литва, Фінляндія, Латвія, Естонія, Чехословаччина, Угорщина, Австрія, Сербсько-хорватське-словенське королівство, Українська Народна Республіка, Грузія, Азербайджан. Що стосується України, то українські етнічні землі були зосереджені не тільки в УНР навколо Києва. Тоді територію відносили до тієї чи іншої держави, якщо на ній проживало більшість того чи іншого етнічного населення. За цим принципом, окрім історичного розвитку, до етнічної території Української держави мали входити такі землі і краї як Бессарабія і Буковина – які захопили румуни, Закарпаття, - яку захопили угорці і чехословаки, Галичина (ЗУНР), Холмщина і Підляшшя, - яку захопили поляки, Кубань, - яку захопили, спочатку російські білогвардійці, а потім червоноармійці, Курщина і Білгородщина, - яку захопили російські більшовики. Але, на відміну від поляків наприклад, на жаль, українцям не вдалося зібрати всі ці землі до однієї держави. Політична ситуація на той час була такою, що країни Центральних держав (Четверного союзу) – Німецька імперія, Австро-Угорська імперія, Болгарське царство, Османська імперія, з якими у дружбі була УНР зазнали поразки країнам Антанти – Великобританії, Франції, (Росії), Італії та Сполученим Штатам Америки. Згідно з Берестейськими угодами (27 січня 1918 року) Україна постачала країни Четверного союзу продовольством, а взамін отримувала сільськогосподарське обладнання, реманент, машини і таке інше. Але Берестейська угода була вигідна Україні не тільки через економічні домовленості, але й те, що в Україні перебували окрім австрійської армії, пів мільйона німецької, які поділили УНР на дві частини перебування стримували російських більшовиків, які не визнавали України незалежною державою, особливо після поразки країн Четверного союзу. В останні місяці керування Українською Державою, гетьман Павло Скоропадський намагався налагодити зв’язок з Антантою, але марно, Антанта розглядала Україну, як південь білої Росії і не більше. Всі українські етнічні землі і краї були, фактично кинуті на призволяще. Крім самих себе, майже без зброї повинні були жителі тих країв захищатися.
Поляки будучи пошматованими трьома імперіями – Російською, Німецькою і Австро-Угорською, зуміли зорганізуватися після поразки Центральних держав, швидко створили свій уряд, який швидко навів контакти з Антантою, яка допомогла організувати, озброїти у Франції польську армію Галлера. Крім того, поляки зуміли обрати собі потужного керівника держави Пілсудського. Вони не тільки зуміли зібрати свої землі і краї, але встигли завоювати українську Холмщину, Підляшшя і Галичину.
А що ж українці? Маючи велику армію, а потенційно ще більшу, закалену у боях на різних фронтах – програли. Причину зараз вже усі знають: громадянська війна, воювали між собою, слабка провідна українська верства, особливо це прослідковувалося під час правління Гетьманату, керівництво якого було, як правило зросійщене. Постійні перевороти, приходи до влади нових лідерів, які вважали себе кращими за попередніх. Проблема знайти спільну позицію, якщо соціаліст Винниченко був за те, щоб Україна перебувала у союзі з більшовицькою Росією, то Петлюра був на боці дружби з Антантою і так далі, усі розбіжності важко описати, бо їх не так вже й мало. Розбіжності були і серед поляків, фінів чи чехословаків, але вони домовлялися і перемагали. У нас в українців була плеяда поважних лідерів – Грушевський, Винниченко, Коновалець, Петлюра, Дорошенко, Скоропадський, Голубович, Севрюк, Левитський і ще багато прізвищ українських патріотів і державників, але не було такого як чех Масарик, фін Манергейм, поляк Пілсудський. Не змогли українська еліта обрати того, хто б зміг налагодити відносини з Антантою, пояснити їм, що Україна не південь Росії, а окрема нація-держава з якою мають рахуватися. Не змогли українці розібратися хто такі більшовики, дозволили їм агітувати і вести антиукраїнську пропаганду в самій Україні.
Здається, щось подібне відбувається і сьогодні, на нас напав підступний голодний до помсти за не послух той самий ворог з півночі. Українці знову стоять перед вибором, чи бути рабами Москви, чи жити у вільному Європейському світі. Ведеться хитра підступна гібридна і явна війна проти України. Відірвано від української території Крим і частину Донбасу. Ворог скуповує українські телевізійні канали, і веде пропаганду «руского міра», обдурює українців в інтернеті і веде підривну діяльність своїми спецслужбами, уже втручається в українські вибори. Українському виборцю важко буде проголосувати за того кому йому захочеться, бо його обов’язково поставлять перед вибором більшого і меншого зла, наприклад: Порошенко – Тимошенко. Виборча кампанія уже почалася, у ЦВК починається реєстрація кандидатів на пост президента України. Кого нам обирати? Усі останні соціологічні дослідження нам говорять, що вибирати ми не маємо з кого, всі хто у перших рядах у тій чи іншій мірі належать до людей вчорашніх олігархічних і корумпованих схем. Можливо зареєструється людина яка зуміє нам довести, що потрібно обирати саме його, тому що він не належить до комуністичного минулого, тому що він не буде красти і використовувати посаду для свого власного збагачення, сім’ї, родини і друзів, що він, нарешті є той, хто присвятить себе Українській справі, зрозуміє свою місію перед Богом і людьми. Зможе стати таким як чех Масарик для чехів, поляк Пілсудський для поляків, фін Манергейм для фінів, об’єднати українські землі і не тільки землі, але й уми українських громадян. Будьмо пильними і віднесемося до виборів з відповідальністю.
