Крематорій з космосу, або як київський будинок скорботи став популярним у світі

Найбільш знаковим об’єктом модернізму в Києві є крематорій на Байковому кладовищі, а нещодавно зала Прощання крематорію визнана пам'яткою архітектури.

Найбільш знаковим об’єктом модернізму в Києві є крематорій на Байковому кладовищі - одному з найвідоміших некрополів України. Нещодавно зала Прощання крематорію визнана пам'яткою архітектури.

Над проєктом прощального комплексу працювали видатний український архітектор Авраам Мілецький та подружжя митців Ада Рибачук і Володимир Мельниченко. Будівельні роботи через брак фінансування та ідеологічний вплив тривали близько 13 років.

Київський крематорій наразі є одним з найцікавіших об’єктів для некропольного туризму в Україні та світі. За задумом Авраама Мілецького він мав бути суто функціональною будівлею, але проєкт не задовольнив художників, які прагнули зробити його місцем, де люди, які втратили рідних могли відчути зцілення після втрати близьких.

Такий ефект вони мали б створити за допомогою вдалого поєднання архітектури та ландшафтного дизайну, що було знаковим для тогочасного будівництва. Так до проєкту крематорію з прощальними залами, згодом додалася легендарна Стіна пам’яті та земляні траси колумбарію.

Київський крематорій складається з кількох споруд. Архітектурною особливістю головного корпусу є майже повна відсутність в ньому прямих кутів. У величній бетонній споруді у вигляді космічних півсфер є дві великі зали для прощання. Прикрасою одного з них є блакитний барельєф створений у 1975 році Адою Рибачук і Володимиром Мельниченко. Також українські художники планували облаштувати тут кольорові вітражі на білих стінах, але цей задум реалізувати не вдалося. Споруда виглядає настільки космічною, що мало хто б з першого разу здогадався, що це крематорій. Монументальність споруди також підкреслюється її розташуванням на Байковій горі.

Завдяки своїй незвичайності, неймовірному розташуванню споруда крематорію відома на весь світ. Особливо велику увагу шедевру радянського модернізму приділяють в останні роки. Мистецтвознавці, історики "з головою" поринули у дослідження шедевру вітчизняної архітектури. Можна сміливо зауважити, що в найближчій перспективі споруда стане одним з неофіційних символів столиці. Навіть зараз пошукова система Google видає його у ТОПі у запиті "архітектура Києва".

Крім крематорію окремо варто згадати 200 метрову "Стіну Пам'яті". За проєктом Рибачук і Мельниченко на стіні мав бути бетонний барельєф який ілюструє життя людини через низку сюжетів (від міфологічних до епізодів повоєнного людського життя), щоб відвертав скорботних від їхньої втрати та навіював роздуми про більш глобальні речі. Така собі алюзія на знамениту скіфську пектораль.

Поруч зі стіною в 1970-ті запроєктували штучне озеро, у якому б зображалися елементи панно, пофарбовані в яскраву глазур. Художники витратили 13 років, щоб підготувати стіну, виліпити всі скульптури, зробити необхідні каркаси, але, на жаль, завершити цей величний задум їм так і не вдалося. Через жорстку позицію вищих партійних органів УРСР 1982 року "Стіну" було забетоновано. Не просто стіну, а один з найбільших витворів українського монументального мистецтва ХХ століття. Офіційна позиція тодішньої влади - відхід від принципів соцреалізму. Дуже дивне рішення - спочатку дозволити, а потім заборонити.

Сотні самоскидів скинули на титанічну працю митців тонни бетону... У 2018 році частину горельєфу розчистили й виявилось, що він зберігся в чудовому стані!

Зараз існують плани повного відновлення "Стіни" та "Парку Пам'яті", тож сподіваюсь, що первісний задум зодчих нарешті буде реалізований. А поки "Стіна Пам'яті" залишається стіною непорозуміння... Але і тут я впевнений - витвір мистецтва буде відновлений.

Якщо будете гуляти біля крематорію, підніміться вище - там є чудовий район зі старою забудовою Києва - Забайків'я. Тут ви відчуєте атмосферу нашого міста довоєнної доби.